25.Геоморфологічне районування Українських Карпат. Особливості рельєфу окремих геоморфологічних районів.

Українські Карпати - це пасма хребтів, що здебільшого тягнуться з північного заходу на південний схід. Вони є частиною гірської системи Карпат, що простяглася на 1500 км у вигляді велетенської підкови площею 188 тис. км2, охоплюючи частини території шести країн Європи. Українські Карпати є частиною власне Східних Карпат у західній частині нашої держави, що займають простір довжиною понад 270 км між кордонами Польщі та Румунії, ширина гір становить близько 100 км.

Українські Карпати - це типові середньовисотні гори, з округлими чи загостреними вершинами, відносно пологими, рідше стрімкими схилами. Висоти хребтів коливаються від 700 до 2000 м і більше, найчастіше 1000-1600 м.

Структурно Українські Карпати відповідають Карпатській складчастій споруді, яка належить до Середземноморського рухливого поясу. До того ж більшість території саме Українських Карпат у геологічному відношенні охоплює зовнішню частину дуги, яку називають Зовнішніми, або Флішевими, Карпатами. Фліш - це потужні, одноманітної будови осадові товщі мілководних морських відкладів . Складені вони ритмічним перешаровуванням пісковиків, глин, мергелів, рідше грубоуламкових порід-конгломератів, що повторюються у геологічному розрізі сотні і тисячі разів. Утворилися флішеві покриви впродовж тривалого геологічного часу, що вимірюється мільйонами років, в умовах постійних коливальних рухів морського дна. У Зовнішніх Карпатах нагромадилися п’яти-семикілометрові товщі флішу. Загалом у геологічній будові Українських Карпат беруть участь різновікові відклади від докембрійських до антропогенових, але найпоширенішими є крейдові і палеогенові товщі флішу.

Зовнішній край Карпатської складчастої споруди відділяє від Східно- Європейської платформи Передкарпатський крайовий прогин, що заповнений потужною товщею осадових порід, які були винесені з гір у прилеглий морський басейн. У рельєфі прогину відповідає ускладнена котловинами і долинами річок Передкарпатська височина , що поступово підвищується у напрямку до гір. Вона утворює одну з семи геоморфологічних областей Українських Карпат.

Власне Карпати виокремлюють пасмами хребтів і масивів з північного заходу на південний схід. У їх межах виокремлюють п’ять відмінних геоморфологічних областей, що пов’язано насамперед зі складною тектонічною будовою. Три зовнішні у геологічному відношенні належать до Флішевих Карпат. Над рівниною Передкарпаття відносно стрімким уступом підіймаються Зовнішньофлішеві Карпати. Це велика складчаста область антиклінального типу. Назва Зовнішньофлішеві Карпати відображає природу області, яка у геологічному відношенні охоплює Скибову зону Флішевих Карпат, а також частину Передкарпатського крайового прогину, де сформувалися антиклінальні складки. В основі складок прогину також залягають товщі флішу. Назва Скибова зона пов’язана з тим, що складки тут насунуті на прилеглу рівнину, а тому нахилені у північно-східному напрямку. Через це схили хребтів, обернені до Передкарпаття, стрімкіші, а південно-західні - пологіші. Поперечні розломи, успадковані ріками, розділяють Зовнішньофлішеві Карпати на підобласті дещо відмінні за абсолютною висотою та характером рельєфу і геоморфологічних процесів. Українські Бескиди, Скибові Ґорґани та Покутсько-Буковинські Карпати. Найвища точка Зовнішньофлішевих Карпат - гора Сивуля Велика (1836 м) - розташована у межах найбільш піднятої із трьох під областей - Скибових Ґорґан .

Вододільно-Верховинська область охоплює центральну знижену частину Українських Карпат з переважанням низькогірного рельєфу (переважають абсолютні висоти - 600-1200 м). Лише окремі хребти і вершини у межах цієї геоморфологічної області піднімаються до 1700 м і більше. Назва геоморфологічної області пов’язана з тим, що тут проходить більша частина Головного карпатського вододілу, який розділяє Українські Карпати на два макросхили - північно-східний (басейни Сяну, Дністра, Прута, Сірету) і південно-західний (басейн Тиси). Саме на цьому вододілі знаходяться головні Карпатські перевали Ужоцький (852 м), через який проходять залізниця і шосе, що з’єднують Ужгород зі Львовом; Верецький (Ворітський), або Латірський(770 м), де проходить сучасна автомагістраль Київ - Чоп, Торунський (931 м) та Яблуницький (921 м). Через останній іде автотраса, що проходить неподалік найвищих вершин Українських Карпат, з’єднуючи Івано-Франківську область із Раховом та всім Закарпаттям.

Полонинсько-Чорногірські Карпати охоплюють внутрішню найбільш підняту частину гір. Округлі безлісі привершинні частини хребтів тут зайняті розлогими полонинами. Жителі Українських Карпат полонинами називають безлісі ділянки верхнього поясу гір, які використовують як пасовиська та сіножаті. Розділені долинами річок Полонинсько- Чор- ногірські Карпати утворюють окремі масиви. Найвищі серед них -Свидовець і Чорногора, у яких виражені сліди діяльності гірських льодовиків, що лежали тут в епохи четвертинних зледенінь. Лише у масиві Чорногора є шість вершин висотою понад 2000 м, у тому числі і Говерла.

На південь від Свидовця і Чорногори розміщена невеличка частина області Мармароського масиву, яка у геологічному відношенні належить до Внутрішніх Карпат. Вона представлена в Україні Рахівськими і Чивчинськими горами з гострими скелястими гребенями хребтів зі слідами четвертинного зледеніння. Вони є частиною Мармароського кристалічного масиву, що був сформований ще у герцинську тектоно-магматичну епоху, поступово за мільйони років перетворився у горбисту рівнину, а під час альпійського горотворення зазнав омоло-дження .

На захід від притоки Тиси - Тересви, вздовж Полонинсько-Чорногірських Карпат простягається ще одна область Внутрішніх Карпат - Закарпатське низькогір ’я. До складу його входить Вигорлат-Гутинське вулканічне пасмо, яке утворене магматичними породами, які виливалися на поверхню через кратери та тріщини у земній корі, та Солотвинське низькогір’я , яке складене осадовими соленосними відкладами.

Закарпатському крайовому прогину відповідає у рельєфі Закарпатська рівнина, що знижується в напрямку до Тиси від 130 до 105 м над рівнем моря, а подекуди ускладнена вулканічними горбогір’ями.