Контрольні запитання

1. Назвіть форми організацій страхових компаній в Україні.

2. Як створюються страхові компанії?

3. Чи можуть іноземні інвестори брати участь в утворенні українських страховиків і на яких умовах?

4. За якими принципами будується структура управління страховою компанією?

5. Які системи організації роботи страхових компаній ви знаєте?

6. Як проходить удосконалення організаційної структури страхової компанії?

7. Назвіть органи управління страхової компанії та їх основні функції.

8. Які основні напрями діяльності страхових компаній?

9. Яка необхідність у створенні об’єднань страховиків?

1.6. Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні

1.6.1. Поняття про правове регулювання на страховому ринку

В умовах стабілізації економіки, зміни форм власності і механізму керування в державному секторі економіки потреба суб'єктів господарської діяльності в захисті своїх майнових інтересів та інтересів працівників від різноманітних ризиків зростає. Держава також зацікавлена в страховому захисті державного майна і підвищенні соціально-економічної захищеності громадян України. Рішення цих питань можливе лише шляхом упровадження в Україні перевірених світовою практикою форм і видів страхування і здійснення заходів з удосконалення державного регулювання в сфері страхування, завданнями якого є:

1) створення привабливого і доступного для страхувальників ринку страхових послуг, перетворення страхування в ефективну складову соціаль­ного захисту населення;

2) усунення адміністративних бар'єрів для здійснення окремих видів страхування і створення рівних умов для всіх страховиків;

3) забезпечення шляхом страхування реальної компенсації збитків, запо­діяних стихійними лихами, катастрофами й аваріями природного і техноген­ного характеру, що дасть можливість зменшити навантаження на державний і місцеві бюджети;

4) збільшення інвестиційних можливостей страховиків, упровадження системи мотивацій їхньої інвестиційної діяльності, перетворення накопичуваних страхових резервів у надійне джерело інвестування національної економіки;

5) досягнення високої конкурентноздатності українських страховиків, приведення вітчизняного страхового ринку у відповідність зі світовими стандартами.

Визначальними факторами реформування страхового ринку України є:

• законодавчі основи, що регламентують функціонування страхового ринку України;

• економічна програма, проголошена в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: шлях у XXI сторіччя. Стратегія економічного й соціального розвитку на 2000-2004 рр.»;

• стратегія інтеграції України в Європейський Союз і Світову організацію торгівлі, прийняті Україною міжнародні зобов'язання, що визначають напрямки й умови гармонійного розвитку фінансового ринку України;

• прийнятні для України світові аналоги розвитку страхової справи, що сприяють рішенню проблем у цій сфері;

• власний досвід розвитку і функціонування страхового ринку.

Відповідно до Програми розвитку страхового ринку України на 2001-2004 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України за № 98 від 02.02.2001 р., в основу розвитку страхового ринку України закладені такі принципи:

• верховенство права – правове регулювання страхової діяльності;

• системність – узгодження заходів з реформування страхового ринку з заходами і планами розвитку інших областей економіки, обґрунтування можливості впровадження обов'язкових видів страхування, що повинні відповідати майновому стану громадян і проводитися паралельно з заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

• конкурентноздатність – держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним) вільний вибір видів страхування і рівні можливості в проведенні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист і вільний вибір страховика;

• стабільність – забезпечення постійного надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих і ефективних механізмів і правил його функціонування;

• обмеження присутності держави на страховому ринку – держава поступово відмовляється від проявів монополізму на страховому ринку, не втручається в діяльність (крім питань оподатковування) страховиків: формування статутних капіталів, установлення правил формування, розміщення й обліку страхових резервів, контроль за платоспроможністю страховиків;

• мотивація діяльності страхувальників і страховиків – держава створює умови, завдяки яким фізичні і юридичні особи зацікавлені в страхових послугах, а страхові компанії – у наданні цих послуг;

• довіра – внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, заснована на надійному правовому захисті страхувальника, на моральній і матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником.

Правовідносини в сфері страхування, як і в будь-якому юридичному регулюванні відносин, відрізняються взаємозумовленістю прав і обов'язків сторін страхування, тобто кожне право однієї сторони договору передбачає наявність відповідного зобов'язання з іншої сторони і навпаки.

Усі правовідносини в сфері страхування можна розділити на п'ять груп:

1) Цивільні правовідносини, що у свою чергу поділяються на:

• страхові правовідносини (між сторонами договору страхування чи перестрахування):

• посередницькі правовідносини (між сторонами страхового посередницького договору);

• інвестиційні правовідносини (між сторонами договорів, зв'язаних з розміщенням страхових резервів);

• правовідносини підряду (між сторонами договорів, спрямованих на виконання належним чином договору страхування, наприклад, договір про assistans);

• представницькі правовідносини (між сторонами договорів про представництво інтересів у суді, господарському суді чи у відносинах із третіми особами).

2) Адміністративні правовідносини (між страховими організаціями, страховими брокерами і державою в особі органу державного нагляду з питань ліцензування і контролю за діяльністю на страховому ринку, а також державних органів антимонопольного регулювання).

3) Фінансові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і державою в особі державних фіскальних органів (ГНАУ, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Інноваційний фонд).

4) Трудові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і працівниками таких організацій і фізичних осіб, що залучаються на умовах трудового договору як страхові агенти, аварійні комісари, актуарії, консультанти та ін.).

5) Правовідносини соціального забезпечення (визначаються при передачі державою страховим організаціям частини своїх соціальних зобов'язань перед громадянами на випадок стихійних чи екологічних нещасть, катастроф, збитків майну, шкоди життю, здоров'ю, працездатності, а також пенсійного забезпечення).

Виникнення, зміна і припинення правовідносин у сфері страхування відбувається за наявності чітко визначених правових норм чи умов юридичних фактів. Підставами виникнення таких правовідносин можуть бути:

• законодавчий акт (наприклад, при формуванні і розміщенні страхових резервів, проведенні видів обов'язкового страхування);

• адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на право здійснення страхової діяльності чи її відкликання);

• договір (наприклад, договір страхування чи перестрахування).

Специфіка страхових правовідносин полягає в наступному.

1) Одним із суб'єктів виступає страхова організація, діяльність якої по­винна відповідати вимогам Закону України «Про страхування».

2) Наявна опосередкованість через страхові правовідносини соціальної й інвестиційної політики держави, що означає відсутність волевиявлення сторін у визначенні форм правовідносин і правил їхньої реалізації, а також безпосередньо чи через уповноважений орган з питань нагляду за страховою діяльністю участь держави в цих правовідносинах.

3) Об'єктом можуть виступати майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов'язані:

• з життям і здоров'ям страхувальника чи застрахованої особи (особисте страхування);

• з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

• з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди третій особі чи її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

4) Виникнення, зміна чи припинення страхових правовідносин обумов­люється законом, іншими нормативно-правовими актами, а також правилами страхування і договором.

Припинення страхових правовідносин відбувається у випадках, установлених нормативними актами України (наприклад, відкликання Мінфіном ліцензії на здійснення страхової діяльності за порушення страхового законодавства, ліквідація страхової організації, смерть фізичної особи та ін.).

Суб'єктивний склад страхових правовідносин передбачає виділення кількох рівнів суб'єктів:

• страхова компанія;

• товариства взаємного страхування;

• страхувальник (застрахована особа, вигодонабувач);

• треті особи в договорі страхування як самостійні суб'єкти.

Отже, предмет страхового права – це відносини, що виникають при безпосередньому формуванні, розподілі і використанні грошових фондів, що формуються шляхом:

а) сплати юридичними і фізичними особами страхових платежів (стра­хових премій, страхових внесків);

б) сплати юридичними і фізичними особами акцій (частин) статутного фонду і додаткового капіталу страхової організації;

в) одержання доходів від розміщення засобів цих фондів;

г) доходів, отриманих на підставі прав вимоги;

д) доходів від надання посередницьких послуг у страхуванні і перестрахуванні.

Методом регулювання діяльності учасників страхового ринку (тобто суб'єктивного впливу держави на суб'єкти страхових відносин) є державний нагляд за страховою діяльністю.

Основні джерела страхового права в Україні – Конституція, нормативно-правові акти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, а також цен­тральних органів державної влади.

Правове регулювання діяльності на страховому ринку – це нормативне упорядкування на страховому ринку. Правове регулювання діяльності на страховому ринку складається з двох частин: державно-правове регулювання та інституційно-правове регулювання.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої і судової влади, центральним елементом яких є Кабінет Міністрів України, а безпосереднім органом з питань нагляду за страховою діяльністю – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять:

• Національний банк України – здійснює валютне регулювання;

• Державна податкова адміністрація України – здійснює податкове регулювання;

• Антимонопольний комітет – антидемпінгова й антимонопольна політика;

• Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва – регуляторна політика;

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку – здійснює нагляд за акціонерними товариствами;

• Фонд державного майна – здійснює керування частинами державного майна;

• Господарський суд – здійснює розгляд справ, пов'язаних із суперечками в сфері страхування.

Інституційно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється головним чином регуляторами – інститутами, утвореними згідно зі ст. 13 закону України «Про страхування», а саме: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське страхове бюро України, Ядерний страховий пул та ін.

Державно-правове й інституційно-правове регулювання відносин у сфе­рі страхування взаємно доповнюють одне одного, але пріоритет зберігається за першим: воно може делегувати деякі регулятивні повноваження інститу­ційно-правовому регулюванню, але не навпаки. Крім цього, державно-право­ве регулювання є загальним, а інституційно-правове – конкретно-обов'язко­вим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Страхове право в Україні складається з правових норм, що регулюють правовідносини в сфері страхування, визначають права й обов'язки суб'єктів, передбачають відповідальність за невиконання розпоряджень держави. Страхові правові норми взаємозалежні, єдині за своєю природою і диференціюються в розділи й інститути залежно від змісту відносин, які вони регулюють. Як і при будь-якому юридичному врегулюванні відносин, вони відрізняються взаємозумовленістю прав і обов'язків, тобто кожне право одного учасника передбачає наявність відповідного зобов'язання в іншого і навпаки.

Страхове право регулює відносини прямого страхування, перестраху­вання, фінансової діяльності, зв'язаної з формуванням, розміщенням та облі­ком страхових резервів, а також посередницькою діяльністю в страхуванні (перестрахуванні), страховій експертизі й актуарних розрахунках.

На підставі ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України, а також законодавчих актів Президента України щодо проведення фінансової політики.

До функцій Кабінету Міністрів України належить:

• забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і подат­кової політики, а також розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного розвитку України (п. 3 і 4 ст. 116);

• надання Президенту України пропозицій про утворення, ре органі­зацію і ліквідацію міністерств, а також інших центральних органів виконав­чої влади в рамках засобів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів (ч. 5 ст. 114).

Відповідно до закону України «Про фінансові послуги і державне регу­лювання ринків фінансових послуг» Кабінет Міністрів України:

• визначає критерії віднесення операцій до сумнівних і незвичайних (ст. 18 п. 3);

• подає на затвердження Президенту України Положення про Уповноважений орган (ст. 23 п. 3);

• затверджує бланк ліцензії єдиного зразка, який використовується для ліцензування страхової діяльності Уповноваженим органом (ст. 37 п. 1).

Згідно з законом України «Про страхування» Кабінет Міністрів України:

1) затверджує:

• перелік об'єктів обов'язкового страхування космічної діяльності (на­земна інфраструктура) (ст. 7);

• перелік осіб, що повинні укласти договори обов'язкового страхування професійної відповідальності за шкоду, що може бути заподіяна третім осо­бам (ст. 7);

• перелік порід собак, власники яких повинні укласти договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, що може бути заподіяна третім особам (ст. 7);

• перелік тварин, власники яких повинні укласти договори обов'язкового страхування тварин на випадок вимушеного забою, загибелі від хвороб, стихійних лих і нещасних випадків (ст. 7);

2) встановлює:

• порядок і правила проведення обов'язкового страхування, форми типового договору, особливі умови ліцензування, обов'язкового страхування, розміри страхових сум і максимальні розміри страхових тарифів, методику актуарних розрахунків (ст. 7);

• порядок і вимоги до перестрахування в страховика (перестрахувальника) – нерезидента (ст. 12);

• форму декларації по операціях перестрахування в нерезидента, де страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики й об'єкти страхування, що перестраховуються в нерезидентів, дані про нерезидента – перестрахувальника і перестрахувального брокера, іншу інформацію (ст. 12);

• випадки й умови виплати компенсацій з централізованих страхових резервних фондів Моторного (транспортного) страхового бюро України за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, крім випадків, що відбулися з вини водіїв невстановленого транс­порту, якщо винуватець загинув і не мав діючого договору обов'язкового страхування (ст. 13);

• випадки й умови забезпечення пільгового страхування для окремих категорій власників транспортних засобів за рахунок коштів централізованих страхових резервних фондів Моторного (транспортного) страхового бюро (ст. 13);

• розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування (ст. 38);

• порядок використання резервних коштів по страхуванню життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників (ст. 31);

3) має право:

• змінювати порядок визначення фактичного й нормативного запасу платоспроможності і структуру гарантійного фонду (ст. 30);

• змінювати перелік страхових резервів і порядок їх розрахунків (ст. 31);

• приймати рішення про створення фондів страхових гарантій за напрямками страхування (ст. 32).