Тема №3 економічний кругообіг ресурсів. Проблема вибору

Ключові питання

3.1 Ресурси і фактори виробництва.

3.2 Проблема оптимального використання ресурсів. Альтернативний вибір. Крива виробничих можливостей (квм).

3.3 Відтворення і його фази.

3.1. Ресурси і фактори виробництва

Господарська діяльність базується на використанні економічних ресурсів, під якими розуміється сукупність всіх необхідних умов, використовуваних при створенні благ.

Ресурси класифікуються на:

• матеріальні ресурси - сукупність предметів праці, призначених для використання в процесі виробництва суспільного продукту: сировина, матеріали, паливо, енергія, напівфабрикати, деталі і т.д.;

• трудові ресурси - частина населення країни, що володіє фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, необхідними для заняття суспільно-корисною працею;

• фінансові ресурси - це фонди грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні держави, господарюючих суб'єктів і населення, утворювані в процесі розподілу вартості суспільного продукту в грошовій формі і призначені для забезпечення відтворювального процесу і задоволення загальнодержавних потреб.

Ресурси, залучені в процесі виробництва і використовувані в ньому називають факторами виробництва, тобто виробництво завжди взаємодіюча єдність його факторів. В процесі виробництва фактори витрачаються, витрати утворюють витрати.

Виділяють 4 чинники виробництва:

1. Земля.

2. Праця.

3. Капітал.

4. Підприємницька здатність.

Під землею як фактором виробництва розуміються природні блага, що забезпечують процес виробництва. До такого фактора відносяться наступні елементи природи:

1) сільськогосподарські землі;

2) ліси;

3) води океанів і морів, озер, річок, а також підземні води;

4) хімічні елементи земної кори, що іменуються корисними копалини;

5) атмосфера, атмосферні і природно-кліматичні явища і процеси;

6) космічні явища і процеси;

Важлива особливість природних ресурсів полягає в їх здатності відділятися від природного Середовища і залучатися до виробництва у вигляді сировини, палива і стає тим самим речовим елементом економіки. Подібне залучення відбувається в галузях первинного сектора і вимагає використання суспільних факторів виробництва - праці і капіталу.

В цілому вільні блага забезпечують зовнішні умови виробництва|, і їх сукупність в рамках національних меж тієї або іншої країни характеризує її екологічний потенціал, який в єдності з природним ресурсним потенціалом утворює ресурсно-екологічний потенціал суспільства або країни.

Довгий час ресурсно-екологічний потенціал планети здавався невичерпним. Зростання масштабів виробництва виявило обмеженість багатьох природних ресурсів: земляних, водних, лісових, міне­ральних|, енергетичних. Але з розвитком економіки обмеженість окремих ресурсів почала компенсуватися їх інтенсивнішим використанням як чинників виробництва. Наприклад, штучне підвищення родючості земель дозволило компенсувати обмеженість їх площ. Застосування замкнутого водообороту допомагає вирішити проблему обмеженість водних ресурсів, створення штучних матеріалів протистоїть обмеженості мінеральних ресурсів.

Проте інтенсивне використання землі як чинника виробництва припускає залучення до виробництва додаткових чинників - праці і капіталу. Так, штучне підвищення родючості землі вимагає внесення до ґрунту мінеральних добрив, тобто додавання до землі додаткового капіталу. По суті, має місце заміщення одного чинника виробництва іншим. Це означає, що подолання обмеженості природних чинників виробництва вимагає того, щоб залучення чинників виробництва, що заміщають їх, було необмеженим|, що, звичайно, неможливо. Отже проблема обмеженості природних ресурсів не знімається з розвитком економіки.

Проблема посилюється тим, що заміщення одного чинника іншим натрапляє на ефект убиваючої віддачі (рис. 3.1)

Застосування додаткових чинників до певного момен­ту| (до точки А) дає все зростаючу віддачу. Але, потім (після точки А), ця віддача починає знижуватися. Наприклад, урожай зернових можна підвисити шляхом внесення добрив, проведених на хімічному підприємстві (тим самим земля як би заміщається капіталом). Але зростання врожаю|, завдяки внесенню додаткової кількості добрив, не мо­же| бути нескінченним. Наступає момент, коли додаткові добрива дають все меншу віддачу.

Слідує, проте, пам'ятати, що тенденція до убування віддачі від заміщення одного чинника іншим виявляється при незмінному технологічному способі заміщення. Якщо застосовується принципово новий спосіб, то можливе нове підвищення віддачі. Але знову ж таки це нове підвищення йде до певного рівня, після чого віддача знову починає падати, так що виникає необхідність в застосуванні якогось іншого способу заміщення. Тим самим тенденція до зменшення віддачі від заміщення одних чинників іншими ґрунтується на підставі| науково-технічного прогресу.

Науково-технічний прогрес робить обмеженість землі як чинника виробництва відносної. Він відсовує межі вичерпання природних ресурсів, але не виключає саму можливість вичерпання через наявність фізичних меж планети Земля.

Праця - це процес свідомої доцільної діяльності людей, направлений на створення необхідних ним благ.

Процес праці пов'язаний з витратами людської енергії, інтелекту.

Подібні витрати розглядаються економічною теорією як витрачання робочої сили людини.

Під робочою силою розуміється здібність людини до праці - здатність фізична і професіональна|. Це означає, що для того, щоб трудитися, треба володіти необхідним здоров'ям і професійними знаннями і навиками.

Праця як чинник виробництва має кількісні і якісні характеристики.

Кількісні характеристики відображають витрати праці, які визначаються чисельністю працюючих, їх робочим часом і інтенсивністю праці, тобто напруженістю праці в одиницю часу.

Якісні характеристики праці відображають рівень кваліфікації працівників. По цьому рівню існує загальне ділення робітників на кваліфікованих, напівкваліфікованих і некваліфікованих|.

Капітал як чинник виробництва є матери­альним| благом виробничого призначення, тобто засобом виробництва|.

Засоби виробництва діляться на предмети праці і засобу праці.

До предметів праці відносять все те, з чого виготовляють матеріальні блага або речі: сировина, допоміжні матеріали, напівфабрикати|. Іншими словами, це залучений в процес виробництва мате­ріал| природи, на який направлена праця людини.

До засобів праці відносять все те, що впливає на предмети праці, і те, за допомогою чого ця дія здійснюється. Тим самим в засобах праці виділяються активні і пасивні частини.

Активна частина засобів праці включає знаряддя праці - те, що безпосередньо впливає на предмет праці: верстати, машини, обладнання|, інструменти. Саме знаряддями праці озброєні робітники|, здійснюючи процес праці. Ці знаряддя багато в чому визначають зміст їх праці.

По знаряддях праці відрізняють одну історичну епоху від іншої. Так, виділяється кам'яне століття, коли знаряддя праці виготовлюють з каменя, бронзове і залізне століття, в яких були знаряддя праці з бронзи і заліза.

Історія свідчить, що завдяки розвитку знарядь праці йшло заміщення праці капіталом і підвищувалася загальна продуктивність праці, коли ручна праця, заснована на використанні простих знарядь праці, почала замінюватися механізованим, заснованим на використанні машин як основних знарядь праці. З середини XX століття машини почали доповнюватися і навіть витіснятися автоматами, здатними замінювати і частину розумової праці.

Пасивна частина засобів праці включає виробничі будівлі|, споруди, допоміжні пристрої, труби, цистерни, дорогі, канали зв'язку. Все це нерідко називають судинною системою виробництва|, тобто системою забезпечення функціонування активної ча­стини| засобів праці.

Підприємництво як чинник виробництва. Сучасне трактування терміну «підприємець» полягає в наступному.

Підприємницька діяльність – специфічний чинник виробництва. Вона припускає використання ініціативи, кмітливості і ризику в організації виробництва.

Підприємницька здатність – особливий вид людського капіталу, представленого діяльністю по координації і комбінуванню всіх інших чинників виробництва в цілях створення благ і послуг. Специфіка цього різновиду людського ресурсу полягає в умінні і бажанні в процесі виробництва на комерційній основі упроваджувати новий вигляд вироблюваного продукту, технологій, форм організації бізнесу при певному ступені риски і можливості зазнати збитки. Підприємницька діяльність по своїх масштабах і результатах прирівнюється до витрат висококваліфікованої праці.

Всі ресурси володіють однією загальною властивістю: вони рідкісні або є в обмеженій кількості.

Країни світу володіють далеко не однаковими запасами різних видів природних ресурсів. Лише декілька держав володіють практично всіма відомими природними ресурсами - мінеральними, лісовими, водними, земляними і ін. Серед них - Росія, США, Китай. Декілька поступаються їм, але також є високо забезпеченими природними ресур­сами| такі держави як Бразилія, Індія, Австралія.

Всі ресурси обмежені абсолютно або відносно.

Абсолютна обмеженість, виходить з того, що недостатність виробничих ресурсів не в змозі забезпечити потреб всіх членів суспільства.

Відносна обмеженості виходить з того, що ресурси, що є в наявності, достатні для задоволення потреб окремих членів (груп) в суспільстві.

Коли намагаються задовольнити абсолютно всі потреби всіх членів суспільства, то стикаються з абсолютною обмеженістю виробничих ресурсів, якщо ж звузити рамки потреб, обмеженість ресурсів ставати відносною. Тобто при добровільному обмеженні потреб, відбувається трансформація ступеня обмеженості виробничих ресурсів.

Унаслідок обмеженості ресурсів обмежений і об'єм виробництва, тобто суспільство не в змозі задовольнити всі потреби, тому доводиться вирішувати, які товари проводити, а від яких відмовитися, таким чином, обмеженість ресурсів ставить проблему економічного вибору.

Економічний вибір - це оптимальне (якнайкраще) використання ресурсів, при якому досягається максимальне задоволення потреб при даних витратах ресурсів.