Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства

Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці

1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації нац.економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.

2. Принципи економічного районування. Типи економічних районів.

3. Територіальний поділ праці - головна умова спеціалізації економічних регіонів. Спеціалізація економічних регіонів та методики її оцінки.

Питання для самостійного опрацювання:

1. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів

Тематика реферативних робіт:

1. Економічне районування України, як основа регіональної економічної політики.

2. Економічне районування України, його стан і необхідність вдосконалення.

Рекомендована література:

Основна:

1. Заблоцький Б. Ф. Регіональна економіка : навч. посіб. / Б. Ф. Заблоцький. – Львів : Новий Світ-2000, 2008. – 546 с.

2. Лишиленко В.І. Регіональна економіка : підручник / В.І. Лишиленко. – К. : ЦУЛ, 2009. – 384 с.

3. Манів З. О. Регіональна економіка : навч. посіб. / З. О. Манів, І. М. Луцький, С. З. Манів. – Львів : "Магнолія-2006", 2008. – 640 с.

4. Хвесик М. А. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка : навч. посіб. / М. А. Хвесик, Л. М. Горбач, П. П. Пастушенко. – К. : Кондор, 2009. – 344 с.

1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації національної економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.

Процес формування економічних районів є об’єктивним.

Об'єктивними передумовами формування економічних районів виступають наявні у даному регіоні: природні ресурси; особливості економіко-географічного положення території; система розселення; чисельність населення; територіальна організація виробництва; виробничий потенціал; спеціалізація господарства; рівень господарського освоєння території.

Економічне районування
Гранберг О.Г.	це ділення території на регіони. Воно здійснюється відповідно до поставленої цілі, тобто являється цільовим або проблемно орієнтовним. Для однієї території може бути побудовано багато видів районування. Загальне економічне районування - це не механічне ділення території (наприклад, на визначену кількість регіонів); воно повинно проводитися на основі наукової методології і сприяє вдосконаленню територіального поділу праці, ефективності національного ринку.
Заставний Ф.Д.	виявлення і врахування природно-господарського розмаїтості – важливий крок до науково обґрунтованого визначення регіонів, яким властива територіально-господарська спільність, спеціалізація з виробництва певної продукції. Такі регіони називаються економічними районами, а сам процес їхнього визначення – економічним районуванням.
Клиновий Д.В., Пепа Т.В.	є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів.
Лишиленко В.І.	це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.
Манів З.О.	- це своєрідна територіальна систематизація, процес розподілу території на певні складові, що виділяються за твоє, чи іншою ознакою (однорідне районування) або ж за їх поєднанням та взаємодією (функціональне районування).

Економічний район - це територіально цілісна частина народного господарства країни, яка характеризується такими ознаками:

• спеціалізація як основна народногосподарська функція, тобто спеціалізація району на певних виробництвах і послугах, що відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на соціальний поділ праці з іншими районами;

• комплексність як система взаємопов'язаних елементів економічної й територіальної структур району;

• керованість - наявність певних галузей і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складних частин, що дозволяє характеризувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

В економічній та географічній науці існують декілька підходів до визначення поняття економічного району. Для усіх них прослідковуються спільні ознаки:

• спеціалізоване господарство,

• його комплексність,

• територіальна цілісність,

• тісні внутрішньорайонні й міжрайонні зв’язки,

• відносна повнота та замкненість виробничих циклів,

• особливості економіко географічного положення.

Серед низки визначень найбільш удалим є трактування економічного району

П. Алампієвим.

• Економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні економічні зв'язки і нерозривно пов'язана з ним частинами суспільного територіального поділу праці.

В. Поповкін

• дає таке визначення економічного району: економічний район - це територіальна частина народного господарства країни, якій органічно притаманна географічна цілісність та економічна спільність.

• В.Поповкіним обґрунтована дворівнева схема економічного районування країни, що включає п'ять макроекономічних районів та десять мезорайонів.

З.О. Манів

• Економічний район, з одного боку, - об'єкт державного управління, основна складова частина регіональної політики. З другого боку, це відповідна територіальна природно-ресурсна господарська цілісність, що має свою специфіку - історичну, природну, соціальну, економічну, а також свій певний потенціал, який сприяє його розвитку.

Економічний район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знань і означає територію, що вирізняється своїми специфічними особливостями:

• природними,

• історичними,

• соціально-економічними тощо.

Економічний район - це певна об'єктивна реальність. У реальній дійсності виникнення і розвиток економічних районів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил.

• Але кожний із районів відразу набуває специфічну якість - своє місце розташування, тобто розміщення відносно інших районів.

• У цьому полягає головна відмінність району (як одиниці територіальної систематики) від будь-яких інших таксонів - типів, видів, класів, що виділяються незалежно до місця розташування відповідних об'єктів.

Є й інші визначення поняття економічного району, але спільними для них є такі ознаки:

• територіальна цілісність,

• спеціалізоване господарство,

• його комплексність;

• тісні внутрішньо районні і міжрайонні економічні зв'язки,

• особливість економіко-географічного положення.

На думку українських вчених

П. Чубинського (1839-1884 рр.),

С. Рудницького (1877-1937 рр.),

В. Кубійовича (1900-1985 рр.)

• виникнення і розвиток економічних регіонів пов'язані

• зі способом виробництва,

• рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил,

• а основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що є фактором виробничої спеціалізації і розвитку міжрайонної кооперації.

Сьогодні відомі імена післявоєнних науковців України:

• М. Паламарчук,

• Ф. Заставний,

• М. Піскун,

• М. Долішній,

• Б. Данилишин,

• Я. Жупанський,

• М. Шатенко,

• О. Шаблій та ін.

Їх головний внесок у науку - вивчення територіальної організації продуктивних сил України на комплексній основні розвитку виробництва і використання природно-ресурсного і трудового потенціалів.

Для визначення загально-географічного розташування регіону користуються такими узагальнюючими показниками:

• загальна територія регіону (кв.км),

• протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він межує,

• загальна кількість населення,

• щільність населення (кількість людей на 1 кв.км),

• крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході);

• показники, що характеризують наявність природних ресурсів,

• розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо).

• Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.

На формування економічних районів впливають фактори трьох основних груп:

• економічні,

• природні,

• історичні.

Основними серед них є фактори економічного походження

1. Головним районоутворюючим фактором у кожній країні є суспільний територіальний поділ праці;

2. Територіальні виробничі комплекси (ТВК) як сукупність однорідних або тісно зв'язаних між собою різних виробництв, розташованих на певній території;

3. Природні умови і ресурси як основа розвитку спеціалізованого господарства району та існування й розвитку інших компонентів продуктивних сил даної території;

4. Особливості економіко-географічного положення території району обумовлюють формування спеціалізації його господарства, характер та рівень розвитку економічних зв'язків;

5. Районоутворюючі центри — великі міста-економічні центри з потужним виробничим та інфраструктурним потенціалом. На Україні такими центрами є Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів, Вінниця, Сімферополь, Житомир та Чернігів;

6 Форми територіальної організації виробництва — промислові, інфраструктурні (транспортні, рекреаційні) та агропромислові райони, центри, промислові та транспортні вузли, локальні форми територіальної організації господарства регіону;

7. Суспільно-політичний устрій (унітарний або федеративний). В Україні суспільно-політичний устрій держави побудовано на засадах унітарності, але з певними елементами федерації, зокрема, з існуванням внутрішньої автономії для АР Крим;

8. Адміністративно-територіальний поділ країни. У межах економічних, адміністративних та правових механізмів територіального управління й регулювання в полі адміністра­тивно-територіального поділу країни функціонують як са­мостійні суб'єкти господарювання різних форм власності, так і окремі ланки господарських комплексів територій.

А отже, узагальнюючи вище наведене, можна в цілому визначити, що економічний район - це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.