Основні способи здійснення страхування
Розглянемо основні способи здійснення страхування, що притаманні історії розвитку нашого суспільства, починаючи з найдавніших форм до нашого часу. Ці способи доцільно розглядати щодо певного об’єкта страхування, котрий потребує захисту у вигляді надання страхової гарантії.
Рисунок 1.1.2 – Структура взаємозв’язку різних способів здійснення страхування
Найдавніший спосіб страхового захисту – самострахування. При цьому страховий фонд формується з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити свої майнові інтереси. Страхувальник, який є одночасно і страховиком, тому що, створюючи фонд самострахування, фактично страхує сам себе, здійснює внесок до особливого фонду з власного доходу (прибутку). Так, законодавство України передбачає при організації та функціонуванні господарчих та акціонерних товариств обов’язкове створення фондів самострахування, з нормативом перерахування до цих фондів до 5 % чистого прибутку щорічно доти, доки фонд самострахування не досягне 20 % від загального обсягу статутного фонду. Керує (розпоряджається) сформованим страховим фондом страхувальник, а у випадку отримання прибутку від розпорядження фондом цей прибуток цілком належить страхувальнику.
Система самострахування є цілком надійною, високоліквідною, має найбільшу платоспроможність, але економічно невигідна, тому що потребує від страхувальника заморожування коштів, які виключаються з об’єму власних оборотних коштів (з процесу самофінансування, тобто вкладання власних коштів у власну справу), що істотно зменшує ефективність рівня власної діяльності, котра істотно залежить від обсягу оборотних коштів суб’єкта.
Взаємне страхування (відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассірії, Месопотамії та Давнього Єгипту) ґрунтується на принципі колективного нагромадження страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкта страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (що мають спільні риси) об’єктів страхування. Участь у системі взаємного страхування є договірною шляхом укладання договору колективної участі у покритті збитків членів об’єднання, що називається товариством взаємного страхування.
Кожен з учасників робить індивідуальний внесок, розмір якого пропорційний сумарній імовірності настання випадків, котрі можуть заподіяти майнову шкоду (збиток) його учасникам, а також очікуваному обсягу загальної шкоди (збитку), якої можуть зазнати усі його члени за встановлений з їх згоди період часу (наприклад, рік), і зворотно пропорційний числу цих членів. Коли хтось з учасників зазнав збитку, товариство компенсує його у межах суми, зазначеної для кожного учасника. Внесок продовжує залишатися власністю учасника, як і належна йому частка доходу, який досягається шляхом інвестування коштів колективно створеного фонду взаємного страхування. Таким чином, у системі взаємного страхування немає суб’єкта підприємництва, метою діяльності якого є отримання прибутку на користь його власників, а реалізується принцип колективної взаємодопомоги учасників при фактичній відсутності товарно-грошових відносин, які не можуть бути побудованими через відсутність факту продажу страхової послуги як товару (Постанова КМУ від 1 лютого 1997 р. №132).
Комерційне страхування, яке розглядається у програмі курсу, зародилося в системі взаємного страхування за доби становлення капіталістичних відносин шляхом вдосконалення та розвитку системи взаємного страхування. Соціально-економічні відносини епохи початку капіталізму характеризувалися появою великої кількості суб’єктів з індивідуальними майновими інтересами та специфічними об’єктами страхування, запити яких через вказані причини система взаємного страхування задовольнити не змогла.
Економічно обумовлена потреба цих суб’єктів у страховому захисті привела до появи товарно-грошових відносин особливого вигляду, коли страхова послуга набула характеру та основних рис товару, максимально індивідуалізованого до потреб конкретного клієнта (за специфікою цього об’єкта, ризиків та небезпек, які йому загрожують та ін.).
При цьому виник суб’єкт підприємництва, який юридично був пов’язаний з його клієнтами тільки угодами страхування, які він уклав, і тому вважав основною метою своєї діяльності отримання прибутку шляхом надання страхових послуг. Дохід від результатів управління коштами цього фонду вже безпосередньо став належати страховику.
Державні страхові гарантії з'явилися відносно недавно – в XIX столітті. До цього способу здійснення страхування в Україні належать соціальне страхування, державне пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Цей спосіб здійснюється через систему податків (чи спеціальних відрахувань, зборів і внесків) бюджетних чи позабюджетних цільових фондів, які перебувають у державному управлінні.
Особливістю взаємовідносин цих способів страхування є принцип взаємної незалежності виплат, згідно з яким виплати, що здійснюються одній і тій самій особі за будь-яким вище перерахованим способом, не залежать від виплат, на які ця особа має право за будь-яким іншим способом. При цьому страхова компанія чи товариство взаємного страхування не відповідають за зобов’язаннями держави перед страхувальником, а держава на відповідає за зобов’язаннями страховика при комерційному страхуванні чи товариства взаємного страхування, за винятком окремих випадків, наведених далі.