1.3.2. Види ризику та їх оцінка

Ризик не є постійною величиною. Він мінливий. Ці зміни в основному обумовлені змінами в економіці, а також низкою інших факторів. Страхове товариство повинне постійно стежити за розвитком ризику: вести відповідний статистичний облік, аналіз і обробку зібраної інформації. Виходячи з отриманої інформації про можливий розвиток ризику, страховик робить його оцінку, яка полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують параметри ризику. Виділяють відповідні групи ризику, що служать мірою і критерієм оцінки. Кожна група містить об'єкти страхування, які характеризуються приблизно однаковими ознаками (гомогенна група).

Результати оцінки є основою для прийняття рішень, до якої ризикової групи варто віднести той чи інший об'єкт, яка тарифна ставка щонайкраще відповідає даному ризику. Середня величина ризикових обставин – це середній ризиковий тип групи, яку використовують як міру порівняння.

Для оцінки ризику в страховій практиці використовують різні методи. Найбільш відомі з них: метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод відсотків.

Метод індивідуальних оцінок застосовують тільки щодо ризиків, які неможливо зіставити із середнім типом ризику. Страховик робить довільну оцінку, що відображає його професійний досвід і суб'єктивний погляд. Впровадження досягнень науково-технічної революції в різні галузі промисловості й сільського господарства, створення великомасштабних об'єктів, що мають високу вартість та унікальність технологій, створює необхідність усе частіше використовувати цей метод при укладанні договорів страхування.

Для методу середніх величин характерно те, що окремі ризикові групи поділяють на підгрупи. Тим самим створюється аналітична база для визначення розміру за ризиковими ознаками (наприклад, балансова вартість об'єкта страхування, сумарні виробничі потужності, вид технологічного циклу і т.д.).

Метод відсотків – це сукупність знижок і надбавок (накидок) до наявної аналітичної бази залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу. Використовувані знижки і надбавки виражаються у відсотках (іноді в проміле) від середнього ризикового типу.

Одним з найбільш важких завдань страховика є підтримка відповідності тарифної політики прогнозованим тенденціям у розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до таких напрямків:

а) ризикові обставини, пов'язані з освоєнням нових видів технологічної сировини; заміна металів полімерними матеріалами;

б) ризикові обставини, пов'язані з новими виробничими умовами в про­мисловості: впровадженням автоматизованих систем керування технологіч­ним циклом, роботизованих комплексів, промислових роботів і т.д.;

в) ризикові обставини, пов'язані зі зміною в технології промислового й цивільного будівництва: освоєння збірних модульних конструкцій, висотного блокового і великопанельного будівництва і т.д.;

г) ризикові обставини, пов'язані з упровадженням нових транспортних систем, що мають високу пропускну і провізну спроможність на сухопутних, водних і повітряних шляхах сполучення.

Для оцінки розвитку ризику в даній страховій сукупності особливо важливо мати достовірну інформацію. Неправильна організація статистики ризику призводить до неточностей і помилок в оцінках. Тільки досить велика група об'єктів, за якою велося тривале спостереження, дозволяє з високою мірою вірогідності констатувати ймовірність збитку.

При оцінці ризику виділяють такі його види:

• ризики, які можна застрахувати;

• ризики, які не можна застрахувати;

• сприятливі і несприятливі ризики;

• технічний ризик страховика.

Найбільшу групу складають ризики, які можна застрахувати. Страховий ризик – це ризик, який може бути оцінений з погляду ймовірності настання страхового випадку й кількісних розмірів можливого збитку. Основні критерії, що дозволяють вважати ризик страховим, зводяться до такого.

1) Ризик, що включається в обсяг відповідальності страховика, повинен бути можливим.

2) Ризик повинен носити випадковий характер. Об'єкт, стосовно якого виникають страхові правовідносини, характеризується нестійким, тимчасовим типом зв'язку і не повинен підпадати під небезпеку, що заздалегідь відома страховику чи власнику об'єкта страхування. При цьому всім сторонам, що беруть участь у договорі страхування, заздалегідь не відомий конкретний час страхового випадку і можливий розмір заподіяного збитку.

3) Випадковість прояву даного ризику варто співвідносити з масою однорідних об'єктів. З цією метою організовують відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити страхову премію, адекватну прогнозу. Дані статистики дозволяють робити висновки про законо­мірність прояву ризику стосовно сукупності однорідних об'єктів.

4) Настання страхового випадку, виражене в реалізації ризику, не повинно бути пов'язане з волевиявленням страхувальника чи іншої зацікавленої особи. Не можна приймати на страхування ризики, що зв'язані з наміром страхувальника (спекулятивні ризики).

5) Факт настання страхового випадку не відомий у часі і просторі.

6) Страхова подія не повинна мати розмірів катастрофи, тобто не охоплювати багато об'єктів у рамках великої страхової сукупності, яким заподіяно масовий збиток.

7) Шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об'єктивно вимірювати й оцінювати. Масштаби шкідливих наслідків повинні бути досить великими й зачіпати інтереси страхувальника (страхові інтереси).

Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, пов'язані з проявом стихійних сил природи і цілеспрямованим впливом людини в процесі присвоєння матеріальних благ. До ризиків, пов'язаних із проявом стихійних сил природи, належать:

• землетруси;

• повені;

• селеві потоки;

• цунамі й інші явища.

З цілеспрямованим впливом людини пов'язані такі ризики, як крадіжка, пограбування, акти вандалізму й інші протиправні дії.

За обсягом відповідальності страховика ризики поділяються на індивіду­альні й універсальні. Наприклад, індивідуальний ризик виражений у договорі страхування шедевра живопису під час перевезення й експозиції на випадок актів вандалізму стосовно нього. Універсальний ризик – крадіжка, що вклю­чається в обсяг відповідальності страховика у більшості договорів майнового страхування.

Особливу групу складають специфічні ризики: аномальні й катастро­фічні. До аномальних ризиків належать ті, величина яких не дозволяє віднес­ти відповідні об'єкти до тих чи інших груп страхової сукупності. Аномальні ризики бувають вищі чи нижчі за нормальний ризик. Ризик нижче нормаль­ного сприятливий для страховика й покривається на звичайних умовах дого­вору страхування. Ризик вище нормального не завжди сприятливий для стра­ховика й покривається на особливих умовах договору страхування. До числа таких особливих умов належить процедура попереднього медичного огляду потенційного страхувальника, якщо для цього є вагомі підстави (максималь­но можлива страхова сума договору, генетична схильність до ряду серйозних захворювань і т.д.). З урахуванням результатів попереднього медичного огля­ду страховик приймає остаточне рішення щодо укладання договору страху­вання.

Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику кількість застрахованих об'єктів чи страхувальників, яким може бути завдано значних збитків в особливо великих розмірах. До числа катастрофічних ри­зиків належать землетруси, цунамі, урагани й інші прояви стихійних сил природи. Причиною катастрофічних ризиків може бути перетворююча діяль­ність людини в процесі присвоєння матеріальних благ (наприклад, аварія на енергоблоці АЕС).

За міжнародною класифікацією організацій економічного співробітництва і розвитку, катастрофічні ризики поділяють на ендемічні (місцеві) ризики, які відбуваються під впливом метеорологічних факторів та умов, і ризики, що відбуваються під впливом якості землі (наприклад, ерозія ґрунтів). Особливу групу в цій міжнародній класифікації становлять ризики, що пов'язані з перетворюючою діяльністю людини в процесі присвоєння матеріальних благ. Їх поділяють на політичні та військові.

За класифікацією X. Майєра, німецького вченого, натураліста, катастрофічні ризики, пов'язані з перетворюючою діяльністю людини в процесі присвоєння матеріальних благ, можуть бути систематизовані в такі групи:

• війни, цивільні хвилювання, революції;

• вибухи, у тому числі атомні й газові;

• падіння повітряного судна;

• отруєння харчовими продуктами, водою, хімічними речовинами.

Щодо катастрофічних ризиків, пов'язаних із проявом стихійних сил природи, X. Майєр виділяє дві групи:

• землетруси, зміщення землі (зсуви, тріщини земної поверхні та ін.), повені, бурі;

• епідемії, нові хвороби людини, що послаблюють дію застосування нових лікарських препаратів на організм людини.

У спеціальній літературі одержала визнання також класифікація катастрофічних ризиків, запропонована американським ученим Б. Фреєм. Відповідно до цієї класифікації катастрофічні ризики поділяють на чотири групи:

• атмосферно обумовлені катастрофічні ризики (бурі, град, снігопади, сходження снігових лавин, зледеніння та ін.);

• геологічно обумовлені катастрофічні ризики (землетруси, вивержен­ня вулканів, зсув ділянок земної кори, повені, селеві потоки та ін.);

• катастрофічні ризики, обумовлені перетворюючою діяльністю люди­ни в процесі присвоєння матеріальних благ;

• катастрофічні ризики, обумовлені хворобами (епідемії, епізоотії, ін­токсикації та ін.).

Таблиця 1.3.1 – Страхові виплати, пов'язані з катастрофічними подіями на світовому страховому ринку, млрд. дол.

Роки	1982	1986	1990	1994	1998	1999
Стихійні лиха	0,5	4,0	18,0	20,0	10,0	24,0
Наслідки людської діяльності	1,0	5,0	9,0	5,0	6,0	9,0
Всього	1,5	9,0	27,0	25,0	16,0	33,0

Винятково важливе значення в роботі страховика має визначення об'єк­тивного і суб'єктивного ризику. Об'єктивні ризики виражають шкідливий вплив неконтрольованих сил природи й інших випадків на об'єкти страхування. Об'єктивні ризики не залежать від волі й свідомості людини. Суб'єктивні ризики ґрунтуються на запереченні чи ігноруванні об'єктивного підходу до дійсності. Вони пов'язані з недостатнім пізнанням навколишнього світу в об'єктивній реальності й залежать від волі й свідомості людини.

У загальній класифікації ризиків прийнято розрізняти екологічні, транспортні, політичні і спеціальні ризики.

Екологічні ризики пов'язані з забрудненням навколишнього середовища й обумовлені перетворюючою діяльністю людини в процесі присвоєння матеріальних благ. Екологічні ризики звичайно не включаються в обсяг відповідальності страховика. Разом з тим визначені страхові інтереси, обумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.

Транспортні ризики мають внутрішній підрозділ на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско передбачають страхування повітряних, морських і річкових суден, залізничного рухливого складу й автомобілів під час руху, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго передбачають страхування вантажів, які перевозяться повітряним, морським, річковим, залізничним та автомобільним транспортом.

Політичні (репресивні) ризики пов'язані з протиправними, з точки зору норм міжнародного права, діями, заходами чи акціями уряду іноземних держав щодо даної суверенної держави чи громадян цієї суверенної держави. Політичні ризики через систему застережень чи особливих умов договору страхування можуть бути включені в обсяг відповідальності страховика.

Спеціальні ризики мають на увазі страхування перевезень особливо коштовних вантажів, наприклад, дорогоцінних металів та каменів, творів мистецтва, готівки. Зміст спеціальних ризиків обумовлюється в особливих умовах договору страхування і може бути включений в обсяг відповідальності страховика.

Завдання страховика полягає в тому, щоб бути готовим протягом усього часу дії договору страхування надати кошти зі створеного страхового фонду для відшкодування збитку при настанні страхового випадку (реалізація ризику). Поки страхувальник поставлений перед фактом невідомості страхового випадку в часі і просторі, страховик цікавиться ймовірністю настання страхового випадку стосовно всієї страхової сукупності. Передбачення страховика, що не виправдалися, щодо ймовірності можливого збитку і витрат для його відшкодування, будуть заздалегідь оплачені передбаченням можливого ризику з боку страхувальника. Отже, теоретично страховик піддає себе небезпеці тільки одного специфічного ризику, пов'язаного із здійсненням страхової справи. Цей ризик називається технічним ризиком страховика. Наявність технічного ризику страховика спонукає його активно брати участь у попередженні пожеж, аварій на транспорті та ін. з метою зниження можливості їх виникнення.