Урок як форма організації навчання

В історії розвитку шкільництва постійно відбувалися пошуки різноманітних форм організації навчання. В середині XVII ст. чеський педагог Я.А. Коменський вперше, по суті, на основі попередніх наробок учителів-практиків здійснив наукове обґрунтування сутності уроку. З того часу урок зайняв провідне місце в освітній системі більшості країн світу. Спроби пошуків інших форм навчання не мали успіхів. Упродовж XX ст., особливо в другій його половині, йшли пошуки удосконалення навчального процесу в рамках класно-урочної системи. Тому не випадково, що і в добу інформаційного буму, нових інформаційних технологій урок залишається визначальною формою освітнього процесу в усьому світі, а творцем уроку є вчитель і його приклад відіграє ключову роль у становленні молодої людини.

Видатний український педагог В.О. Сухомлинський з позицій багаторічної педагогічної діяльності в загальноосвітній школі писав: "На уроці дуже важливий особистий приклад педагога.

Урок виховує не тільки змістом знань. Той самий зміст знань в одного вчителя виховує, а в іншого не виховує. Виховна сила знань залежить величезною мірою від того, наскільки тісно зливаються знання з особистим духовним світом педагога — з його переконаннями, усією моральною й інтелектуальною спрямованістю його життя, з його поглядом на майбутнє тих, кого він виховує, — на майбутнє молодого покоління".

Ми маємо усвідомлювати, що значна частина життя молодого покоління (дитинство, отроцтво, юність) проходять у школі, безпосередньо на уроках. Упродовж років навчання в школі учень бере участь у великій кількості уроків. Тому над завданням учителя є такий стиль роботи, за якого кожен урок буде наповнений багатим змістом у контексті конкретної навчальної дисципліни і нестиме у собі потужний духовний потенціал.

У підході до розгляду питань технології й техніки уроку треба бачити ознаки уроку як форми організації навчання. Це: керівна роль учителя; постійний склад учнів, які мають приблизно однаковий рівень фізичного й психічного розвитку; перебіг навчальної діяльності в класній кімнаті; дотримання розкладу й регламенту.

Урок як основна форма освітньої діяльності має виконувати низку функцій:

1. Організаційну: забезпечувати організацію вихованців на пізнавальну діяльність у складі конкретного первинного колективу.

2. Освітню: сприяти отриманню системи знань стосовно вимог загальної, політехнічної і професійної освіти.

3. Дидактичну: сприяти створенню оптимальних умов для оволодіння вихованцями методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності.

4. Розвивальну: забезпечувати умови для розвитку інтелектуальних можливостей особистості як визначального чинника становлення головного багатства окремої особистості і суспільства загалом.

5. Виховну: створювати оптимальні умови для розв'язання на уроці мікро завдань розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.

6. Перспективну: вибудовувати систему перспективних ліній з метою формування позитивних мотивів навчання й життєдіяльності особистості.

Усі названі функції уроку певною мірою взаємозумовлені і реалізуються шляхом узгодженої діяльності вчителя й учнів.

У концептуальному сенсі урок — це цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, зона активної інтелектуальної праці. Тому урок має бути таким дійством, яке б збагачувало вихованців інтелектуально й духовно.

У буденній педагогічній діяльності мова йде про так званий ефективний урок. На думку І.П. Підласого, ефективний урок характеризується :

— високим науковим обґрунтуванням стратегії й тактики керування пізнавальною діяльністю на основі закономірностей і принципів навчання;

— напруженою, посильною, досконало організованою й результативною пізнавальною працею всіх учнів;

— ретельною діагностикою причин, що впливають на якість знань, прогнозуванням ходу й наслідків навчально-виховного процесу, вибором на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів;

— творчим нестандартним підходом до розв'язання конкретних завдань відповідно до наявних умов і можливостей; обґрунтованим вибором, доцільним застосуванням необхідного й достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційованим підходом до окремих груп учнів з урахуванням особливостей їхнього анатомо-фізіологічного і психічного розвитку;

— ефективним використанням навчального часу;

— атмосферою демократизму, змагальності, діловитості, стимулювання, високою відповідальністю всіх учасників навчально-виховного процесу за результати спільної праці1.

Цей перелік можна доповнити ще деякими аспектами, які впливають на ефективність уроку. Це:

— забезпечення оптимізації умов для діяльності учасників навчального процесу;

— створення умов для інтенсифікації розумової діяльності вихованців, забезпечення їх інтелектуального розвитку і креативного мислення;

— дотримання санітарно-гігієнічних вимог.