Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
розділи 4-5.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

4.8. Особливості водообміну у різних екологічних груп

У процесі еволюції рослинного світу відбувалося пристосування рослин до певних умов життя. Це пристосування включало і певний тип водообміну між рослинами і середовищем. За здатністю пристосувати водний обмін до коливань водозабезпечення Г. Вальтер (1983) поділив рослини на дві групи – рослини з пойкілогідровим типом водообміну і з гомойогідровим.

Пойкілогідровий водообмін властивий нижчим (водорості, гриби, лишайники) і деяким вищим рослинам (мохи, злаки посушливих степів). Поглинання води у них здійснюється всією поверхнею тіла безпосередньо через покривну тканину завдяки її гігроскопічності й здатності колоїдів цитоплазми до набухання. Ці рослини не здатні до регулювання водообміну. Випаровування води у них проходить безпосередньо через покривну тканину, і тому у випадку посухи вони втрачають велику кількість вологи, не втрачаючи своєї життєздатності. Інтенсивність обміну речовин у цьому випадку різко знижується, клітини рівномірно стискуються, і рослина переходить до стану анабіозу. При появі води у навколишньому середовищі у клітинах знову поновлюються процеси життєдіяльності.

Гомойогідровий тип водообміну характерний для переважної більшості вищих рослин, які мають спеціальні органи поглинання води (корені, кореневища) і досконалу високо спеціалізовану провідну систему, володіють механізмами регуляції випаровування води. У процесі еволюції сучасні вищі рослин перетворилися у складні осмотичні системи, що саморегулюються.

Протягом індивідуального розвитку рослин можна спостерігати зміну типів водообміну. Під час формування насіння всередині плоду його водообмін здійснюється за гідатофітним типом, коли вода до нього надходить за рахунок насичення тканини квітки, а потім плоду. З часом насіння переходить до пойкілогідрового типу водообміну, який зберігається і при проростанні насіння. У паростка відбувається перехід до гомойогідрового водообміну, який зберігається до кінця вегетації рослини.

Рослини з гомойогідровим типом водообміну поділяються на три екологічні групи.

1. Гігрофіти (hihros – вологий). Рослини цієї групи ростуть в умовах підвищеної вологості й недостатнього освітлення (окремі види папоротей, фіалок та ін.). Для них характерні досить великі листки, недостатньо розвинені механічна тканина і провідна система, великі тонкостінні клітини, майже завжди відкриті продихи. Рослини дуже погано переносять повітряну і грунтову посуху.

2. Ксерофіти. Для рослин цієї екологічної групи характерна стійкість до високих температур і низької вологості. Ростуть вони у зоні спекотного і сухого клімату і мають такі анатомічні особливості: дрібні листки, велику кількість продихів, добре розвинену провідну систему. Найбільш характерні їх представники – кактуси, алое, степові злаки, полин та ін.

3. Мезофіти. До них належать рослини з проміжною характеристикою. Вони здатні регулювати водний режим і пристосовуватися до умов водозабезпечення шляхом зміни анатомічної структури, концентрації клітинного соку та ін. Ця група охоплює більшість культурних рослин, рослин луків, лісів та ін.

У процесі індивідуального розвитку рослинного організму потреба його у воді неоднакова.

Нестача води позначається на метаболічних процесах, а тривалий водний дефіцит, пригнічуючи інтенсивність фотосинтезу і дихання, впливає на продуктивність рослин. Численними дослідами доведено, що навіть незначний водний дефіцит впливає на обмін речовин.

Водний баланс фітоценозу. Співвідношення між надходженням до рослини і втратою води називається водним балансом. У помірно вологих, не дуже спекотних умовах транспірація води не перевищує її надходження і баланс буде позитивним, сприятливим для росту і розвитку рослин. При посиленні транспірації і випаровування води з поверхні ґрунту запаси вологи вичерпуються, і надходження її до рослини різко зменшується. Водний баланс порушується і стає негативним. За таких умов клітини тканин втрачають тургор, виявляються зовнішні ознаки нестачі води – в’янення рослин, яке може бути тимчасовим або тривалим. Тимчасове в’янення виникає при високих температурах і сухості повітря навіть в умовах достатньої кількості води у ґрунті, якщо рослина не встигає усувати водний дефіцит, викликаний інтенсивною транспірацією. При наступному зниженні температури вечірньої або нічної пори в рослині усувається нестача вологи, і вона набуває тургору. Однак дія навіть тимчасового в’янення негативно позначається на її продуктивності.

Тривале в’янення рослин спостерігається при відсутності у грунті доступної для рослин води. У такому випадку водний дефіцит не ліквідується за нічний час. При цьому, незважаючи на зменшення інтенсивності транспірації, втрата води триває, а це призводить до падіння тургору не тільки у клітинах тканин листка, але й інших органів, у тому числі у клітинах кореневих волосків. Тому частина тканин і навіть органів може відмирати. Після тривалого в’янення при появі вологи у грунті й атмосфері рослини не можуть відразу задовольнити повну потребу у воді. Її надходження буде повільним і посилиться лише за умов відновлення поглинальної поверхні кореневої системи.

У різних видів рослин видиме в’янення настає від втрати різної кількості води. Наприклад, у рослин відкритих місць вирощування (картопля, соняшник) тургор зникає при втраті 25–30 % усієї води, що міститься у рослині. У тіньовитривалих рослин в’янення відбувається навіть при втраті 2–3 % води.