3.Історія, сучасний стан та перспективи розвитку галузі в Україні.

Виникнення і розвиток скотарства тісно пов’язані із розвитком продуктивних сил та виробничих відносин людського суспільства, його культури і економіки. На початку розвитку суспільства люди харчувалися переважно плодами та різними корінцями, потім стали займатися рибальством та полюванням. Поранених або зловлених під час полювання диких тварин утримували в загонах поблизу житла. Приручених тварин використовували для виконання різних робіт а також забивали на м’ясо.

Поступово в тваринництві виділилось два напрями - кочівне і осіле. Використання худоби в якості тяглової сили сприяло розвитку землеробства, а це в свою чергу, привело до поліпшення годівлі та утримання тварин.

У слов’янських племен скотарство відігравало важливу роль, уже в III на початку II тисячоліття до н.е., в епоху неоліту, а потім бронзи, племена слов’ян, що проживали на території нинішньої Правобережної України, розводили в домашніх умовах велику та дрібну рогату худобу, свиней, коней. У середині й другій половині першого тисячоліття вони обробляли землю, для чого використовували робочу худобу.

Приблизно до Х ст. на першому місці по споживанню була велика рогата худоба, на другому – свині, на третьому – вівці, про що свідчать археологічні розкопки та знахідки кісток.

До XVII ст. скотарство розвивалось, головним чином, у напряму використання робочої худоби, як відомо це була сіра українська аборигенна порода. Худобу утримували стійлово, але роботу щодо її поліпшення не проводили.

Товарне молочне господарство в Україні має тривалу історію. Воно виникло ще у XVII сторіччі, коли у великих панських господарствах були створені сироварні. Майстри, які там працювали, виготовляли не тільки сири, але і топлене молоко, сметану та м’які сири.

В XVII ст. посилюється розвиток молочного скотарства, що пояснюється збільшенням попиту на молоко та молочні продукти. Ця тенденція зберігається й надалі, тобто в послідуючі два століття збільшується чисельність поголів’я, але продуктивність худоби залишається низькою. Скотарство знаходиться в занедбаному стані. В більшості селянських господарств воно мало споживчий напівнатуральний характер. Лише невелика кількість заможних власників могла створити належні умови годівлі худоби, використовували деякі елементи племінної роботи, завозили з-за кордону племінних тварин.

У дореволюційний та довоєнний періоди в Україні розводили кілька порід великої рогатої худоби молочного і комбінованого напрямів продуктивності. Найбільше розповсюдження мали сіра українська, червона степова (червона німецька), симентальська, чорно-ряба і білоголова українська породи. На той час худобу м’ясних порід в Україні не розводили.

Про стан галузі можна судити по кількості худоби та її якості. Щодо чисельності то поголів’я великої рогатої худоби збільшувалось, за винятком окремих історичних періодів (громадянська, Вітчизняна війни). Так, в 1916 р в господарствах України нараховувалося всього 7,9 млн. голів, то в 1950 р було 11,1 млн. голів і в 1990 р – 24,6 млн. голів, з них корів – 3,1; 4,8 і 8,4.

Якісне поліпшення порід худоби тривалий час відбувалося методом чистопорідного розведення, а починаючи з 70-х років ХХ ст. для покращення вітчизняних порід застосовували світовий генофонд.

У кінці 70-х і на початку 80-х років ХХ ст., коли розроблялись інтенсивні технології тваринництва, вирішено було поліпшити місцеві породи худоби шляхом схрещування їх з англерською, червоною датською, швіцькою, голштинською породами. Місцева худоба була малопридатна до експлуатації її на промислових комплексах з причин низької продуктивності й недостатньої пристосованості корів до машинного доїння.

У цей час в Україні побудували багато нових великих молочних комплексів, а також реконструювали частину існуючих молочних ферм. Вони давали змогу впроваджувати сучасну прогресивну технологію виробництва молока і значно підвищити продуктивність праці тваринників.

У зв’язку з переводом скотарства на промислову основу виникла необхідність розробити принципово новий підхід до системи вирощування ремонтного молодняку в спеціалізованих господарствах. При цьому повинні бути гарантовані міцне здоров’я і висока технологічність тварин з досить високою продуктивністю.

В 1990 році на душу населення було вироблено 84 кг м’яса в забійній вазі і 474 кг молока. Підвищення молочної продуктивності корів в 1980 – 1990 роках на 648 кг зумовлене імпортом в Україну значної частини високо молочних голштинів з США, Канади, Західної Європи, покращенням генетичного потенціалу корів існуючих порід та деяким поліпшенням кормової бази.

На початку 90-х років ХХ ст. гіперінфляцій ні процеси скорочення дотацій тваринництву, диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію (зокрема на енергоносії) призвело до того, що виробництво молока стало збитковим. Це викликало стрімке скорочення молочного стада, зниження надоїв, недостатню забезпеченість тварин кормами. Енергоємна і високо затратна промислова технологія виробництва продуктів тваринництва стала неактуальною.

У зв’язку з цим змінилась структура виробництва молока за окремими секторами:

1990 1994 1997 1999 2002

суспільний 75,9% 61,9% 40,3% 30,2%

приватний 24,1% 38,1% 59,7% 69,8%

Відбувається збільшення виробництва молока приватним сектором і воно складає 8- 16% щорічно. В суспільному секторі здійснюються певні структурні зміни: розукрупнення тваринницьких ферм, деяка стабілізація продуктивності худоби.

Проте чисельність великої рогатої худоби продовжує зменшуватись і особливо це обумовлено критичним становищем в рослинництві. Недостатня кормова база та незадовільна годівля худоби є основною причиною кризового стану галузі скотарства. Не зважаючи на це, в Україні створені нові високопродуктивні спеціалізовані молочні і м’ясні породи, є ряд господарств, де від корови за рік одержують 6000 – 9000 кг молока і мають середньодобові прирости молодняку 1000 – 1500 г.

В Україні створюється галузь м’ясного скотарства, що дає змогу не тільки збільшити виробництво яловичини, а й регулювати її безперебійне постачання населенню протягом року. Частка тварин спеціалізованих м’ясних порід і типів становить лише 0,2 % загальної кількості великої рогатої худоби.

Для забезпечення розвитку молочно - м’ясного скотарства потрібно, насамперед, стабілізувати ситуацію в галузі, тобто створити міцну кормову базу і забезпечити худобу повноцінною годівлею. Нині в країні є породи худоби, які мають високу молочну або м’ясну продуктивність. Необхідно визначити кількість кормів на задану продуктивність, яка обумовлена об’ємами виробництва молока та яловичини.

Порівнюючи розвиток скотарства в Україні з іншими державами, можна зазначити, що чисельність великої рогатої худоби та її співродичів, зростає на земній кулі щорічно на 2 %. За умов інтенсивної технології використовується 300 порід великої рогатої худоби, 121 – зебу і 30 – гібридного походження. Найбільш великим виробником яловичини є США, молока – США, Франція, Німеччина. Найвищі надої молока в Ізраїлі, США, Нідерландах (понад 6000 – 8000 кг). Поряд з цим є ряд країн (Ефіопія, Пакистан, Індія, Колумбія), де річний надій на корову становить менше 1000 кг.