Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
розділи 4-5.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

5.5. Синтезуюча діяльність кореня

У життєдіяльності рослин винятково важливе значення належить тим синтетичним процесам, які відбуваються у кореневій системі. Особливо визначною є роль коренів у синтезі й перетворенні азотовмісних органічних сполук.

Тривалий час вважалося, що коренева система відіграє лише роль фундаменту рослини, а також є органом поглинання води й елементів мінерального живлення з ґрунту.

Дослідами багатьох вітчизняних і зарубіжних учених у 30–40-х рр. ХХ ст. доведено, що у кореневій системі відбуваються важливі синтетичні процеси. Особливе значення у розвитку цього вчення відіграли праці Д.О.Сабініна. Він ще у 1949р. на підставі аналізу пасоки обґрунтував концепцію синтезуючої ролі кореневої системи. Основою цієї концепції є такі положення:

- корінь не лише поглинає воду і мінеральні речовини з ґрунту, але й переробляє їх (повністю або частково) і передає у надземні органи у зміненому вигляді;

- синтезуюча діяльність кореня зумовлена використанням асимілятів, які транспортуються із фотосинтезуючих органів.

У коренях синтезуються також фізіологічно активні речовини гормональної природи, серед яких слід виділити цитокініни. Цукри, що надходять до кореня із фотосинтезуючих органів використовуються у метаболізмі майже повністю. Частина їх витрачається на синтез полісахаридів оболонок кореневих волосків і слизового покриву, а також для зміцнення каркасу і формування анатомічних структур первинного кореня. Друга частина витрачається на забезпечення функціональної активності кореня, перетворення цих сполук у процесі дихання з вивільненням енергії, необхідної для поглинання і руху іонів, води та інших метаболічних процесів.

Синтетична діяльність кореневої системи значною мірою визначається умовами мінерального живлення. Це стосується, насамперед, рівня забезпечення рослин азотом. При кращих умовах азотного живлення підвищується швидкість синтезу амінокислот, у першу чергу тих, що утворюються прямим амінуванням органічних кислот.

Вміст азоту у ґрунті у доступній для рослин формі визначається не тільки інтенсивністю мікробіологічних процесів мінералізації органічного азоту й азотофіксації, але і процесів поглинання його кореневою системою рослин, вимивання водою з орного шару. Крім цього, мають місце процеси його денітрифікації аеробними мікроорганізмами, які відновлюють нітратний азот до молекулярного. Останній вивітрюється з ґрунту в атмосферу. Цей процес особливо активний на перезволожених ґрунтах зі слабкою аерацією (наприклад, на рисових плантаціях).

Отже, азот – дуже лабільний елемент із постійним кругообігом між атмосферою, ґрунтом і живими організмами (рис. 30).

Початковим етапом поглинання азоту є адсорбційне зв’язування його іонів поверхнею кореня. При цьому має місце конкуренція іонів NН4+ з іонами Н+, Nа+, Mg2+, Са2+ на коренях багатьох рослин. У процесі поглинання нітратів і амонію певна частина клітинного простору виконує роль іонообмінника, акумулюючи мінеральний азот. Значна роль, як адсорбційного простору, належить клітинній оболонці, структура якої (наявність геміцелюлози і численних мікропор) сприяє швидкому розподілу іонів. Пектин, що входить до складу оболонки, надає їй властивостей слабокислого іонообмінника, здатного більшою мірою адсорбувати катіони, ніж аніони. Ці особливості оболонки у процесах первинного поглинання мінерального азоту забезпечують, як правило, більш інтенсивне поглинання NН4+, ніж NО3-. Процес поглинання нітратного азоту є енергозалежним процесом, тому існує тісний взаємозв’язок між поглинанням нітратів та інтенсивністю метаболічних процесів.

Рис. 30. Схема кругообігу азоту у природі.

Поглинутий рослиною азот включається до органічних сполук тільки у формі аміаку. Згідно з сучасними даними, процес відновлення поглинутих нітратів каталізують флавопротеїдні ферменти. Він здійснюється у два етапи і супроводжується зміною валентності атома азоту:

  1. Відновлення нітриту (NО3-) до нітрату (NО2-) шляхом переносу двох електронів. Процес каталізує нітратредуктаза.

2. Відновлення нітриту до аміаку перенесенням шести електронів за участю нітритредуктази.

Схема процесу відновлення нітратів до аміаку у рослині:

Нітратредуктаза – це індукований клітиною фермент у відповідь на надходження до неї нітрат-іона. Локалізована вона у цитоплазмі. Активність її особливо висока у клітинах молодих органів і мерістемних тканинах. Активність нітритредуктази у 5–20 разів вища, ніж у нітратредуктази. Тому нітрити не накопичуються, а швидко відновлюються до аміаку. Місцем локалізації нітритредуктази у листках є хлоропласти, а у коренях – пропластиди.

Відновлення нітратів у різних рослин може відбуватись у коренях і наземних органах. У зв’язку з цим виділяють три основні групи рослин (рис. 31).

Рис. 31. Можлива топографія процесу асиміляції нітратів у рослин з різною активністю нітратредуктази (НР) у коренях і листках (за Ізмайловим, 1981):

1 – висока активність НР в коренях; 2 – висока активність НР в листках;

3 – висока активність НР в коренях і листках.

Перша група – це рослини, у яких нітратна форма азоту практично повністю відновлюється у коренях і надходить до надземних органів у вигляді органічних сполук. До цієї групи входить більшість деревних рослин.

Друга група – це рослини з редукцією нітратів у листках. Це ряд представників родини лободових (буряк, лобода), бавовник, нетреба та ін.

Третя група рослин найбільш чисельна. Рослини цієї групи характеризуються здатністю відновлювати нітрати і у листках, і у коренях. Як правило, активність нітратредуктази у листках вища, ніж у коренях.

Процес відновлення нітратів у листках тісно пов’язаний із процесом фотосинтезу, який є джерелом АТР, енергія якої необхідна для синтезу ферментів (нітратредуктази) і транспорту нітратів; і джерелом органічних кислот, що слугують субстратом для зв’язування аміаку

Аміак, поглинутий кореневою системою з ґрунту і утворений шляхом відновлення нітратів у рослині, вступає у реакції з кетокислотами і утворює амінокислоти та аміди.

Провідна роль у процесах зв’язування аміаку в рослині належить реакціям біосинтезу глютамінової кислоти і глютаміну.

Питання про доступність рослинам органічних сполук азоту було вирішене завдяки використанню стерильних культур, запропонованих співробітниками лабораторії Д.М. Прянишнікова. Доведено здатність рослин засвоювати ряд розчинених у воді органічних сполук азоту (сечовина, аспарагін, аргінін, амінокислоти та ін.). Азотисті сполук, що надійшли до рослини, піддаються перетворенню і використанню для синтезу нових амінокислот – структурних одиниць поліпептидів і білків.

Азотне живлення бобових рослин має специфічні особливості, зумовлені їх здатністю вступати у симбіоз із мікроорганізмами. При цьому на коренях рослин утворюються нарости – бульбочки, у яких знаходяться бактерії (Bact. radicicola), що можуть засвоювати атмосферний молекулярний азот. Вони накопичують таку кількість азоту, що можуть забезпечувати не тільки власні потреби у цьому елементі, але й потребу тих рослин, на коренях яких вони розвиваються. У свою чергу рослини забезпечують потребу бактерій у їжі у вигляді органічних сполук – продуктів фотосинтетичної діяльності (головним чином дисахаридів і моносахаридів).

Симбіоз між рослиною і мікроорганізмами можливий тому, що бактерії у тканинах кореня викликають лише розростання кори, яка набуває форми бульбочок. Провідні тканини центрального циліндра (ксилема і флоема) не пошкоджуються і виконують свої функції, забезпечуючи транспорт поживних речовин із висхідною і нисхідною течіями. Встановлено, що до 90% фіксованого бактеріями азоту надходить до рослини без попереднього включення його до метаболічних процесів бактерій і використовується рослиною для синтезу амінокислот і білків шляхом амінування і переамінування.

Азотофіксуюча активність бактерій залежить від наявності у ґрунті азоту, у першу чергу – нітратів. При високому забезпеченні ґрунту азотом фізіологічна активність бульбочкових бактерій зменшується. Такий же вплив має і підвищена кислотність ґрунту.

Завдяки азотофіксуючій діяльності бульбочкових бактерій на 1га у симбіозі з бобовими рослинами може засвоюватися понад 100 кг атмосферного азоту. Тому необхідно створювати найбільш сприятливі умови для розвитку і фізіологічної активності мікроорганізмів. З цією метою застосовують бактеріальні препарати, наприклад, нітрагін.

Поглинання рослинами азоту і його включення у процеси біосинтезу білків та інших азотовмісних сполук проходить протягом періоду вегетації з неоднаковою швидкістю. На початкових фазах у молодих рослин синтез білків переважає над їх розпадом, а у зрілому віці переважають процеси розпаду.

У зв’язку з неоднаковим характером та інтенсивністю азотного обміну у різних частинах рослин, відбувається перерозподіл азоту у рослинному організмі. Аміак, що утворився у результаті розпаду білкових речовин, від фізіологічно більш старих частин рослини пересувається у молоді ростучі органи. На час формування генеративних органів білкові сполуки листків зазнають розпаду, а продукти, що утворилися при цьому (головним чином амінокислоти), транспортуються, наприклад, до насіння, де і використовуються на синтез нових білків. Тому вміст азоту у насінні зростає, а у вегетативних органах зменшується. При цьому поглинання цього елемента рослиною з ґрунту значно скорочується.

Умови азотного живлення мають великий вплив на лінійний ріст і розвиток рослин. При азотному голодуванні гальмується ріст як окремих органів, так і всієї рослини; листки набувають світло-жовтого кольору і передчасно жовтіють; стебла стають тонкими. Однобічне азотне живлення, особливо у другій половині вегетації, сприяє формуванню великої вегетативної маси, затримує утворення генеративних органів. Такі рослини характеризуються підвищеним вмістом протеїну, однак це збільшення не завжди супроводжується зростанням біологічної і господарської цінності врожаю.

Значний вплив на азотний обмін має фосфорне живлення. При нестачі фосфору знижується вміст нормальних амінокислот і нагромаджуються сполуки з високою концентрацією азоту у молекулі (наприклад, алантоїн, у молекулі якого на 4 атоми вуглецю припадають 4 атоми азоту). Фосфорне голодування може призводити до накопичення у коренях токсичної для рослин сечовини.

Порушення азотного обміну, зокрема синтезу білка, спостерігається і при калійному голодуванні.

На синтез вільних амінокислот помітний вплив мають вітаміни, умови водного режиму, аерації ґрунту і температура. При оптимальному водозабезпеченні активується як фізіологічна, так і синтетична діяльність кореневої системи. У коренях рослин, ушкоджених посухою, зменшується кількість білкового азоту і зростає вміст вільних амінокислот і амідів.

При добрій аерації ґрунту, а отже і забезпеченні коренів киснем, посилюється їх ріст, що є результатом використання амінокислот на синтез білка. Нестача кисню призводить до накопичення у коренях вільних амінокислот, особливо аланіну.

Низькі температури уповільнюють синтез амінокислот, пригнічують біохімічні процеси у корені і стримують ріст інших органів рослини.

Засолення ґрунтів викликає підвищене накопичення вільних амінокислот, порушення синтезу білків і процесів дисиміляції цукрів-поставників органічних кислот як акцепторів аміаку та аміногруп.