Змістовий модуль І. Місце і роль ситуаційного підходу та ситуаційного аналізу в теорії та практиці менеджменту

Тема 1. Сутність та місце ситуаційного підходу в менеджменті

1. Історичні передумови виникнення ситуаційного підходу

2. Економічні явища та причини виникнення проблемних ситуацій на підприємствах.

3. Ситуаційний підхід як спосіб мислення про організаційні проб­леми та їх вирішення.

4. Місце та роль ситуаційного менеджменту в теорії та практиці менеджменту.

5. Загальна технологічна схема ситуаційного управління

6.Обмеження та недоліки ситуаційного підходу.

7. Поняття та види ситуацій в ситуаційному менеджменті.

Список використаної та рекомендованої літератури Основна:

1. Василенко В.О. Ситуаційний менеджмент : Навч. посіб. для студ. вузів. -2-е вид., випр. та доп. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -372 с. http://www.classs.ru/library1/economics/vasilenko/

1. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основи менеджмента. - М.: Дело, 1998. - 800с. (doc 5)

2. Федулова Л. І., Фролова Г.І. Ситуаційний менеджмент: науково-методологічний аспект. - К. : Науковий світ, 2002. - 35с.

Додаткова:

3. Виханский О.С., Наумов А.И. Основы менеджмента: Учебник. - М.: Гардарика, 1998.

4. Герчикова И.Н. Менеджмент. – М.: Банки и биржи, 1994. http://financepro.ru/management/5285-gerchikova-i.n.-menedzhment.html

1. Історичні передумови виникнення ситуаційного підходу

Ситуаційний менеджмент виник наприкінці 60-х років ХХст. у результаті спроб пов’язати конкретні прийоми і концепції прогресивних шкіл управлінської науки з різними ситуаціями в практиці реальних організацій. Це було зумовлено тим, що ідеї всіх попередніх шкіл і підходів науки менеджмент так і не привели до вироблення діючого способу управління, який би в будь-якій ситуації дозволяв керівникам оперативно вирішувати управлінські задачі, і тим самим істотно підвищувати ефективність організацій. В той же час ситуаційний підхід не піддає сумніву вірність концепцій традиційної теорії управління, школи людських відносин і школи науки управління. Ситуаційний підхід тісно пов'язаний із системним. Він дозволяє керівникові поряд із цілісним уявленням об'єкту управління та його функціонування в зовнішньому середовищі здійснювати ефективне управління певною ситуацією прийнят­тя рішень, дозволяє приймати рішення, спираючись на аналіз та розуміння ситуації, динаміки її змін. Була вжита спроба знайти типологію рішень в галузі організації виробництва і управління системою внутрішньофірмового планування і бухгалтерського обліку, інформаційно-розрахунко­вих систем, у підборі кадрів тощо, стосовно до кожної із типових управлінських ситуацій.

У ситуаційному підході також збережена концепція процесу управління, яка застосовується до всіх організацій. Наприклад, усі організації повинні створювати структури для того, щоб досягти своєї мети. Однак, існує багато різних засобів побудови організаційних структур. Може бути створено багато чи мало рівнів управління. Керівники середньої і низової ланок можуть одержати більшу частку участі в прийнятті рішень, або навпаки - керівники вищої ланки можуть приймати найбільш відповідальні рішення. Якщо визначений вид діяльності може логічно відповідати двом різним підрозділам, керівництво повинно вирішити, хто з них буде конкретно займатися цим. Більш того, оскільки ситуація може змінюватися, керівництво повинно вирішити, як необхідно відповідно змінити організа­ційну структуру, щоб зберегти ефективність організації.

Термін «ситуаційний підхід» не слід плутати з «методом ситуацій» (case method), який широко застосовується у навчанні менеджерів шляхом аналізу конкретних прикладів, випадків із практики управління. Такий підхід характерний для досить впливової й емпіричної школи в управлінні, зокрема Гарвардської, де досвіду надається більшого значення, чим науковим методам [4].

Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація, тобто конкретний набір обставин, що у значній мірі впливають на діяльність організації в даний конкретний час. А оскільки існує безліч таких факто­рів, як у самій організації, так і в оточуючому середовищі, то відсутній єдиний «кращий» метод управління діяльністю організації. Найбільш ефек­тивним буде такий метод управління, який більш за все відповідає ситуації, що склалася.

Розгляд ситуації як важливого явища не був чимось новим в управлінській теорії. Випереджуючи свій час, Мері Паркер Фоллетт ще в 20-ті роки ХІХ століття говорила про «закон ситуації». Вона відзначала, що «різні ситуації вимагають різних типів знань» і, що людина, яка володіє знаннями стосовно тільки однієї ситуації, прагне бути в добре керованих ділових ситуаціях за інших рівних умов. Два десятиліття потому, у 1948 р. Ральф Стогдилл (університет штату Огайо) провів ретельне дослідження характерних якостей лідерів і також прийшов до висновку, що саме ситуація в більшій мірі визначає, які риси і навички потрібні лідеру. Однак, лише наприкінці 60-х років науковці галузі управління у співпраці з дослідниками в галузі соціальних наук одержали достатній доробок щодо підпорядкування змін, які впливають і на організацію, і на ефективність управління в різних ситу­аціях. Наприклад, таке сполучення дуже важливе для порівняння стилів управління в різних культурах, хоча багато організацій намагаються запровадити прогресивні японські методи управління, успіх може залежати від добору лише тих методів, що відповідають культурі людей, якими керують.

Поняття ситуаційного управління вперше було введено в на­уковий обіг американським вченим Р. Моклером. Як відзначає Л.І. Євенко, найбільш значними результатами розробок в галузі ситуаційного менеджменту в США є висновки про те, що форми, методи, системи, стилі керування повинні істотно варіюватися в залежності від об'єктивних умов діяльності підприємства [5].

У рамках ситуаційних теорій — і це відповідає реальності, такі організації розглядаються як відкриті, активно взаємодіючі із зовнішнім середовищем системи.

Дослідження в цьому напрямку в США ведуться більше 30 років. Приблизно в той же час працювали і наші вчені (60-70-тір роки): Д.Д. Поспєлов, Д.І. Гвішіані, Г.Х. Попов й ін. [6].

Одне з завдань ситуаційного підходу — зрозуміти, як ор­ганізація реагує на мінливі умови і специфічні обставини і яким чином можна формувати типи організацій, системи і процеси ке­рування, що найбільше відповідають специфічним ситуаціям.