Іі рік навчання Мистецтво від античності до епохи бароко

Мистецтво дає можливість уявити духовий образ кожної епохи. Воно, як чутливий камертон, уловлює її дух і характер, залишаючись у майбутньому виразником свого часу.

Музика – могутня частина великого процесу розвитку культури людства. Це один із способів відображення людиною оточуючої дійсності. Традиційно вирізняють декілька великих культурних епох.

Першою вершиною мистецтва являється епоха античності (ХІ ст. до н. е. – ІІІ ст. н. е.). «Античність» означає древній, стародавній, так називали культуру стародавньої Греції та Риму, так народжувався античний гуманізм (любов і повага до людини). Цей новий етап історії людства співпадає з рабовласницьким ладом: з основного боку – це деспотизм, насильство, але рабство було рушійною силою, завдяки праці рабів будувались храми, театри, зміцнювалась держава. Саме тоді зародились науки: астрономія, математика, медицина, закладені підвалини музичної науки (про лади, музичні тембри, мелос, жанри).

Релігія древніх спиралась на закони гармонії людини та світу, боги зображались у вигляді людини, а люди прагнули до такої ж досконалості тіла та духу, як у богів.

Людина почала усвідомлювати себе досконалим явищем природи.

Найцікавішим політичним явищем того часу було формування самостійних міст-держав (полісів). Це був час розквіту античної демократії, коли вільні люди користувались правом рівності. Саме в містах швидкими темпами розвивалась торгівля, ремесла, науки, філософія. Мистецтво розглядається як могутній засіб виховання і включається в систему освіти.

Музика займала велике місце в суспільному житті. Вона супроводжувала свята та тризни, звучала на театральних виставах, допомагала людям працювати. Багато греків уміли співати, грати на струнних інструментах – лірі та кіфарі. Про це розповідають нам поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея», зображення на грецьких вазах. В поемах є описи музичного життя народу, згадуються побутові, обрядові, хороводні пісні.

Урочисті сказання або оди, виконували професійні співаки – аїди, рапсоди, розвивається хорова, сольна лірика, трагедія, комедія, інструментальна музика.

Значення античної музики, як і інших видів мистецтва Стародавньої Греції, важко переоцінити. На її основі згодом з’являється багато жанрів послідуючих епох і, зокрема, опера.

Музична культура Середньовіччя

Музична культура західноєвропейського середньовіччя розвивалася приблизно з VІ ст. до ХІV ст. на тлі напружених історичних змін. Цей період характеризується поступовим руйнуванням феодального ладу, хрестовими походами, суперництвом церкви з владою королів і феодалів.

Основа музичного побуту цього часу – мистецтво мандруючих артистів, які були універсальними майстрами. Вони вміли складати пісні, веселі і повчальні сценки, володіли цирковими навиками, грали на різних інструментах: лютні, середньовічній арфі, волинці, на смичкових (ребек, фидель). У Франції такого майстра називали жонглером, менестрелем, в країнах німецької мови – шпільманом. Іспанії – хогларом, в Сербії – іграчем, в Чехії – герецом, на Русі – скоморохом.

Вони були обов’язковими учасниками всіх великих подій: чи то календарне свято, весілля, ярмарок, бенкет, корпорація тощо.

Панівне положення мала релігія – християнство. Активно будуються храми, монастирі. З ІХ ст. починають записувати музику спеціальними нотними знаками на пергаменті. Головним церковним жанром тої епохи був григоріанський хорал. Хорал в ті часи означав мелодію, а григоріанським він називався по імені Папи Римського Григорія, який ввів цілий збірник мелодій для релігійного богослужіння. В той же час майже в усіх церквах міцну позицію зайняв музичний інструмент – орган.

Релігійні теми, сюжети, образи продовжують залишатися основними в художній творчості. Оспівуючи християнські цінності, митці середньовіччя висловлювали своє прагнення до добра, правди, справедливості.

До Х ст. відносять перші записи поліфонічних творів. Спочатку це були двоголосні п’єси, в ХІІІ ст. у Франції з’являються триголосні мотети.

Для того, щоб написати мотет, композитор брав церковний або світський наспів і приєднував до нього ще один, два, або три голоси. За схожим принципом складалась і музика для церковного ритуалу. З’являється меса – це цикл наспівів на латинській мові з 5 частин. До жанру меси будуть звертатись композитори послідуючих століть.

Поліфонія (полі – багато, фоне – звучати, голос) стверджується як наспівний тип музичного багатоголосся, де кожен голос самостійний. На цій поліфонічній основні та на піснях трубадурів складалася творчість композиторів останнього періоду середньовіччя.

Вони залишили зразки поліфонічних творів різних жанрів і форм: рондо, балади, мадригали, а також пісні трубадурів – канцони, пасторалі.

Мистецтво середньовіччя – це мистецтво глибоких психологічних переживань та самопізнання.