- •IV. Водний обмін рослин
- •4.1. Значення води у житті рослин
- •4.2. Клітина як осмотична система
- •4.3. Залежність між осмотичними і тургорним тиском, та водним потенціалом
- •4.4. Коренева система як орган поглинання води
- •4.4.1. Кореневий тиск
- •4.5. Транспірація та її біологічне значення
- •4.5.1. Види транспірації, способи регулювання
- •4.6. Шляхи висхідної течії води
- •4.7. Нисхідна течія води і розчинених речовин
- •4.8. Особливості водообміну у різних екологічних груп
- •4.9. Фізіологічні основи зрошення
- •Питання для самоконтролю
- •V. Мінеральне живлення рослин
- •5.1. Історія дослідження та методи вивчення мінерального живлення рослин
- •5.2. Хімічний склад рослин
- •5.2.1. Фізіологічна роль макроелементів та їх доступні для рослин форми
- •5.2.2. Фізіологічна роль азоту в рослині
- •5.2.3. Фізіологічна роль мікроелементів та їх доступні для рослин форми
- •5.2.4. Фізіологічні порушення при нестачі окремих елементів живлення
- •Найбільш характерними ознаками нестачі окремих елементів є такі:
- •5.2.5. Екологічні основи застосування азотних добрив
- •5.3. Надходження речовин у рослину
- •5.3.1. Поглинання малих молекул
- •5.3. 2. Пасивний транспорт розчинених речовин
- •5.3.3. Вільний простір клітини
- •5.3.4. Транспорт речовин за участі переносників
- •5.3.5. Протонна помпа
- •5.3.7. Мембранна регуляція транспортних процесів
- •5.3.8. Іонофори
- •5.4. Іонний транспорт по рослині
- •5.5. Синтезуюча діяльність кореня
- •5.5.1. Синтез амінокислот у коренях
- •5.5.2. Амінокислоти кореня у онтогенезі рослин
- •5.5.3. Корінь як місце синтезу вторинних сполук
- •5.5.4. Видільна функція кореневої системи. Реутилізація
- •5.5.5. Алелопатична взаємодія рослин
- •5.6. Фізіологічні основи застосування добрив
- •5.7. Гідропоніка
- •Питання для самоконтролю
5.3.4. Транспорт речовин за участі переносників
Крім звичайної дифузії, надходження розчинених речовин здійснюється шляхом полегшеної дифузії. Цей транспорт відбувається без витрат енергії при проходженні молекул через мембрану за градієнтом концентрації. На відміну від дифузії, цей пасивний транспорт дуже специфічний. Його швидкість набагато вища, ніж швидкість звичайної дифузії, завдяки наявності у мембрані особливих білків-переносників.
Функціональне значення переносників полягає у забезпеченні пересування молекул крізь ліпідний бішар мембрани. Сполучившись із речовиною, що транспортується і сама не може проникнути крізь мембрану, переносник ніби “проштовхує” її крізь цю перепону. Мембранні переносники є високомолекулярними білками, які занурені у ліпідний матрикс мембрани і відповідним чином орієнтовані у ньому. Для функціонування переносника потрібна наявність низки умов: речовина, яка транспортується, може проникати крізь мембрану тільки у комплексі з ним; молекула переносника повинна сполучатись із молекулою, яка транспортується; комплекс, що утворився, повинен перебувати у динамічній рівновазі з незв’язаними компонентами. За допомогою переносників транспортуються амінокислоти, моносахариди, нуклеотиди. Рух іонів і молекул крізь мембрану пасивною дифузією за участю білків-переносників – один з основних механізмів функціонування різних клітин організму.
Багато вчених визначають провідну роль ферментативних білків або їх попередників як мембранних переносників. Теорія переносників пояснює механізм вибіркового поглинання іонів проти градієнта концентрації.
Суть цієї теорії полягає у тому, що іон, який поглинається, утворює з молекулою переносника комплекс і потім проникає крізь мембрану. На внутрішньому боці мембрани відбувається дисоціація комплексу з вивільненням іона всередину клітини.
У нижчих рослин (гриби, водорості, бактерії) роль переносників можуть виконувати деякі антибіотики, зокрема валіноміцин, граміцидин, ністатин. Переносниками можуть бути білкові молекули, діаметр яких перевищує товщину клітинної мембрани. Вони повинні мати скорочувальну здатність і забезпечувати ритмічні переміщення активних центрів від зовнішньої поверхні всередину клітини.
Мозаїчна будова мембрани дозволяє розглядати її як білково-ліпідний фільтр, який є, з одного боку, молекулярним ситом, а з іншого – вибірково проникним розчинником. Наявність у мембрані білків, які мають амфотерні властивості, забезпечує існування позитивних і негативних зарядів. Тому проникнення речовин крізь мембрану буде визначатись як розмірами їх молекул, так і розчинністю у ліпідах. Чим менша молекула і чим вища її розчинність у ліпідах, тим краще вона проникає крізь мембрану.
Пасивний транспорт
не може відігравати великої ролі у
переміщенні розчинених речовин на
далекі відстані, оскільки підпорядковується
закону Фіка, згідно з яким пройдена
завдяки дифузії відстань пропорційна
не часу проходження, а квадратному
кореню із цієї величини (S=const
.
).
Наприклад, фарба флуоресцин дифундує
при нормальних умовах у середньому 5
мм/год; за добу це становитиме 5 *
25
мм; за рік - відповідно 25 *
0,5
метра.
Головну роль у переміщенні речовин на далекі відстані, а також проти градієнта концентрації відіграють системи активного транспорту. Для їх дії потрібно витрачати енергію.
До системи активного транспорту належать іонні насоси, воднева помпа, іонофори та ін.
На рисунку 28 показана схема іонного транспорту речовин.
Іонні насоси розповсюджені у різних за спеціалізацією мембранах. Вони акумулюють або виділяють іони у напрямі, протилежному їх електрохімічним градієнтам, утилізуючи енергію АТР. Тому іонні насоси одночасно є ферментами, що каталізують гідроліз АТР. Їх основною функцією є не просто каталіз реакції гідролізу, але й використання енергії, яка вивільнилась при цьому процесі для транспорту іонів.
Рис. 28. Можлива модель іонного транспорту у коренях рослин
(Luchli, 1976):
1 – загальне поглинання іонів; 2 – відтік іонів з кореня; 3 – симпластний транспорт; 4 – апопластний транспорт; 5 – транспорт за допомогою переносників; У – вакуоля; ЕР – ендоплазматичний ретикулум; ПК – пояски Каспарі, Ц – цитозоль.
Транспортні АТР-ази живої клитини можна поділити на дві великі групи. До першої належать протонні насоси Н+–АТР–ази, що спеціалізуються на перенесенні іонів водню крізь матрикс мембрани. Друга група транспортних АТР–аз діє як іонні насоси (Na, К – АТР–ази). На сьогодні припускається наявність у поверхневій мембрані пор, утворених головним чином з білків, а також гідрофільних ліпідів. Такі пори можуть бути електронейтральними або мати заряд. Особливу роль відіграють канали електроподразливих мембран. Електричне подразнення мембран може супроводжуватись короткочасним зростанням їх проникності для іонів Na+, К+, Са++.
