1.4.2. Розвиток страхового ринку в Україні до 1991 року

Зародження і розвиток страхового ринку України – процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні і деякі специфічні риси.

До 1988 року в Україні, як і в республіках СРСР, існувала монополія двох державних страхових компаній: «Держстраху» та «Ін держстраху», діяльність яких носила державно-регульований характер, який передбачав значні надходження від страхових платежів до бюджету та виділення з бюджету, у випадку необхідності, коштів на виплату страхових відшкодувань. Функції страховика на території нинішньої України в той час виконувала система «Укрдержстраху», в якій працювало майже 14 тисяч спеціалістів та 29 тисяч позаштатних страхових агентів. Початок демонополізації страхової справи в колишньому СРСР поклав закон «Про кооперацію», прийнятий Верховною Радою СРСР 26 травня 1988 року. Згідно з цим законом кооперативи мали право страхувати своє майно та майнові інтереси в органах державного страхування, а також створювати кооперативні страхові установи, визначати умови, порядок та види страхування. Найбільш значну роль в процесі створення недержавних страхових організацій мали затверджене Радою Міністрів СРСР Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю від 19 червня 1990 року та Постанова «Про заходи щодо демонополізації народного господарства», затверджена 16 серпня 1990 року. Дані нормативні акти дозволяли займатися страховою діяльністю та конкурувати між собою державним, акціонерним, взаємним та кооперативним товариствам. Демонополізація відбувалась і в системі Держстраху, перш за все, в наданні страховим організаціям республік права здійснювати регіональні види майнового та особистого страхування, які не були єдиними по країні.

1.4.3. Страховий ринок в Україні в 1991–2004 роках

Страховий ринок незалежної України почав формуватися на початку 90-х років XX століття. Отже, на даному етапі – це поки що молодий ринок, де на початок 2002 року працювало всього 300 страховиків. На страховому ринку України переважно розвиваються ризикові види страхування, зокрема в обов'язковій формі.

Добровільні види страхування, зокрема страхування життя, розвинуті значно менше. За абсолютними й відносними показниками український страховий ринок значно відстає від ринків європейських країн, а також Росії. Тому перспективи розвитку для страхового ринку України значні, але передусім вони залежать від загального економічного розвитку країни.

Починаючи з 1991 року, Україна самостійно вирішує всі питання стосовно організації страхової діяльності. Отже, розвиток страхового ринку України в 1991–2001 роках відбувався в умовах формування страхового законодавства в рамках правової бази вже незалежної держави. Умовно його можна поділити на два періоди.

1) З 1991 по 1996 рік – період створення перших законодавчих актів щодо регулювання діяльності на страховому ринку. Спочатку страховий ринок України функціонував на базі нормативних документів, які регламентували діяльність господарських товариств, не враховуючи особливостей даної галузі. Пізніше було прийняте загальне законодавство про підприємницьку діяльність, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність» (20 берез­ня 1991 року) та «Про цінні папери і фондову біржу» (18 червня 1991 року). Відсутність законодавчої бази та органу, який контролює діяльність страхових компаній, призвела до того, що страхування стало сферою діяльності шахраїв та аферистів. З метою упорядкування діяльності страхових організацій та захисту інтересів страхувальників 10 травня 1993 року був виданий декрет КМУ «Про страхування», а в липні 1993 року – Постанова КМУ «Про ліцензування страхової діяльності». Ці два документи передбачали створення системи державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю, включаючи реєстрацію страхових організацій та ліцензування цієї діяльності, створення відповідного органу виконавчої влади – Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю. Декрет припинив існування Державної комерційної страхової організації і на її базі була створена НАСК «Оранта», головним акціонером якої залишилась держава. Кількість страховиків на страховому рин­ку України зросла до 700, причому більшість з них будувала свою діяльність або за принципом «фінансових пірамід», або за рахунок інфляційних процесів (на зразок трастових та банківських установ). Багато страхових компаній опинились на грані банкрутства, в основному через малий статутний фонд, відсутність сформованих належним чином страхових резервів та через некваліфіковане керівництво.

Декрет «Про страхування» також законодавчо закріпив створення Ліги страхових організацій України, яка юридично була створена 10 квітня 1992 року. Ліга страхових організацій України на сьогодні об‘єднує більше як 130 страхових організацій.

Наприкінці 1993 року стало зрозуміло, що Декрет «Про страхування» лише визначив риси регульованого страхового ринку. Постало завдання доопрацювати законодавчі норми, насамперед, з точки зору надійності і гарантованості для страхувальників. Розпочалася робота над проектом закону України «Про страхування». У травні 1994 року страховики обговорили на І з’їзді страховиків України всі зміни, які необхідно внести в страхове законодавство. У вересні 1994 року був розроблений проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, в Міністерстві економіки України, в НБУ та інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився на опрацюванні в КМУ, а з лютого 1995 року – у Верховній Раді України. В червні 1995 року Верховна Рада України схвалила проект в першому читанні і передала його на доопрацювання в Комісію з питань фінансів та банківської діяльності.

2) Другий період – з 1996 року по 2001 рік – був започаткований прийняттям 7 березня 1996 року Верховною Радою України Закону України «Про страхування». Необхідність цього закону була очевидною – старе страхове законодавство вже не мало змоги ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Цей Закон, а також близько 20 постанов Уряду, 11 інструкцій та нормативних актів, які безпосередньо визначили умови діяльності у сфері страхування, відображали потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах. Але наприкінці другого тисячоліття зазначений Закон також значною мірою вичерпав себе тим, що почав стримувати подальший розвиток страхової системи в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, а також ініціатива учасників страхового ринку спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 року за № 98 була затверджена Програма розвитку страхового ринку України на період з 2001 по 2004 роки, а активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції закону України «Про страхування», над яким працювала робоча група, до складу якої було залучено народних депутатів, представників органів виконавчої влади (Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Національного банку України), страховиків та представників Ліги страхових організацій України. В основу нової редакції Закону України «Про страхування» покладено систематизований підхід щодо створення, діяльності, реорганізації і ліквідації страхових компаній, з урахуванням законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяль­ності, а також закладено низку нових принципів щодо правового регулювання діяльності страхових компаній. Ці принципи в основному стосуються питань організаційно-правової форми, вимог до діяльності страхових компаній, таємниці страхування, регулювання і нагляду за діяльністю страхових організацій та застосування до них відповідних заходів впливу. Закон надає можливість здійснювати перестрахування як у резидентів, так і не у резидентів (що і здійснюється в даний час), але не всіх ризиків, а їх частини, що має перешкодити перетворенню страхових компаній в перестрахувальних брокерів. При цьому, з метою запобігання відтоку (відмиванню) коштів за кордон, встановлені такі вимоги, які б надавали можливість встановити прозорі правила в перестрахуванні, а також передбачено відповідне декларування у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 % від їхнього загального розміру, отриманого з початку календарного року.

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків та зважаючи на тенденції світового ринку страхування, завдяки Закону має підвищитися фінансова міцність та стабільність страховиків України, зокрема мінімальний розмір статутного капіталу страховика. Статутний капітал, згідно з останніми змінами, внесеними до закону «Про страхування» встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а для страховика, який займається страхуванням життя, – 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України. Ще одним кроком щодо підвищення фінансової надійності страховиків є перехід до європейського підходу визначення показників нормативного запасу платоспроможності страховика.

Законом регулюється також і посередницька діяльність у сфері страхування: страхові або перестрахувальні брокери – нерезиденти можуть надавати послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахувальних брокерів, згідно із порядком, встановленим Постановою Кабінету Міністрів України. З метою підтримки та стимулювання укладання договорів страхування життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, в Законі передбачено, що грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і в вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах. При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001 – 2004 роки щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формування частини математик­них резервів у вільноконвертованій валюті з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони. В Законі значна увага приділяється дотриманню комерційної таємниці страховика посадовими особами органів державної влади. В Законі впер­ше розкривається поняття таємниці страхування: інформація, що складає та­ємницю страхування, та в яких випадках вона розкривається. Також наведено перелік державних органів, таких як: Прокуратура, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація України, – які мають право надавати письмовий запит, за яким розкривається інформація, що складає таємницю страхування відносно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування.

У Законі визначена також форма та зміст державного регулювання діяльності страхових організацій, яке має здійснюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, створення якого передбачено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 лип­ня 2001 року за № 2664-3. А також передбачено замінити обов’язкове дер­жавне страхування деяких категорій працівників на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України голов­ними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. Оскільки запровадження такого механізму вимагає внесення змін до ряду законів України, які стосуються обов’язкового державного страхування, то прикінцевими положеннями передбачено, що до прийняття закону України, яким передбачено заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати потерпілим з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого, відносно вищезазначених категорій працівників діють норми обов’язкового страхування, передбачені законами України, які регулюють питання державного захисту таких категорій працівників. Пріоритетами державної політики щодо розвитку страхового ринку України вже стає:

• розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних, у першу чергу, із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;

• підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності та створення окремого органу нагляду за небанківськими фінансовими установами;

• створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;

• наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;

• реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих на території України;

• забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.

Крім цього, саме в цей період була прийнята основна кількість законодавчих актів, зокрема законів України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (жовтень 1996 року), «Про лізинг» (16 грудня 1997 року), «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» (10 грудня 1997 року), «Про Національний банк України» (20 травня 1999 року), «Про банки і банківську діяльність» (нова редакція від 7 грудня 2000 року), «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (15 березня 2001 року), «Про обіг векселів в Україні» (5 квітня 2001 року), «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток регулювання страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій у 1991–2001 роках, можна віднести:

1) перехід до ринкових механізмів регулювання в економіці держави;

2) зменшення бюджетного фінансування і перехід до комерційного фінансування реконструкції економіки;

3) запровадження масштабної приватизації і пов’язані з нею:

а) розміщення приватизаційних цінних паперів;

б) розміщення акцій приватизованих підприємств;

в) поява комерційних страхових організацій з обслуговування приватизаційних процесів;

г) розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;

д) запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Також залишається ряд невирішених проблем у регулюванні страхового ринку, зокрема:

а) недостатній розвиток нормативно-правової бази, на основі якої має встановлюватись відповідальність за правопорушення на страховому ринку, а також неузгодженість уже прийнятих нормативно-правових актів між собою;

б) недостатній обсяг повноважень державних органів на застосування санкцій та притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб за порушення страхового законодавства, в т.ч. за відсутність укладених договорів з обов’язкових видів страхування;

в) недостатня узгодженість дій державних органів між собою, а також саморегулюючими організаціями (об’єднаннями страховиків);

г) недостатність статутного капіталу та низький рівень професійної підготовки з питань страхування;

д) відсутність прозорого законодавства та якісної системи обліку, звітності, розкриття інформації та нагляду за діяльністю страхових організацій, що обмежує можливості потенційних інвесторів та споживачів страхових послуг щодо якісного відбору страхових організацій, що, в свою чергу, зменшує можливості страхового ринку в мобілізації вільних ресурсів, підвищенні обсягів страхового посередництва та сприянні розвитку страхового ринку в цілому.