І і. Казкотерапія як нова психолого-педагогічна технологія

Протягом свого розвитку людство стикалося із чисельними проблемами та загадками, найбільшою з яких є, певно, загадка природи самої людини. Сьогодні ця проблема постає гостро як ніколи, оскільки більшість актуальних негараздів людства – війни, тероризм, наркоманія, расові забобони тощо – є наслідком поведінки людей. Отже, одним із найважливіших проблемних завдань педагогів та психологів сучасності, на нашу думку, є пошук нових ефективних технологій у галузі діагностики, корекції та виховання особистості. Однією з таких технологій є метод казкотерапії - терапії особливим казковим середовищем, в якому можуть виявлятися потенційні можливості особистості.

Джерелами концепції казкотерапії стали роботи

Виготського Л., Ельконіна Д., дослідження Беттельхейма Б., Берна Е., позитивна терапія притчами та історіями Пезешкяна Н., дослідження дитячої субкультури Осоріної М., ідеї Романової Е., психотерапевтичні казки та ідеї Гнєздилова О., досвід Захарова О. Розуміння казки як такої, що є зосередженням життєвого досвіду та життєвих сценаріїв спостерігаємо в роботах Юнга К.-Г. та Проппа В.

Останнім часом метод казкотерапії приваблює все більше спеціалістів: психологів, психотерапевтів, психіатрів, педагогів, вихователів, дефектологів. З’явилися казкотерапевтичні програми Азовцевої Г., Лісіної А., РечицькоїТ.

Потужна хвиля розвитку казкотерапії на наукових засадах пов’язана передовсім з іменами російських психологів Зінкевич-Євстігнєєвої Т. та Грабенко Т. За їх активної участі у Санкт-Петербурзі в 1997 р. був створений Інститут казкотерапії. Колективом інституту були отримані відомості про нові сфери застосування методу. Це не тільки дитячі дошкільні заклади та школи, але й центри реабілітації інвалідів, дітей з різноманітними проблемами розвитку, виправні заклади, вищі навчальні заклади. Унікальну казковотерапевтичну роботу з онкологічними хворими проводить Гнєздилов А.

Розробленням цього методу займаються також Ожиганова Г., Цопа Е., Заїка Е., Арановська-Дубовис Д., Соколов Д. та ін.

Останнім часом термін "казкотерапія" (або "корекція казкою") все частіше з’являється на сторінках психологічних видань, адже ця система є найдавнішим педагогічним та психологічним методом. Знання про світ, філософію життя споконвічно передавалися із вуст в уста і переписувалися. Кожне нове покоління перечитувало і збагачувалося ними. Саме з таким явищем передання та засвоєння життєвого досвіду і пов’язують психологи термін "казкотерапія", розуміючи під нею способи передачі знань про шлях розвитку душі людини та соціальну її реалізацію.

Слід зазначити, що більшість серйозних психотерапевтичних шкіл зверталися до "казкового матеріалу". Біхевіористи (Уотсон Д., Скінер Б.), наприклад, пропонували розглядати казки як різноманітні форми поведінки. Представники трансактного аналізу ( Берн Е.) звертають особливу увагу на рольові взаємодії героїв казок. З точки зору юнгіанської аналітичної психології все, що відбувається в казці, є внутрішньоособистісним психологічним процесом, у якому всі частини (герої, предмети, події) є різні частини особистості. Гіпнотична школа звертає увагу на схожість засвоєння дитиною казки із гіпнотичним трансом, адже казка може не лише пропонувати матеріал для засвоєння, але й навіювати життєві сценарії, моделі поведінки, цінності, принципи тощо.

Отже, діагностичними та терапевтичними можливостями казки цікавилися психологи різних напрямів у різні історичні періоди. Крім того, не є новим використання казки як своєрідного методу виховання і у педагогічній науці та психології. Однак на сьогоднішній день поки що не досить розробленим є дослідження казкотерапії як нової психолого-педагогічної технології.

Основними рисами, які роблять казку привабливою для корекційної роботи є те, що:

• глибинний сенс казки та її мораль недидактичні. У казках немає прямих повчань (як наприклад у байках), що не відштовхує клієнта від роботи, адже коли людина відчуває на собі тиск повчання, в неї народжується протест і бажання зробити все навпаки. При роботі з казками клієнт у більш м’якій, "під нього" підведеній формі скеровується у потрібному напрямку;

– зібраність образів, невизначеність місця дії та імені головного героя. "За тридев’ять земель... ", "В деякому царстві... "

• нам ніби дають зрозуміти, що така історія могла статися де завгодно. Це буде залежати від того, наскільки близько до себе нам захочеться прийняти те, що відбувається. Визначене місце дії віддаляє клієнта від подій у казці. Людині, а особливо дитині, легше перенести себе в казкову країну, ніж у чітко визначене місце. Головний герой у казці часто збірний образ. Імена головних героїв повторюються у багатьох казках. Відсутність жорсткої персоніфікації допомагає клієнту ідентифікувати себе з головним героєм. Ця якість казки не створює дитячій та дорослій фантазії жодних перешкод;

• це зосередження життєвого досвіду та традицій, які відзначаються багатогранністю інформації, образністю мови.

Дякуючи саме образності казки легко запам’ятовуються і навіть після закінчення психологічного впливу продовжують "жити" в буденному житті, допомагаючи

особистості приймати рішення. У казкових сюжетах зашифровані ситуації та проблеми, які переживає в своєму житті кожна людина. Життєвий вибір, кохання, відповідальність, боротьба зі злом – все це закодовано в казкових образах. Кожна казкова ситуація має безліч рівнів та смислів. Читаючи казку, ми підсвідомо виносимо найбільш важливий для себе зміст. З часом ми змінюємося і ту ж саму казку розуміємо по-іншому, збагачуючи свій попередній досвід новим сприйняттям.

На думку Пезешкяна Н., так спрацьовує механізм зберігання у казкових історіях особистісного досвіду. А це, в свою чергу, робить клієнта більш незалежним від психолога;

Ознаки справжньої казки – гарне закінчення, яке дає стійке відчуття психологічної захищеності, а також філософське, екзистенційне осмислення дійсності; казка зазвичай несе в собі ореол таємниці та магічності, спрямований найчастіше на розкриття творчої потенціальності. Ідентифікуючи себе з казковим героєм, особистість набирається досвіду вирішення проблемних ситуацій чарівними методами (найчастіше в дитинстві), який потім переносить у реальне життя.

Як терапевтична технологія казка виконує певні функції:

• діагностична функція (використовуючи казку як проективну методику, досвідчений фахівець може з високою мірою точності визначити причину проблеми, з якою прийшов до нього клієнт. Дійсно, коли людина пригадує образи знайомих з дитинства казок, це одразу викликає емоційну реакцію значно полегшує знаходження паралелей у власному житті);

• терапевтична функція, яка дозволяє, по-перше, психологічно готувати особистість до напружених емоційних ситуацій, по-друге, символічно відреагувати фізіологічні та емоційні стреси, по-третє, прийняти у символічній формі свою фізичну активність і здатність діяти у кризових ситуаціях, по-четверте, відмовитися від інтелектуальних інтерпретацій і повністю прийняти всю гаму емоційних переживань, тощо;

• виховна функція. Казка є неперевершеним інструментом виховного впливу саме тому, що позбавлена директивності. Вона дозволяє у м’якій формі пояснювати дитині як варто чинити, а що може принести шкоду.

• корекційно-реабілітаційна функція передбачає на думку більшості науковців роботу як безпосередньо із клієнтом так і з його соціальним оточенням з метою внести конструктивні зміни в соціумі і системі життєзабезпечення людини. Під корекцією спеціалісти з казкотерапії мають на увазі роботу з поведінковими особливостями особистості а саме своєрідне заміщення неефективного стилю поведінки на більш продуктивний та пояснення сенсу того що відбувається. На думку Пезешкіна Н., казки що використовуються з метою корекції особистості можуть виконувати такі функції:

• функція дзеркала – зміст казки є своєрідним відображенням внутрішнього світу особистості;

• функція моделі - у казках зашифровані різноманітні конфліктні ситуації та запропоновані основні способи виходу з них;

• функція опосередкування – у процесі корекційно реабілітаційної роботи казка стає своєрідним посередником між спеціалістом та клієнтом що дозволяє знизити супротив клієнта і спрямувати енергію на вирішення конфліктної ситуації;

• функція збереження досвіду – навіть після завершення колекційної роботи казки продовжують впливати на поведінку людини;

• функція альтернативної концепції – у казці клієнту як правило пропонується альтернативний варіант виходу із ситуації який він може прийняти чи заперечити;

Функція зміни позиції – правильно обрана казка дозволяє клієнту подивитися на ситуацію неупереджено і ймовірно змінити своє ставлення по відношенню до того, що відбувається.

Для реалізації цих функцій можуть використовуватися як вже існуючі народні та авторські казки, так і сучасні, створені з певною метою. Спеціалісти Інституту казкотерапії говорять про використання таких видів казок для психотерапевтичної, діагностичної та виховної роботи:

• художні казки (несуть у собі і дидактичний, і психокорекційний, і навіть медитативний аспекти. Художні казки створювалися зовсім не для процесу психоконсультування, але не менш успішно йому слугують. Як різновид художніх:

• народні казки створювалися і створюються упродовж століть і не мають конкретних авторів. Народні казки несуть надзвичайно важливі для психологічної роботи ідеї;

• авторські художні казки більш образні, емоційні, ніж народні. Вони більш підходять для тих випадків, коли в процесі казкотерапії клієнту необхідно зрозуміти внутрішні переживання. Існує думка про те, що деякі авторські казки формують негативний життєвий сценарій,але лише в тому випадку, коли філософський, духовний сенс казки не був зрозумілий. У такому випадку роботу слід починати з переосмислення філософського сенсу казки.

При використанні народних казок в цілях психотерапії до переваг можна віднести: символічність казок, що забезпечує хороші можливості особових проекцій; знайомство клієнта з сюжетом, іноді навіть дослівне знання тексту; сюжет, "відполірований" віковим переказом, відсутність зайвих подробиць; динамічність; різноманітність, можливість підібрати необхідну тематику; відповідність національному характеру. Недоліки: умовність характерів; відсутність змін в характері героя за час дії казки.У використанні відомих авторських казок можна відзначити майже ті ж переваги, що і при використанні народних казок: популярність та різноманітність сюжетів.

До труднощів використання відомих авторських казок в казкотерапії можна віднести: можливе зниження інтересу; безліч сюжетних ліній робить казку дуже довгою; авторська казка обов'язково несе в собі погляди автора, а вони не завжди співзвучні поглядам психолога, а також поглядам клієнта; авторська казка вимагає до себе дбайливого відношення, тому не завжди допустима зміна сюжету, пропонована психологом як метод роботи. Зміна може сприйматися як руйнування, псування казки, що порушує атмосферу психологічного контакту.

Якщо казки створюються спеціально для казкотерапії, то більшості цих труднощів можна уникнути. Прикладом таких казок є:

• дидактичні казки створюються педагогами для "упаковки" учбового матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, арифметичні знаки) одухотворяються, створюється казковий образ світу, в якому вони живуть. Дидактичні казки можуть розкривати сенс і важливість відповідних знань;

• психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією тут розуміється заміна

• неефективного стилю поведінки на більш продуктивний а також пояснення дитині сенсу того, що відбувається. Варто оговорити, що застосування психокорекційної казки обмежене за віком (приблизно до 11-13 років) та проблематикою (неадекватна, неефективна поведінка);

• психотерапевтичні казки – казки, що розкривають сенс подій, які відбуваються. Вони не завжди однозначні і не завжди мають щасливий кінець, але завжди глибокі та проникливі. Психотерапевтичні казки часто залишають людину з питанням, що в свою чергу стимулює процес особистісного росту. Більшість психотерапевтичних казок присвячені проблемам життя і смерті, ставленню до надбань та втрат, коханню, любові, власному шляхові. Ці казки допомагають там, де інші психологічні техніки безсилі. До психотерапевтичних казок можна віднести також і казки самого клієнта, казки, складені разом із клієнтом, притчі, історії Старого заповіту, деякі казки Андерсена ; Г.-Х.

Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційної напруги, створення в душі кращих моделей взаємостосунків, розвитку особистісного ресурсу. Основне завдання медитативних казок

• створення у нашому несвідомому позитивних "ідеальних"” моделей взаємостосунків з оточуючим світом та іншими людьми. Тому визначальною рисою медитативних казок є відсутність конфліктів та злих героїв. Цей вид казок адресований Ідеальному "Я" людини з метою його підтримання та посилення. Крім цього, ці казки відображають світлий бік подій, сприяючи прийняттю ситуації.

На сьогодні вже існують комплексні програми із розвитку особистості шляхом застосування різноманітних методів та прийомів роботи з казкою. Зокрема, відомі програми комплексної казкотерапії Зінкевич-Євстігнєєвої Т., які успішно застосовуються на практиці в основному з дітьми та підлітками з труднощами у вихованні.

Методичні прийоми роботи з текстами казок в казкотерапії м представлені у таблиці 1 "Етапи роботи з казкою" :

Етап	Призначення	Зміст етапу
1	2	3
1. Ритуал «входження» в казку	Створення налаш-тування на спільну роботу. Входження в казку	Колективна вправа. Наприклад, всі учасники, взявшись за руки, дивляться на свічку.
2.Повторення	Згадати все, що робили минулого разу, які висновки для себе зробили, якого досвіду набули.	Ведучий запитує дітей про те, що було минулого разу, що вони пам’ятають, чи використовували новий досвід протягом тих днів, поки не було занять, як їм допомогло те, що вони вивчили минулого разу.
3.Розширення	Розширити уявлення дитини про будь-що.	Ведучий розповідає дітям про нову казку. Питає, чи хотіли б діти допомогти комусь з героїв тощо.
4.Закріплення	Набуття нового досвіду, виявлення нових якостей особистості дитини.	Ведучий проводить ігри, що дозволяють дітям набути новий досвід, здійснює з дітьми символічні мандрівки, перетворення тощо.
5.Інтеграція	Пов’язування нового досвіду з життям.	Ведучий обговорює і аналізує разом з дітьми, в яких життєвих ситуаціях можна використовувати той досвід, який вони отримали сьогодні.
6.Резюмування	Узагальнити отри-маний досвід та пов’язати його з тим, що вже є.	Ведучий підводить підсумки заняття. Чітко проговорює послідовність того, що відбувалось на занятті, відмічає окремих дітей за їх заслуги, підкреслює значимість отриманого досвіду, проговорює конкретні життєві ситуації реальності, в яких діти можуть використовувати новий досвід.
7.Ритуал «виходу з казки»	Закріпити отриманий досвід, підготувати дитину до взаємодії у звичайному середовищі.	Повторення ритуалу "входження"» з доповненнями. Ведучий говорить: "Ми беремо з собою все важливе, що було з нами, все, чого ми навчилися". Діти протягують руки всередину кола, начебто беруть щось, і придають руки до грудей.

Отже, казкотерапія являє собою спостереження і розкриття внутрішнього і навколишнього світу, осмислення пережитого, моделювання майбутнього, процес підбору для кожного клієнта його "особистої" казки.

Казкотерапія дозволяє послуговуватися набутим у ході історичного розвитку людства досвідом для інтеграції особистості, для розширення і вдосконалення взаємодії людини з навколишнім світом. Основний, на нашу думку, принцип цього метода – це цілісний, духовний розвиток людини (дитини, підлітка, дорослого), це можливість створення сприятливого ґрунту для становлення цілісної, творчої особистості.