Епоха Відродження або Ренесанс

Це період в історії культури, що охоплює приблизно ХІV – ХVІ ст. Свою назву – епоха Відродження – цей період одержав у зв’язку з бажанням повернути, відродити ідеали та форми античного мистецтва, які були прикладами гармонії і досконалості світу. Розвиток культури Відродження пов'язаний з піднесенням всіх сторін життя суспільства. Як і в античності стверджується культ людини, народжується новий світогляд, наповнений гуманізмом («гуманос» - людський).

Розкріпачення творчих сил привело до бурхливого розвитку науки, торгівлі, ремесел. Винахід книгодрукування сприяв розповсюдженню освіти.

Небувалого розквіту досягли образотворче мистецтво, архітектура, література. Неможливо не згадати Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Петрарку, Данте, Шекспіра.

Не менш важливі зрушення відбувались і у музиці:

• музика поступово відходить від середньовічного канону;

• з’являється поняття «композитор», стає індивідуальним творчий стиль композиторів;

• небувалий розвиток світської музики;

• тісна взаємодія всіх жанрів, особливо тексту і музики, танців і музики;

• розквіт поліфонії, число голосів збільшується до чотирьох, шести і більше;

• при пануванні вокальної музики, розростання ролі інструментальних видів.

Музика розвивалася в двох напрямках – Церковному і світському.

Основні жанри церковної музики – меса і мотет – багатоголосні твори для хору без супроводу або у супроводі інструментального ансамблю.

З інструментів перевага віддавалася органу. Розвитку світської музики сприяло зростання любитель кого музикування. Музика звучала всюди: на вулицях, в будинках городян, в палацах вельмож. З’явились перші виконавці – віртуози на лютні, клавесини, органі, віолі, різних видах подовжніх флейт. Відродився жанр мадригалу (в перекладі – пісня рідною мовою) – спочатку одноголосна, потім багатоголосна хорова італійська пісня світського змісту. Композитори яскраво передавала силу почуттів, трагічні події життя.

Видатні композитори Відродження: Жоскен Депре, Орландо Лассо, Палестрина, Джезуальдо.

Епоха Відродження завершується появою нових музичних жанрів: сольної пісні, ораторії, опери, справжній розквіт яких наступає в наступному сторіччі.

Культура епохи бароко (хvіі – і пол. Хvііі ст.)

В XVІІ ст. в усіх країнах західної Європи починається перехід до нової історичної формації – капіталізму. Протиріччя соціально-економічного ладу не могли не відобразитись на мистецтві. Виявилося, що ідеали гордої, вільної, сильної особистості нездійсненні. Розквіт науки примушувало людину схиляти голову перед величчю і складністю світу і хиткого стану людини в ньому.

Так з’явилося розуміння людиною світу в художніх образах, які здавалися «дивними», «примхливими» звідси і назва «бароко», тобто «дивний», «химерний». Риси мистецтва бароко: любов до трагічних розв’язок, прославлення героїчного, глибокий аналіз душевних станів, примхлива і напружена зміна образів, пишність, декоративність, прагнення до перебільшеного прикрашання.

В живопису – яскравість, насиченість і контрастність фарб, багато фігурність, складність сюжетів (Рубенс, Рембрант, Караваджо, Ель Греко, Веласкес). В скульптурі та архітектурі – багатство прикрас у вигляді рельєфів, барельєфів, скульптурних зображень (зимовий палац в Санкт-Петербурзі, Андріївська церква в Києві).

В музиці також домінують великі твори з пишною, багатою, барвистою музичною мовою.

Серед багатьох інструментів бароко продовжує лідерство орган, який стає технічно досконалим. Якщо в попередні епохи орган був інструментом для церковної служби, то тепер він стає і концертуючим. Переживають перетворення клавішні інструменти. З’являються такі їх різновиди, як клавесин, клавікорд, спінет, чембало. На клавесинах виконували невеликі п’єси, варіації, сюїти. Яскравими представниками клавесинного мистецтва були французькі композитори і виконавці – Франсуа Куперен, Ж. Б. Рамо, Луї Дакен.

В кінці ХVІ ст. з групи віол (струнно-смичкові інструменти епохи Відродження) виділився альт, потім скрипка, віолончель, контрабас.

ХVІІ ст. стає часом стрімкого розвитку музики як для сольного, так і оркестрового виконання на струнних. З’являється цілий ряд майстрів, які виробляють скрипки та інші струнно-смичкові інструменти: Аматі, Гварнері, Страдиварі. Все більше музикантів оволодівають скрипкою і серед них росте бажання писати для струнних, виступати з концертами. Так складаються цілі напрямки розвитку. Особливо успішно розвивалась італійська скрипкова школа. Саме там сформувалась творчість А. Кореллі, Дж. Тартіні, А. Вівальді.

А. Вівальді (1678-1741) по праву вважають неперевершеним майстром концертів для оркестру струнних інструментів – Concerto Grosso. В них в повній мірі відобразилося яскраве, соковите темброве мислення музиканта. За пишністю музичних фарб, багатством віртуозних прийомів, масштабами концерти демонструють справжнє барочне мислення композитора. Найвідомішими Concerto Grosso А. Вівальді є «Пори року», які складаються з чотирьох творів «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». З’являються нові притаманні саме бароко, жанри: опера, ораторія, кантата – у вокальній музиці, концерт – Concerto Grosso, сюїта, варіації, фантазії, прелюдії – в інструментальній.

У музиці бароко тісно переплітались: традиційне і новаторське. У ній досягла своїх вершин пануюча впродовж століть поліфонія. Проявлений в епоху Відродження інтерес до людини, її багатого внутрішнього світу, породив інший тип музичного письма – гомофонію.

На початку ХVІІІ ст. німецькі композитори Бах і Гендель дали світові музику глибоких роздумів, пристрасних почуттів, теплої задушевності. Вони створили нові форми музичних творів. Мистецтво Баха і Генделя глибоко самобутнє і національне.