5.Закономірності розподілу планетарного рельєфу Землі.

У планетарному рельєфі Землі, у розташуванні основних елементів геотектури - материків і океанів, можна відмітити ряд закономірностей. На земній поверхні переважає вода. Із 510 млн. км2 поверхні планети океанами зайнято 361 млн. км2, тобто 71 % всієї площі. Суша займає 149 млн. км2 - 29 % площі.

У розподілі води і суші на Землі можна відзначити ряд особливостей. У Північній півкулі суша займає більшу площу (39 %), ніж у Південній (19 %). В помірних широтах Північної півкулі розташоване майже суцільне кільце суші. Найменше суші зосереджено в помірних широтах Південної півкулі (суцільне водяне кільце). Північна полярна область зайнята водою, південна полярна область - сушею. Усі материки, крім Антарктиди звужуються у південному напряму. Майже у всіх материків на заході знаходяться великі затоки, які глибоко врізаються у сушу, на сході - виступи у бік океану.

Особливості розподілу води і суші на земній поверхні не можна вважати випадковими. Але повного загальноприйнятого пояснення цим особливостям ще немає.

Розподіл води і суші на земній поверхні, а також характер поверхні материків відноситься до найважливіших чинників, які визначають структуру географічної оболонки. Куляста форма Землі та її обертання, при певному положенні її осі в просторі зумовлює зональний розподіл тепла по земній поверхні, а відтак і зональність географічної оболонки. Нерівномірний розподіл води і суші, є причиною найбільших аномалій у розподілі тепла й вологи та формуванні найбільших природних регіонів (районів).

Материки й океанічні западини є основними макроформи рельєфу літосфери. Гори насуші і глибоководні западини океанічного дна - другорядні за своїм поширенням елементи рельєфу. У розподілі цих елементів є ряд особливостей, які заслуговують на увагу.

На суші гірські хребти утворюють чотири великих пояси. Три з них простягаються в меридіональному напрямі, один - переважно із заходу на схід. Меридіональний, який сформований мезозойсько-палеогеновою складчастістю, оточує Тихий океан із сходу і включає Антарктиду, Анди, Кордильєри. Меридіональний, який сформувався у сучасних геосинкліналях - тісно приєднується до мезозойсько-палеогенового і ніби повторює його контури. Це - Аляска, Алеутські острови, берегові хребти Каліфорнії, деякі хребти Анд, Південно-Антільська острівна дуга. Меридіональний, який утворився в сучасних геосинкліналях, але оточує Тихий океан із заходу. Це - Курило-Камчатська дуга, Сахалін, Японські острови, Тайвань, Філіппіни, гори Індонезії, Нової Гвінеї, Меланезії, Нової Зеландії.

Західно-східний пояс сформувався на місці середземноморської геосинкліналі. До нього входять такі гірські системи: Піренеї та Атлас, Альпи та Апенніни, Балкани, Кавказ, Копетдаг, Гіндукуш, Каракорум, Гімалаї, гірські ланцюги Індокитаю, Зондських островів. До них приєднуються Тянь-Шань, Алтай, Саяни і деякі інші.

Серед основних елементів підводного рельєфу дна Світового океану особливо характерні серединно-океанічні хребти (георифтогеналі). Характерна риса цих хребтів - наявність у кожному з них глибокої рифтової зони, яка простягається (іноді з перервами) приблизно по осьовій лінії хребта. У поперечному розрізі останній складається ніби із двох асиметричних гірських ланцюгів, які обернені крутими схилами до розташованої між ними депресії. У рифтових долинах знаходяться епіцентри землетрусів, тут нерідко проявляється вулканізм.