Соната мі мінор

Слово «соната» італійського походження. Воно походить від дієслово «sonare» - «звучати».

У творчості Гайдна встановлюється тип класичної сонати. Перша частина сонати, подібно до першої частини симфонії, написана в сонатній формі, друга частина йде в повільному темпі, а третя, фінал, - знову в швидкому.

Частину циклу, які контрастують між собою, розкривають єдиний художній задум. Сприймати сонату як єдине ціле допомагає також обрамлення повільної частини двома швидкими, причому обидві крайні частини написані, як і в симфонії, в основній тональності (звичайно в сонатах три частини).

Соната мі мінор – один з широко відомих ліричних творів Гайдна. Вона звучить легко, витончено. Її прозора звучність пов’язана з особливостями клавесина, для якого Гайдн писав свої сонати.

Перша частина сонати написана в дуже швидкому темпі (Presto) у сонатній формі. Як і в симфонії, перша частина звучить більш напружено, ніж інші. Це знаходить вирах у контрасті двох різних за характером і тональністю тем.

Перша тема звучить схвильовано, неспокійно. Її мелодія переривиста, спрямована вгору, сила звуку до кінця затухає. Головна партія викладена в основній тональності – мі мінорі:

Між головною і побічною партіями є сполучений розділ. Його призначення – дати поступовий перехід від головної теми до побічної, від основної тональності до нової, в якій звучить побічна тема. У сонаті Гайдна сполучний розділ приводить до Соль мажору – тональності, паралельної головної.

Побічна партія спокійніша, хоча рухливість і спрямованість властиві і їй. Високий регістр і мажорний лад додають темі світле забарвлення, а відтінок piano – м’якість звучання:

Багатократне повторення однієї і тієї ж музичної фрази має характер завершення. Це заключна партія, якою і закінчується експозиція сонати.

Розробка заснована на розвитку першої теми. Часта зміна тональності, зміна регістрів і динамічних відтінків підкреслюють її неспокійний, стрімкий характер. Закінчується розробка, як і експозиція, зупинкою руху на домінанті і до основної тональності. І там, і тут композитор підкреслює цей момент ферматою. Те, що в розробці звучить тільки перша тема, говорить про те, що ця тема має в першій частині сонати головне значення.

У репризі, як завжди, головна і побічна партії проводяться в основній тональності. Це викликає скорочення сполучного розділу. Разом з тим подовжується заключний розділ, що завершує всю першу частину сонати.

Після схвильованої першої частини друга частина, Andante, як і в симфонії, вносить заспокоєння. Можна собі уявити, що цей роздум про щось хороше, світле. Друга частина сонати написана в тональності Соль мажор. Основна тема звучить легко, неквапливо:

У музиці Andante відсутні яскраві контрасти. У середині частини звучить та ж тема, що і на початку, лише в дещо зміненому вигляді. Після другої частини особливо відчутні швидкість і польотність фіналу. Тут є теж своя основна тема, яка визначає характер всієї частини. Тема ця відрізняється граціозністю, рухливістю, гострим, чітким ритмом. Вона має танцювальний характер.

Побудова фіналу близько формі рондо. «Рондо» (італійською і французькою «коло») – це музична форма, в якій головна тема-рефрен – повторюється не менше трьох разів, чергуючись з контрасними епізодами…

У фіналі сонати Гайдна є два епізоди. Якщо порівняти рефрен з епізодами, то можна відзначити багато загального. Тому обидва епізоди можна розглядати як варіації теми рефрену, в яких міняється лад, фактура, стає іншим мелодичний рисунок.