ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

КАФЕДРА ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Курсова робота

з дисципліни «Соціальна психологія»

на тему:

«Особливості конфліктної поведінки курсантів ІКВС»

Виконала:

курсант ІІ курсу

психологічного факультету

рядовий внутрішньої служби

Шапка Анна Олександрівна

Перевірила:

кандидат психологічних наук,

старший викладач

кафедри пенітенціарної

педагогіки та психології

Левенець Анна Євгенівна

м. Київ 2014 р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1 . ФЕНОМЕН КОНФЛІКТУ ТА КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ В ПСИХОЛОГІЇ

1.1.Поняття,типологія конфлікту та конфліктної поведінки ………. 5

1.2.Проблеми та наслідки міжособистісних конфліктів …………… 19

1.3.Особливості конфліктної поведінки у курсантів ……………….. 22

Висновки до 1 розділу………………………………………………… 24

РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНФЛІКТУ ТА КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ КУРСАНТІВ

2.1.Процедура та методики проведення емпіричних досліджень …. 26

2.2.Аналіз експериментального дослідження конфліктної поведінки курсантів ……………………………………………………………………….. 30

2.3. Шляхи профілактики та запобігання міжособистісних конфліктів у курсантському середовищі ………………………………………………… 32

Висновки до 2 розділу ………………………………………………… 42

ВИСНОВКИ…………………………………………………………… 45

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………. 49

ДОДАТКИ ……………………………………………………………. 50

ВСТУП

Актуальність дослідження. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь.. Проблематика конфліктної взаємодії була актуальною впродовж усього існування людської цивілізації, адже розвиток соціуму є безперестанним створенням та подоланням конфліктних ситуацій. Разом з тим, аналіз проблеми психологічних особливостей конфліктної поведінки суттєво пов'язаний із конфліктом як формою взаємодії між людьми; зумовлений психологічними причинами, що викликають конфліктну поведінку; розкриває сутність конфліктної особистості як джерела міжособистісних конфліктів. Конфлікти між курсантами в межах інституту, найчастіше засновані на емоціях і особистій неприязні. Конфлікт загострюється і охоплює все більше людей. Міжособові і міжгрупові конфлікти негативно позначаються на всіх процесах життєдіяльності інституту. Конфлікти між курсантами негативно впливають як на тих, що конфліктують, так і на всю групу;у групі, де склався несприятливий соціально-психологічний клімат, курсанти погано засвоюють програмний матеріал, проста образа може, в кінці кінців, призвести до прояву жорстокості відносно своїх противників і так далі. Займатися своєчасною діагностикою і профілактикою конфліктів в у курсантському середовищі украй необхідно. По-перше, профілактика конфліктів, поза сумнівом, сприятиме підвищенню якості навчального процесу. Курсанти і викладачі стануть витрачати інтелектуальні і етичні сили не на боротьбу з опонентами, а на свою основну діяльність. По-друге, конфлікти роблять помітний негативний вплив на психічний стан і настрій тих, що конфліктують. Стрес, що виникає в ході конфліктів, може бути причиною десятків серйозних захворювань. Тому своєчасні профілактичні заходи повинні позитивно впливати на психологічне і фізичне здоров'я курсантів і викладачів. У даній роботі планується підійти до рішення деяких з визначених проблем і надати реальну допомогу, якої потребує практика Інституту кримінально-виконавчої служби, адже створення в навчальному закладі системи профілактики конфліктів набагато поліпшить якість виховного процесу.

Об'єктом дослідження є феномен конфлікту.

Предметом дослідження є особливості міжособистісних конфліктів курсантів Інституту кримінально – виконавчої служби.

Метою роботи є вивчення особливостей конфліктної поведінки курсантів та розробка рекомендацій з їх вирішення та профілактики.

В ході дослідження ставилися наступні завдання:

• провести теоретичний аналіз феномену конфлікту та конфліктної поведінки як психологічної проблеми;

• провести емпіричне дослідження особливостей конфліктної поведінки курсантів;

• розробити рекомендації з профілактики та корекції міжособистісніх конфліктів курсантів Інституту кримінально – виконавчої служби. В ході дослідження використовувалися різні методи: вивчення і теоретичний аналіз літератури з соціальної психології, конфліктології і соціології. Для вивчення взаємин у курсантському колективі були використані наступні методики:

• методика К. Томаса дослідження стилів поведінки в конфліктній ситуації;

• методика дослідження самооцінки.

Вибірку експериментально-дослідної роботи становили 10 курсантів 2 курсу Іституту кримінально – виконавчої служби, м.Київ.

Розділ 1. Феномен конфлікту та конфліктної поведінки в психології

1. Поняття,типологія конфлікту та конфліктної поведінки

Конфлікти неминучі, навіть якщо стосунки з іншими людьми будуються на світі і гармонії. Для того щоб тканина суспільного життя не рвалася із-за конфліктів, а, навпаки, міцніла внаслідок зростання уміння знаходити і розвивати спільні інтереси, кожна розсудливалюдина повинна володіти умінням визначати момент зародження конфлікту, ефективно улагоджувати суперечки і розбіжності.

Для вирішення конфлікту важливо вміти гнучко користуватися різними підходами[7;c.54],виходити за межI звичних схем і чуйно реагувати на можливість поступати і мислити по-новому. Конфлікт можна використовувати як джерело життєвого досвіду, самовиховання і самонавчання .Конфлікти можуть бути використані в якості навчального матеріалу, якщо в подальшому знайдеться час на аналіз конфліктної ситуації, що дозволить дізнатися більше про самого себе, про залучених в конфлікт людей або обставини, що викликали конфлікт. Такі знання допоможуть прийняти правильне рішення в майбутньому і уникнути конфлікту.

Конфлікт(від лат. Conflictus– зіткнення)- це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.[10;c.96]

Під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціямі. Конфлікти є частиною повсякденного життя. Конфлікт у соціальній сфері як суперечка сторін, як протиріччя в їх інтересах і цілях природний і тому неминучий. Більш того, за словами відомого фахівця в області переговорів Р. Фішера, чим більш різноманітним стає світ, з тим більшим числом протиріч в інтересах доводиться стикатися. Психологи також відзначають, що конфлікт дозволяє запобігти стагнацію суспільства, веде його до розвитку, стимулює пошук рішення проблем.  Крім того, конфлікт малої інтенсивності, дозволений мирно, може запобігти більш серйозний конфлікт. Помічено, що в тих соціальних групах, де досить часті невеликі конфлікти, рідко справа доходить до великих протиріч. 

Питання полягає не в тому, щоб запобігти або не помітити конфлікт, а в тому, щоб запобігти конфліктну поведінку, пов'язане з деструктивними, насильницькими способами розв'язання суперечностей і направити учасників на пошук взаємоприйнятного рішення. Конфліктна взаємодія особливо гостро відчувається в перехідні та кризові моменти розвитку людства (адже численні війни та революції є по суті конфліктами найвищої міри напруженості). Упродовж доволі значного відрізку часу головним виявом конфлікту вважалася збройна боротьба [1;c.57], що пояснюється відсутністю вагомих важелів цивілізованого розв'язання конфліктів. У радянські часи існувала тенденція до приглушення та знецінення конфліктів, що зумовлювалось концепціями «єдиного радянського народу» та побудови безкласового суспільства. Утім, це аж ніяк не свідчило про безконфліктність радянського суспільства. Демократичному врядуванню властиве цивілізоване ставлення до конфліктів, згідно з яким конфліктна взаємодія розглядається як «норма» людського спілкування.

Ознайомлення з літературою на теми конфліктної взаємодії доцільно розпочати зі студіювання праць мислителів та теоретиків з обраної проблематики. При цьому слід враховувати, що первинні напрацювання на теми конфліктів тісно пов’язані із зародженням системних знань про матерію, суспільство та його розвиток. Давні греки, наприклад, поставили питання про конфліктну взаємодію в руслі вчення про протилежності та їх роль у виникненні речей. Геракліт характеризував рух як процес, який відбувається внаслідок боротьби протилежностей, а соціальний конфлікт змальовував у вигляді війни – «основи усього сущого» («Війна – батько всього і цар всього…»). Арістотель основне джерело конфліктів вбачав у відмінностях між окремими особами і групами людей, наголошуючи на позитивній ролі держави у вирішенні конфліктів («Держава є інструментом примирення людей»; «Людина поза державою агресивна і небезпечна»). Формування конфліктології , як окремої науки ,пов’язується з утвердженням практики демократичного врядування і припадає на другу половину ХХ ст. Воно пов’язується передусім з іменами Л. Козера(Л. Козьера) та Р. Дарендорфа, які обґрунтували ідею позитивної функції соціального конфлікту (концепція «позитивно-функціонального конфлікту») та теорію «конфліктної моделі суспільства».

На початок ХХІ ст. конфліктологія [2;c.202] вже міцно утвердилася як один з важливих напрямків дослідження соціуму, що підтверджується і фактом присудження Т. Шеллінгу Нобелівської премії за опрацювання конфліктологічної концепції «гри» з нульовою та ненульовою сумою. Типологія конфліктів – це спроба класифікації об’єктів в науці конфліктології. В даний час існує безліч способів структуризації конфліктів за їх ознаками, проте вчені так і не прийшли до спільної думки, яка з класифікацій найбільш універсальна і може застосовуватися в будь-якій сфері[10;c.395]. У соціальних науках типологія і класифікація дуже скрутні через складність компонентів, які мають різні відтінки значень і часто взаємопов’язані між собою. Саме тому в даній роботі ми розглянемо кілька варіантів типології конфліктних ситуацій. Типологія конфліктів за кількістю учасників: 1.Міжгруповий - це такий конфлікт, який виникає між двома або більше групами людей. Кількість учасників тут не обмежена. Яскравий приклад міжгрупового конфлікту – еліта і маси чи націоналісти і космополіти. Тут групи переслідують несумісні цілі, мають різну систему цінностей і спосіб життя, що призводить до протиріччя. 2. Конфлікт між особистістю і групою. Він виникає, коли поведінка окремої особистості в групі не відповідає її правилами, інтересам, цінностям і потребам. 3.Конфлікт між особистостями. У цьому випадку люди є учасниками однієї групи, проте вони мають протилежні погляди на будь-які важливі для них явища або процеси. Також тут представлений і такий варіант відносин, коли дві особистості прагнуть до досягнення мети за умови, що досягти бажаного може тільки одна з них. 4.Внутрішньо особистісний. Він виникає, коли в особистості виникає протиріччя між двома інтересами, які однаково важливі для неї. Приклади особистісних конфліктів найчастіше яскраво зображені у психологічних романах.

Типологія конфліктів за тривалістю:

1.Короткочасний. - це категорія гострих конфліктів, які мають яскраве емоційне забарвлення. У цьому випадку люди висловлюють своє негативне ставлення афективно, що іноді призводить до трагічних результатів. Тут велику вагу має не стільки радикальність позицій, скільки прояв характеру опонентів.

2.Тривалий - такий тип конфліктів також, як і попередній, є гострим, проте їх відмінність в тому, що даний тип має стійким протиріччям в позиціях опонентів.

3. Млявий –це слабовираженний тип, характерний для ситуацій, в яких між людьми виникає невелика протиріччя. Він часто виникає, якщо одна з особистостей не зацікавлена у відкритій конфронтації.

4.Швидкоплинний - це одна з найбільш «вдалих» форм конфліктів, оскільки найчастіше ситуація дозволяється примиренням опонентів.

Типологія конфліктів за причинами виникнення:

1. Ідеологічний -у його основі лежить протиріччя в установках особистостей на державні, колективні, ціннісні та соціальні питання.

2.Економічний - тут присутній проблема забезпечення, коли одна особистість (або група) зацікавлена в матеріальному забезпеченні за допомогою іншої.

3.Сімейно-побутовий - він обумовлений дисгармонійністю родинних відносин. Причинами таких конфліктів можуть бути як дрібні побутові проблеми, так і ідеологічні розбіжності.

4. Соціально-психологічні. - тут причиною конфлікту виступає, в першу чергу, психологічна несумісність особистостей, які можуть усвідомлювати причини неприязні або не мати доречних аргументів.

Типологія соціальних конфліктів:

Для цієї типології не існує однозначної класифікації, тому ми розглянемо декілька з них: 1. Л. Козер виділяє реалістичні і нереалістичні, різниця між якими в тому, що перші виникають через об’єктивних обставин, а останні зачіпають емоційну сферу груп людей. 2. А. Рапопорт виділяє три види соціальних конфліктів: сутичка, дебати та ігри.

Перераховані типи конфліктів, у свою чергу, підрозділяються на конструктивні і деструктивні, а також антагоніческіе і компромісні.

Причини виникнення конфлікту

Причини виникнення конфліктів можуть бути самими різними, як об'єктивними, так і суб'єктивним. Для вирішення об'єктивних конфліктів необхідно, перш за все, усунути виникнення їх причини. Проте виникнення та розвиток об'єктивних і, особливо, суб'єктивних конфліктів в значній мірі залежать від стилю поведінки конфліктуючих сторін.

Схильність до агресії, ступінь конфліктності людей різна - все це знають. «Провокаторами» конфліктності є найрізноманітніші властивості особистості, запальність, демонстративність, негнучкість, прямолінійність, безцеремонність, підозрілість, честолюбство, егоїзм, грубість.

Конфліктність характеризується спрямованістю реакцій в «гострою» ситуації. Для людини може бути характерно діяти за принципом: «Винні всі, крім мене» - це типовий агресор. Деякі схильні в більшості випадків звалювати всю провину на себе - виходить типова «жертва». Треті вважають, що таке життя », змирившись із ситуацією і не звинувачуючи нікого. Такі люди самі досить безконфліктні, але іноді конфліктні ситуації породжує сама їх пасивність.  Багато чого в нашій поведінці визначається і тимчасовими ситуативними чинниками. Безсумнівно, якщо людина не виспався, чи його «накачали» з ранку, або він третій день намагається оформити якусь довідку, то його потенційна конфліктність буде набагато вище, ніж зазвичай.

Конфлікти між курсантами - явище звичайне, а іноді вони навіть мають позитивне значення. Часом набагато корисніше розкрити підспудно назрілий конфлікт і вирішити його, ніж, боячись загострення, постійно «жити на вулкані» емоційної напруженості. Біда в тому, що ми часто не вирішуємо конфліктні ситуації, а тільки погіршуємо становище своєю поведінкою. Дуже характерно, що в конфліктній ситуації об'єктивний привід конфлікту відразу ж втрачається, відбувається перехід «на особистості», в суперника «вистрілюють» самими образливими, самими ранимими словами. Суперники навіть іноді, не порушуючи пристойності, йдуть на справжнісіньке «психологічне вбивство»; кількома отруйними словами або фразами вони знищують суперника, руйнують склався у нього образ самого себе як гідного людини.

Наслідки принижень переживаються і відчуваються учасниками (особливо переможеними, жертвами) все життя. Вони отруюють людям існування, сняться в кошмарних снах. Викликані подібними приниженнями тривога, занепокоєння, почуття неповноцінності, відчуття неможливості досягти поставлених цілей і жити за засвоєним з дитинства моральним нормам нерідко є причиною або додатковим стимулом для розвитку важких хвороб, істотно скорочують людське життя.

Часто агресор захищає і виправдовує себе тим, що приписує свої агресивні устремління оточуючим і, особливо, людям, які знаходяться в залежності від нього. Він щиро вважає, що інші ставляться до нього вороже, тільки й чекають зручного моменту, щоб влаштувати йому яку-небудь каверзу[9;c.55]. Це робить людину ще більш агресивним і підозрілим, він все частіше втягується в конфліктні ситуації і ще більше переконується в своїй сумній «правоті». З таким розвитком подій особливо важко впоратися тому, що його причини залишаються неусвідомленими. Захисні механізми особистості з легкістю прикрашають «я», звалюючи провину на інших.

В емоційній конфліктній ситуації свідомість звужується і дійсність сприймається спотворено. Людина схильна в конфлікті впадати в ілюзію власної шляхетності, тобто абсолютно щиро вважати себе правим, високоморальним. Таке спрощення, примітивізація дійсності зустрічаються часто. Якщо подібна поведінка стає звичною, то поступово людина виявляється не здатний об'єктивно, критично оцінювати себе. Він вчиться на власних помилках лише тому, що «з вовками жити - по-вовчому вити», і використовує відповідні форми спілкування з іншими.

Що ж, в першу чергу, викликає і підтримує конфлікт? На жаль, перш за все, те, що його учасники, як правило, стурбовані хибно зрозумілим самоствердженням, прагненням поставити суперника «на місце», сказати «останнє слово», виявитися правим, більш сильним. Кожен намагається не упустити свого достоїнства, а то й самоствердитися, принизивши іншого, і опинитися, таким чином, вище за нього.

Конфліктна поведінка - це чергування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної зі сторін і на обмеження інтересів опонента.

Ядром конфліктної поведінки виявляється незадоволена потреба в самоствердженні, відсутність впевненості втому, що наше «я» гідно любові і поваги. Саме люди, невпевнені в собі в глибині душі (а зовні вони часто демонструють навмисну самовпевненість і зверхність), більше за інших потребують нескінченному підкріпленні своєї «високої» самооцінки.

Таким людям важко поступитися в конфлікті, визнати свою помилку, так як це вибиває останні цеглинки з їх хиткого постаменту. Всіма силами, будь-якими засобами вони готові підтримувати своє уявне благополуччя і, перш за все, за рахунок інших.

Таким людям буває життєво важливо довести, що «все кругом - негідники», «кожен думає тільки про себе». Адже «якщо все - погані, то я не так вже й поганий на їх фоні!»

Не дивно, що людина найбільш болісно сприймає і менш за все схильний прощати іншим саме приниження своєї гідності, хоча інтуїтивно розуміє, що вміння визнати свою провину - найчастіше ознака сили, а наполегливість у своїй нібито правоті - ознака слабкості, невпевненості.

Згадаймо латинську приказку: «Юпітер, ти сердишся, значить, ти неправий». Насправді, ми особливо роздратовано реагуємо саме в тій ситуації, коли відчуваємо себе не цілком правими.

Відомо, що з найбільшою готовністю люди таврують в інших саме власні помилки і недоліки, тим самим як би кажучи: «До мене-то це не відноситься, вже я-то зовсім не такий». Дуже агресивно людина реагує на ті вчинки інших, які йому й самому хотілося б зробити, але він не наважується це зробити з багатьох причин. Відчуваючи себе несправедливо скривдженим, така людина щиро обурюється: «Як він сміє! Що він собі дозволяє! ». А за цим стоїть: «Я-то адже собі цього не дозволяю, хоч мені і хочеться!». Відчувши, що до горла підкочується шматочок гніву ,запитаємо себе: «Чому я з таким запалом на це повстають, чи немає тут досади на себе через власної провини?» Щоб усвідомити справжній стан, необхідно чималу мужність. Прав був Л.Толстой, кажучи, що ми не любимо тих, кому зробили зло. Вони щиро здаються нам поганими, неприємними людьми. Насправді, як би ми інакше виправдали свій вчинок по відношенню до них?

Конфлікти, які розгортаються в курсантському середовищі, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо).

За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб: • конфлікти ролей - зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або декількома людьми (групами); • конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання;

• конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії та спілкуванні людей (груп).

Причини виникнення конфліктів[4;c.3], класифікованих у такий спосіб, наведені у Додатку А таблиці А.1

Стратегія поведінки в конфлікті розглядається як орієнтація його суб'єкта на певні форми поведінки в конкретній ситуації протиборства. Розглянемо стратегії поведінки, що можуть вибрати учасники конфліктів - суперництво. Полягає в нав'язуванні протилежній стороні вигідних тільки для себе умов. Суперництво бачить результат протистояння тільки в перемозі над суперником, тому сторони не можуть мати загальних цілей і інтересів, боротьба ведеться жорстко. Суперництво може нести позитив тільки за умови, якщо його результат сприятиме прогресу, стимулюватиме розвиток. Тривале в часі суперництво в якості стратегії втрачає ефективність, тому що виснажує ресурси обох сторін, може вплинути на розміщення балансу сил, підштовхнути до переходу на більш цинічні методи боротьби або втягування в нього інших сил.

Співробітництво сприяє пошуку обома сторонами такого рішення, що змогло б їх задовольнити. Така стратегія є активною, тому що обидві сторони прагнуть до взаємовигідного розв'язання конфлікту. Однак, вона не завжди буває можливою, тому що, крім бажання, необхідне ще і величезне зусилля обох сторін, відмовлення від свого егоїзму.

Компроміс як стратегія передбачає взаємні поступки з обох сторін, що можуть бути не завжди вигідними, однак, саме через поступки кожна зі сторін може реалізувати найбільш вагому частину своїх первісних цілей. Причини переходу до такої стратегії можуть бути найрізноманітніші, часом компроміс є єдиним способом зберегти мирний варіант вирішення проблеми.

У той же час, коли він реалізується не на паритетній основі, то може законсервувати глибинні причини конфлікту і привести в подальшому до його рецедиву.

Стратегія пристосування або поступок реалізується однією зі сторін через свідоме зниження своїх вимог, прийняття умов опонента аж до повного визнання позиції іншої сторонни[3;c.78]. Поступове визнання правоти протилежної сторони може на одному з етапів таких поступок привести до повної капітуляції перед його вимогами. Вибір даної стратегії може бути викликаний різними причинами, це можуть бути і визнання правоти опонента, і виснаження своїх ресурсів, і визнання безперспективності продовження боротьби, і спроба зберегти сили для подальшої боротьби і т.ін. Досить часто поступки однієї зі сторін можуть сприйматися іншою стороною як прояв слабкості і тому можуть викликати ескалацію конфлікту, прагнення цілком добити опонента, що поступається. Ціна вибору такої стратегії буває дуже великою.

Стратегія ухилення виявляється в прагненні однієї зі сторін, знаходячись у стані конфлікту, всіляко ухилятися від активних дій проти іншої сторони. Сторона, яка вибрала подібну тактику, усіляко намагається не визнавати і при цьому всіляко ухилятися від відповідних дій опонента. Найчастіше таке відбувається, коли одна зі сторін не вважає предмет конфлікту значущим для себе.

У реальних конфліктних протистояннях використовується комбінація декількох стратегій при можливому домінуванні однієї з них. Приклади численних досліджень говорять про те, що в початковій стадії відкритого протистояння у переважній більшості застосовується стратегія суперництва. Розростання відкритої форми протистояння має небезпеку власного переростання в найбільш небезпечну свою фазу - конфронтацію. На цій стадії конфлікту протидії кожної зі сторін набувають явно агресивних Форм, відбувається остаточне розмежування і непримиренність їхніх цілей, взаємосприйняття набуває антагоністичної форми, відбувається свідоме розривання будь-яких попередніх об'єднуючих соціальних зв'язків. Стратегія поведінки в конфлікті реалізується через різноманітні тактики, тобто сукупність прийомів, способів і методів впливу на опонента.

Стадії конфлікту:

1.Стадія потенційного формування суперечливих інтересів, цінностей і норм - стан справ напередодні конфлікту. На цій стадії вже існують якісь передумови для конфлікту, можливо, є сильна напруженість у відносинах, але вона поки що не виливається у відкриті конфліктні зіткнення. Такий стан справ може зберігатися досить довго. Ця стадія може бути також позначена як латентний, або прихований, конфлікт. 2.Стадія переходу потенційного конфлікту в реальний, або стадія усвідомлення учасниками конфлікту своїх вірно чи помилково понятих інтересів. Цю стадію можна позначити як інцидент, тобто першу сутичку конфліктуючих. Інцидент виступає зав'язкою конфлікту. Нерідко інцидент виступає,як ніби, випадково, але насправді - це остання крапля, яка переповнює чашу. Конфлікт, що почався з інциденту, може ним і закінчитися (наприклад, суперечка пасажирів у міському транспорті). 3. Стадія конфліктних дій. На цій стадії конфлікт як би "крокує по сходинках", реалізуючись в серії окремих актів - дій і протидій конфліктуючих сторін. Ескалація може бути безперервною: з постійно зростаючим ступенем напруженості відносин і сили ударів, якими обмінюються конфліктуючі; і хвилеподібною, коли напруженість стосунків то посилюється, то спадає, а періоди активної конфронтації змінюються тимчасовим поліпшенням відносин.

На цій стадії можливо переживання кульмінації конфлікту (верхньої точки його ескалації). Кульмінація підводить до усвідомлення необхідності перервати подальше загострення відносин і шукати вихід з конфлікту. 4. Стадія зняття або вирішення конфлікту. На цій стадії необхідно ввести два поняття: ціна конфлікту і ціна виходу з конфлікту.Порівняння цих двох складових дозволяє раціонально вирішувати питання: чи варто продовжувати конфлікт або ж вигідніше його припинити. Часто завершення конфлікту вдається досягти тільки за допомогою спеціальних зусиль, спрямованих на його вирішення.Однією з форм завершення конфлікту є запрошення посередника провести переговори конфліктуючих сторін.

Теоретичні підходи до розгляду конфліктної поведінки людини. Кожен конфлікт по-своєму унікальний, неповторний за причинами виникнення, форм взаємодії двох або більше сторін, результату і наслідків. До того ж окрема людина і будь-яка спільність виявляють свою манеру налагодження і підтримки відносин з іншими людьми, свій стиль поведінки в конфліктних ситуаціях. Але при всій несхожості манер і стилів, конфліктна поведінка має деякі спільні ознаки. Це пов'язано в першу чергу з тим, що рішення тієї проблеми, яка стала каменем спотикання у відносинах, певною мірою значима для кожної з опонуючих сторін, робить їх взаємодіючими партнерами. У літературі виділяють три основні моделі поведінки особистості в конфліктній ситуації: конструктивну, деструктивну і конформістську [3;c.90]. Кожна з цих моделей обумовлена предметом конфлікту, дією конфліктної ситуації, цінністю міжособистісних відносин та індивідуально-психологічними особливостями суб'єктів конфліктної взаємодії. Моделі поведінки відображають установки учасників конфлікту на його динаміку і спосіб вирішення. Даючи загальну оцінку наведеним вище моделям поведінки, відзначимо, що бажаною і необхідною моделлю є конструктивна. Деструктивна модель поведінки не може бути виправданою. Вона здатна перетворити конструктивний конфлікт у деструктивний. Конструктивна модель поведінки визначається наступними поведінковими характеристиками особистості: прагне залагодити конфлікт; націлена на пошук прийнятного рішення; відрізняється витримкою і самовладанням, доброзичливим ставленням до суперника; відкрита і щира, у спілкуванні лаконічна і небагатослівна. Деструктивна модель поведінки: постійно прагне до розширення і загострення конфлікту; постійно принижує партнера, негативно оцінює його особистість; проявляє підозрілість і недовіру до суперника, порушує етику спілкування.

Конформістська модель поведінки: пасивна, схильна до поступок; непослідовна в оцінках, судженнях, поведінці; легко погоджується з точкою зору суперника; йде від гострих питань.

Небезпека конформістської моделі поведінки полягає в тому, що вона сприяє агресивності суперника, а іноді і провокує її. Інакше кажучи, дана модель по суті справи є деструктивною, тільки з протилежним знаком. Але конформістська модель може грати і позитивну роль. Якщо протиріччя, викликали конфлікт і носять несуттєвий характер, то конформістськаповедінка веде до швидкого вирішення такого конфлікту.

Широке поширення в конфліктології отримала розроблена Томасом і Р. Кіллменом [4;c.210] двомірна модель стратегій поведінки особистості в конфліктній взаємодії. В основі цієї моделі лежать орієнтації учасників конфлікту на свої інтереси і інтереси протилежного боку.

У будь-якому конфлікті кожен учасник оцінює і співвідносить свої інтереси і інтереси суперника, задаючи собі питання: "Що я виграю? "," Що я втрачу ...? ", "Яке значення має предмет спору для мого суперника ...?" . На основі такого аналізу він свідомо обирає ту чи іншу стратегію поведінки (догляд, примус, компроміс; поступка або співробітництво). Часто буває так, що відображення цих інтересів відбувається несвідомо, і тоді поведінка в конфліктній взаємодії насичена потужною емоційною напругою і носить спонтанний характер.

Оцінка інтересів у конфлікті - це якісна характеристика обраної поведінки. У моделі Томаса-Кіллмена вона співвідноситься з кількісними параметрами: низьким, середнім або високим рівнем спрямованості на інтереси. При аналізі конфліктів на основі розглянутої моделі важливо пам'ятати, що рівень спрямованості на власні інтереси чи інтереси суперника залежить від трьох обставин: 1) змісту предмета конфлікту; 2) цінності міжособистісних відносин; 3) індивідуально-психологічних особливостей особистості.

Особливе місце в оцінці моделей і стратегій поведінки особистості в конфлікті займає цінність для неї міжособистісних відносин з протиборчої стороною. Якщо для одного з суперників міжособистісні відносини з іншим (дружба, любов, товариство, партнерство і т. д.) не становлять ніякої цінності, то і поводження його в конфлікті буде відрізнятися деструктивним змістом чи крайніми позиціями в стратегії (примус, боротьба, суперництво). І, навпаки, цінність міжособистісних відносин для суб'єкта конфліктної взаємодії, як правило, є істотною причиною конструктивного поводження в конфлікті або спрямованістю такої поведінки на компроміс, співробітництво, догляд або поступку.

1.2.Проблеми та наслідки конфлікту

Позитивним, функціонально корисним результатом конфлікту вважається розв’язання тієї проблеми, що породила суперечності й викликала зіткнення, з урахуванням взаємних інтересів і цілей усіх сторін, а також досягнення розуміння й довіри, зміцнення партнерських стосунків і співробітництва, подолання конформізму, покірності, прагнення до переваги.

Соціальний (колективний) конструктивний вплив конфлікту виражається в таких наслідках [6;с.113]: Конфлікт є способом виявлення й фіксації суперечностей, а також проблем у суспільстві, організації, групі. Конфлікт свідчить про те, що ці суперечності вже досягли найвищої межі, і тому необхідно вжити негайних заходів щодо їх усунення. Таким чином, будь-який конфлікт виконує інформаційну функцію, тобто надає додаткові імпульси до усвідомлення своїх і чужих інтересів у протиборстві.

Конфлікт є формою розв’язання суперечностей. Його розвиток сприяє усуненню тих недоліків і прорахунків у соціальній організації, що призвели до його виникнення.

Конфлікт сприяє зніманню соціальної напруженості та ліквідації стресової ситуації, допомагає «випустити пар», розрядити обстановку. Конфлікт може виконувати інтегративну, об’єднувальну функцію. Перед обличчям зовнішньої загрози група використовує всі свої ресурси для згуртованості та протиборства з зовнішнім ворогом. Крім того, саме завдання вирішення наявних проблем поєднує людей. У пошуках виходу з конфлікту виробляються взаєморозуміння й почуття причетності до розв’язання спільного завдання.

Розв’язання конфлікту сприяє стабілізації соціальної системи, тому що при цьому ліквідуються джерела незадоволення. Сторони конфлікту, навчені «гірким досвідом», у майбутньому будуть більше налаштованими на співробітництво, ніж до конфлікту. Крім цього, розв’язання конфлікту може запобігти виникненню більш серйозних конфліктів, що могли б виникнути, якби не було цього.

Конфлікт інтенсифікує й стимулює групову творчість, сприяє мобілізації енергії для вирішення задач, поставлених перед суб’єктами. У процесі пошуку шляхів розв’язання конфлікту відбувається активізація розумових сил для аналізу важких ситуацій, розробляються нові підходи, ідеї, інноваційні технології і т. д.

Конфлікт може слугувати засобом з’ясування співвідношення сил соціальних груп чи спільнот і тим самим може застерегти від наступних, більш руйнівних конфліктів.

Конфлікт може стати джерелом виникнення нових норм спілкування між людьми чи допомогти наповнити новим змістом старі норми.

Конструктивний вплив конфлікту на особистісному рівні відбиває вплив конфлікту на індивідуальні риси особи [6;с.114]:виконання конфліктом пізнавальної функції стосовно людей, що приймають у ньому участь. У важких критичних (екзистенціальних) ситуаціях виявляються справжній характер, справжні цінності й мотиви поведінки людей. Із пізнавальною функцією пов’язано й можливість діагностики сили супротивника; сприяння самопізнанню й адекватній самооцінці особистості. Конфлікт може допомогти вірно оцінити свої сили та здібності, виявити нові, раніше не відомі сторони характеру особистості. Може також загартувати характер, сприяти появі його нових чеснот (почуття гордості, власної гідності.); позбуття небажаних рис характеру (почуття неповноцінності, покірності, догідливості…);підвищення рівня соціалізації людини, розвитку її як особистості. У конфлікті індивід за порівняно невеликий відрізок часу може отримати стільки життєвого досвіду, скільки він, можливо, не отримає ніколи у повсякденному житті; сприяння адаптації робітника в колективі, оскільки саме під час конфлікту люди більшою мірою розкриваються. Особа або приймається членами групи, або, навпаки, вони ігнорують її. В останньому випадку, звичайно, ніякої адаптації не відбувається;зниження психічної напруженості у групі, позбуття стресу в її членів (у випадку позитивного вирішення конфлікту);задоволення не тільки первинних, але й вторинних потреб особи, її самореалізація та самоствердження.

Негативні наслідки конфліктів:

До негативних, дисфункціональних наслідків конфлікту належать невдоволеність людей спільною справою, відхід від вирішення назрілих проблем, наростання ворожості в міжособистісних і міжгрупових відносинах, послаблення згуртованості колективу.

Соціальний деструктивний вплив конфлікту виявляється на різних рівнях соціальної системи і виражається в конкретних наслідках [6;с.115]. При розв’язанні конфлікту може бути використано насильницькі методи, у результаті чого можливі великі людські жертви й матеріальні втрати. Крім безпосередніх учасників, у конфлікті можуть постраждати й ті, хто їх оточує.

Конфлікт може привести сторони протиборства (суспільство, соціальну групу, індивіда) у стан дестабілізації і дезорганізації. Конфлікт може призвести до уповільнення темпів соціального, економічного, політичного й духовного розвитку суспільства. Більше того, він може викликати стагнацію та кризу суспільного розвитку, зародження диктаторських і тоталітарних режимів.

Конфлікт може сприяти дезінтеграцї суспільства, руйнуванню соціальних комунікацій і соціокультурному відчуженню соціальних утворень усередині суспільної системи.

Конфлікт може супроводжуватися наростанням у суспільстві настроїв песимізму й нехтуванням звичаїв.

Конфлікт може викликати нові, більш деструктивні конфлікти.

Конфлікт часто призводить до зниження рівня організації системи, зниження дисципліни і, як наслідок, до зниження ефективності діяльності.

Деструктивний вплив конфлікту на особистісному рівні виражається в наступних наслідках [6;с.116]:негативний вплив на соціально-психологічний клімат у групі: з’являються ознаки негативного психічного стану (почуття пригніченості, песимізму й тривоги), що призводять людину до стану стресу; розчарування у своїх можливостях і здібностях, деінтенсифікація особи;виникнення почуття невпевненості в собі, втрата колишньої мотивації, руйнування наявних ціннісних орієнтацій та образів поведінки. У гіршому випадку наслідком конфлікту може стати й розчарування, втрата віри в колишні ідеали, що породжує девіантну поведінку і, як крайній випадок, — суїцид; негативне оцінювання людиною своїх партнерів за спільною діяльністю, розчарування у своїх колегах і недавніх друзях;реакція людини на конфлікт через захисні механізми, що проявляються у різних формах поганої поведінки: відступ — мовчання, відсутність захопленості, відокремлення індивіда від групи; інформація, що лякає — критиканство, лайки, демонстрація своєї переваги над іншими членами групи;твердий формалізм — формальна ввічливість, буквоїдство, установлення твердих норм і принципів поведінки в групі, спостереження за іншими;перетворення всього на жарт;розмови на сторонні теми замість ділового обговорення проблем;постійний пошук винних, самобичування чи обвинувачення в усіх бідах членів колективу.Такі основні наслідки конфлікту, що взаємозалежні між собою та носять конкретний і відносний характер.