4. Проблема збереження малочисельних і зникаючих порід.

В сучасних умовах при руйнівній силі біологічних, технологічних і багатьох інших факторів на тварину без прийомів захисту цінних генотипів худоби можливе їх швидке й безповоротне знищення. Загострення конкуренції між породами, прискорює процес заміни одних порід іншими, які більш продуктивні і відповідають вимогам технологій. Це викликає втрату цінних властивостей місцевих порід, і в першу чергу адаптаційних. Тому різке зменшення кількості порід за рахунок місцевих порід пов’язано з втратою цінних адаптаційних генотипів.

Більшість порід, що зникли мали велику генетичну цінність. Оскільки породи є важливими частками всієї біосфери, то проблема сучасної і майбутньої селекції – це одна з важливих складових проблем захисту навколишнього середовища. Проте, завдання зводиться не тільки до того, щоб зберегти в цілому генотип порід, а й проводити роботу щодо подальшого удосконалення цінних генотипів з врахуванням запасів вітчизняного і світового генофонду порід тварин.

Уже тепер ряд порід і груп худоби знаходяться на межі повного зникнення. Це: сіра українська, білоголова українська, червона польська, пінцгау та ін. Різко скорочується поголів’я таких чистопородних тварин, як симентальська та червона степова – основних порід в Україні, що може призвести до їх повного зникнення.

Нині розроблено методичні рекомендації щодо збереження генофонду цінних порід. Вони включають форми і методи збереження генофонду зникаючих порід.

Для цих порід характерні міцна конституція, пристосованість до місцевих умов, стійкість проти захворювань. Але за продуктивними якостями вони поступаються перед спеціалізованими породами інтенсивного молочного і м’ясного типів.

Для збереження генофонду локальних порід рекомендують такі методи:

- заказник для породи, створення якого передбачає збереження селекційного ядра породи і його покращення методами чистопородної селекції;

- генофонд не сховище сперми бугаїв-плідників розраховане на довгострокове збереження сперми бугаїв для селекційних цілей;

- реліктова ферма або ферма-заказник призначені для створення генетичного резерву породи;

- генофондне господарство або ферма, які забезпечують генетичний резерв породи;

- генофондне племінне господарство, призначенням якого є вирощування цінних бугаїв-плідників для племзаводів.

Стан генетичних ресурсів значною мірою обумовлюється збереженням місцевих аборигенних порід, які мають тенденцію до зменшення поголів’я. Тому використання однієї із форм збереження мало чисельних і локальних порід згідно загальної системи використання породних ресурсів попередить їх повне зникнення.

Лекція 9

Породи молочного напрямку продуктивності.

1. Червоні породи великої рогатої худоби.

2. Червона степова порода: історія створення та етапи розвитку.

3. Продуктивні властивості червоної степової худоби.

4. Напрямки і методи удосконалення червоної степової породи.

1. Червоні породи великої рогатої худоби

Свою назву ці породи одержали згідно їх масті. Характерним кольором волосяного покриву у тварин є червоний різних відтінків. В цю групу входять породи молочного напрямку продуктивності, такі як: червона степова, англерська, червона датська, бура латвійська, червона естонська, червона литовська породи. Крім масті для них характерно також загальне походження. Так, за даними Ю. Д. Рубана (1969) згідно краніологічного принципу поділу порід худоби виділено 9 центрів походження порід: 6 європейських і 3 азіатських. В Центрально-Європейському виникла червона худоба кельтів, готів і саксів. Ця худоба і стала родоначальницею багатьох порід сучасної червоної худоби. Пізніше худоба поширилась по Європейській рівнині, від неї виникли ангельнська і червона датська (фюненська) худоба.

Червоні породи в Україні представлені: червоною степовою, червоною польською, червоною датською, англерською.

2. Червона степова худоба: історія створення та етапи розвитку.

Перше місце серед червоних порід за чисельністю займає червона степова порода. Тварини добре пристосовані до умов різко континентального клімату, добре використовують корми південних степів України.

Походження червоної степової породи тісно пов’язане з освоєнням південних степів України. Існує кілька гіпотез, в яких автори припускають, що у створенні породи брали участь тірольська, франконська, ангельська та остфризька породи

Найоб’єктивніше, на думку багатьох вчених, відображає історію породи Х.І. Классен, який пов’язує її походження із соціально-економічними умовами розвитку південних регіонів України. Місцеве населення півдня України до початку XVIII століття розводило сіру степову українську худобу, яка в соціально-економічних умовах того часу забезпечувала селян молоком і використовувалась як тяглова сила.

Освоєння півдня України (кінець XVIII ст.) зумовило завезення худоби різних порід: великоруську, волоську, сіру молдавську та ін.

Х. І. Классен (1966) на підставі вивчення чисельного матеріалу дійшов висновку, що червона степова порода створена методом народної селекції на основі сірої української худоби з участю червоної худоби Середньоєвропейської рівнини.

Проте, повторне схрещування червоної остфрисландської породи з ангельською, вільстермаршською, симентальською та іншими породами при одночасній селекції на молочність свідчить, що червона степова порода створена внаслідок складного відтворного схрещування тварин сірої української породи з плідниками червоної худоби Середньоєвропейської рівнини.

Перше наукове обстеження худоби провів Ю. Ф. Лискун (1911). У той час ця худоба називалася червоною німецькою колонійською породою.

У ході історичного розвитку тривала однобічна спеціалізація червоної степової худоби в молочному напрямку. Розведення цієї породи в засушливій зоні при систематичному недокормі тварин і особливо в молодому віці, визначила той морфологічний вигляд і фізіологічні особливості, які характеризують її представників як вузькотілих, типово степових тварин з сухою конституцією.

В дореволюційний період розведення червоної степової худоби здійснювалось стихійно, а недостатня кормова база була гальмом у розвитку породи.

Новий соціально-економічний лад, масова колективізація, створення великих радгоспів і племгоспів визначили прогресивний етап еволюційного розвитку червоної степової породи. Організація племінних господарств, державних племінних розсадників для централізованого виявлення, відбору і широкого розмноження кращих тварин породи забезпечили планомірне ведення племінної роботи з червоною степовою худобою.

Велике значення в перетворенні червоної степової худоби мало заснування в 1923 р. Державної книги племінних тварин. Згодом вона перетворилась в справжню історію породи. Всього видано більш як 100 томів ДКПТ.

3. Продуктивні властивості червоної степової худоби.

Створена двохсотрічною селекцією, червона степова худоба, відрізняється витривалістю і пристосованістю до сухого, жаркого клімату, а також потенційними можливостями якісного поліпшення в сприятливих умовах годівлі та утримання. Але для тварин цієї породи характерні невисока продуктивність, малорозвинена мускулатура, недостатня придатність до машинного доїння, а також наявність ряду екстер’єрних недоліків.

Однотипна годівля при незначній кількості соковитих та концентрованих кормів, звичайно, не сприяли розвитку високої молочної продуктивності. У дореволюційний період корови червоної степової породи в умовах примітивної годівлі в середньому давали 1500 кг молока, а в кращих умовах – від 2000 до 2600 кг. Жирномолочність червоної степової худоби коливалась у межах від 3,5 – 4,0%.

Планомірне ведення племінної роботи з червоною степовою худобою за радянських часів зумовило покращення продуктивності тварин. Середньорічний надій складав 2706 кг молока з середньою жирномолочністю від 3,4 до 3,8%. В окремих стадах надій був 3681 кг. Жива маса повновікових корів становила 410 кг (246 – 541 кг), а бугаїв – 505 кг. Червона степова худоба поліпшувалася в напрямку молочності без цілеспрямованих вимог до екстер’єру, живої маси, тому й м’ясні якості у неї розвинені недостатньо.

Однобічний добір за молочністю червоної степової худоби обумовив зниження жиру молока з 3, 76 до 3,68%, а також живої маси у тварин.

Зміни продуктивних властивостей червоної степової худоби можна розглядати за даним ДКПТ: головним чином, це тварини, які мали більш високу продуктивність, ніж в середньому по породі. На півдні України, де в основному розводять червону степову породу відбулися такі зміни в продуктивності (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка продуктивності червоної степової породи

Ознаки	Період, роки
	початок XX ст.	1925-1930р.	1950-1960р.	1960-1969р.	1970-1978р.	1989	1992
Надій, кг	1500-2200	2706	4284	3944	4179	5457	5530
Жир, %	3,5-3,8	3,76	3,77	3,79	3,81	3,90	3,90
Жива маса, кг	340-410	460	432-508	511	504	508	518
Тип	Вузько-тілий	Молочний з недорозви-неними м’язами	Широкоті-лий, молочний	Широкоті-лий, молочний	Широкоті-лий, молочний	Широкотілий, молочний

Високими показниками продуктивності характеризувались корови в племінних господарствах (табл.. 4).

Таблиця 4

Продуктивність тварин активної частини популяції

Племзаводи	Кількість корів	Роки
		1986		1990
		надій, кг	жир, %	надій, кг	жир, %
ім. Кірова	1600	4820	3,90	5108	4,12
ім. Кірова	1050	5273	3,60	5134	3,59
Широке	720	4780	4,01	5164	3,97
Комунар	500	4103	3,58	4452	3,64

У процесі мікроеволюції порода поступово покращувалась й удосконалювалася, ставала крупнішою, продуктивнішою і більш типовою. Але зміни, які спостерігалися у тварин відбувалися повільно, продуктивність корів залишалася ще недостатньою.