Типологія держав – це поділ держав у відповідності до певного критерію, що здійснюється на підставі дослідження загальних найважливіших ознак, які властиві державі певної суспільно-економічної формації та відображають її сутність, зміст та значення. Типологію держав означає «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують на тепер, на групи, класи — типи. Поділ держав на типи покликаний допомогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували держави, об'єднані в конкретний тип.

Тип держави — сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

• класом або соціальною групою, що перебуває при владі;• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи.

Підходи до типології держав

Поняття формаційного підходу до типології держав

Тривалий період часу найбільш поширеним в юридичній літературі був формаційний підхід до типології держави. Він був обґрунтований К.Марксом та Ф.Енгельсом та розглядав суспільно-економічні формації в якості головного критерію, що характеризує будь-яку державу.

У свою чергу, під суспільно-економічною формацією розуміється історичний тип суспільства, який визначається шляхом дослідження різних способів виробництва та розподілу матеріальних благ. Тому, у відповідності до формаційного підходу рівень розвитку виробничих сил визначає матеріально-технічну базу суспільства, а виробничі відносини складають економічний базис суспільства, якому повинні відповідати політичні, державно-правові та інші явища.¹ Тобто перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої означає зміну системи виробничих відносин – економічного базису, а разом з тим і відповідного типу держави.

Класифікація держав за формаційним підходом до їх типології

У відповідності до формаційного підходу до типології держав основними історичними типами держав є: рабовласницькі, феодальні, буржуазні та соціалістичні (перехідні) держави.

Рабовласницька держава є історично першим типом державної організації, що виникає на руїнах первісного суспільного ладу у зв'язку з розподілом суспільства на класи та зародженням перших соціально не однорідних сил у вигляді рабовласників та рабів. Держава необхідна рабовласникам для утримання в покорі рабів, їх експлуатації та придушення їх опору.

Рабовласницький лад існував у Давньому Єгипті, Індії, Китаї, Давній Греції та Римі та у своєму розвитку, а разом з ним і держава проходить дві стадії. Перша асоціюється з давньосхідним рабоволодінням, основними рисами якого була наявність значних залишків первісного ладу, ведення господарства, за яким рабу дозволялось мати власну сім'ю, збереження приватного та колективного рабоволодіння.

Відповідно до формаційного підходу феодальна держава є другим історичним типом держави. Феодальна держава розглядається як знаряддя організованого насильства над кріпосницькими селянами, орган диктатури феодалів.

Феодальна держава функціонувала: 1) на принципах станової ієрархії, тобто відносин сюзеренітету та васалітету, панування та підкорення найнижчих станів вищим; 2) залежність владних повноважень станів від розміру феодальної власності на землю; 3) юридичне прикріплення селян до землі.¹

Державна влада належала феодалам, а селяни були позбавлені права брати участь в управлінні державою. Соціальна нерівність мала юридичне закріплення. Переважною формою правління була монархія.

Буржуазна держава — третій історичний тип держави, запропонований формаційною типологією. Згідно з цією теорією капіталістична держава забезпечує умови буржуазної експлуатації, в її основі — приватна власність на засоби виробництва, яка поділяє суспільство на два класи: буржуазію та пролетаріат. Пролетарі, які були позбавлені засобів виробництва змушені продавати робочу силу. Тому протилежний характер інтересів буржуазії та пролетарів примушував перших застосовувати силу держави для придушення незадоволеного робочого класу.

Також буржуазна держава заснована на відміні станових привілеїв та закріпленні принципу формальної рівності. Вона являє собою диктатуру буржуазії, спрямовану на те, щоб тримати в підпорядкуванні робітничий клас.

Нарешті, ще один історичний тип держави, що виокремлюється в рамках формаційної теорії, — соціалістична держава. Вважалося, що вона являє собою вищий і останній історичний тип держави. Соціалістична держава розглядалася як організація політичної влади трудящих на чолі з робітничим класом, як диктатура пролетаріату.

В процесі дослідження формаційного підходу до типології держав виокремлюються як негативні так і позитивні риси такого підходу. Головні недоліки такого підходу полягають у тому, що:

1) теорія соціально-економічних формацій була розроблена на основі матеріалу європейських країн. Західні ж країни відрізняли власною специфікою державної організації, тому не входили у межі формаційної теорії;

2) розвиток суспільства і держави характеризується як одночасний та попередньо визначений тобто одна формація закономірно змінюється іншою, більш прогресивною. Такий рух не має зворотньої сили тобто всі народи повинні пройти всі формації. Однак таке твердження не завжди підтверджується соціальною практикою;¹

3) в межах зазначеного підходу дещо перебільшується роль економічних відносин перед політичними і соціальними;

4) перебільшення ролі соціалістичної держави, представлення її як вищого не експлуататорського типу держави (всі інші типи визначаються як експлуататорські й неповноцінні);

5) абсолютизація класового підходу, ігнорування загальносоціальної ролі держави.

Незважаючи на недоліки, у рамках марксистського вчення про суспільно-економічні формації і тип держави було отримано чимало цінних результатів.

По-перше, встановлена залежність типу держави, класової приналежності влади від характеру економіки, способу виробництва, від суспільно-економічної формації. Влада в державі, як правило, належить економічно панівному класу, в руках якого знаходяться засоби виробництва.

По-друге, були об'єднані в одні класифікаційні групи держави, що мають єдиний — по відображенню класових інтересів — характер влади. На цій основі виділені рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична держави, влада в яких належала відповідно рабовласникам, феодалам, буржуазії і трудящим на чолі з робітничим класом.

По-третє, з'явилася можливість виявляти загальне й особливе в організації, функціонуванні та розвитку держав, що входять у зазначені типи.

І нарешті, по-четверте, були виявлені закономірності зміни одного типу держави іншим — відповідно до зміни суспільно-економічних формацій.

Звичайно, марксистська типологія держави, заснована на формаційному підході, далеко не бездоганна. Сучасні вчені переосмислюють запропоновану Марксом формаційну теорію. Здійснюються спроби її удосконалення. До вже відомих формацій прихильники такого підходу пропонують додати "східну державу", "азійський спосіб виробництва" і "протофеодалізм". Слід по-новому підійти і до характеристики "посткапіталістичної" держави. Не можна ігнорувати також держави, що й далі йдуть соціалістичним шляхом розвитку (КНР, Куба, КНДР).