3. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів

Територіальний події праці (ТПП) — це об'єктивний процес виробничої спеціалізації території, зумовлений посиленням міжрегіо­нальної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією та послуга­ми. Це просторовий вияв поділу суспільної праці, який зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їхнім географічним положенням.

Основне поняття суспільний поділ праці - це форма організації праці, за якої окремі групи виробництв закріплюється на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Це один із основних факторів підвищення продуктивності суспільної праці, він є формою прояву розвитку продуктивних сил і, водночас, умовою формування економічних районів.

Поглиблення територіального поділу праці між економічними районами країни сприяє також вдосконаленню спеціалізації виробницт­ва, підвищенню якості товарів та обміну виробленою продукцією.

Розглядаючи територіальний поділ праці як об'єктивний процес, ми наголошуємо на тісному взаємозв'язку двох його сторін - спеціа­лізації та обміну товарів.

Спеціалізація - найбільш активна сторона цього процесу. Вона про­являється у відокремленні певних видів людської діяльності з метою ефективного її використання. За допомогою обміну товарами, ресур­сами встановлюються взаємозв'язки між різними сферами, які стають взаємозалежними на певному етапі виробничої діяльності, з метою спеціалізації, піднесення рівня виробництва, якості продукції.

Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці у даній країні й таким чином може характеризувати рівень розвитку її про­дуктивних сил.

Деякі вчені дають своє визначення територіального поділу праці. М. Баранський так визначає ТПП: «Під географічним поділом праці ми ро­зуміємо просторову форму суспільного поділу праці. Необхідна умова географічного подіту праці полягає в тому, щоб різні країни (або райо­ни) працювали одна на одну, щоб результат праці перевозився з одного місця до іншого, щоб, таким чином, утворювався розрив між місцем виробництва та місцем споживання».

Таким чином, ТПП між країнами або районами передбачає на­явність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробництвом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й переміщення їх з одного місця до іншого. Отже, в основі ТПП лежать не тільки природні умови і ресурси, різно­манітність територій, але також відмінність між народами, що там про­живають, та історично сформованими навичками праці. Такі утворення М. Колосовський розглядав як «орга­нізовану в певних технічних формах суспільну людську працю з енерге­тичним і машинним її озброєнням, прикладену до певного поєднання природних ресурсів». Враховуючи, що природні умови є об'єктивними передумовами для появи і розвитку ТПП, Ю. Саушкін виділив шість різновидів територіального поділу праці:

генеральний ТПП- розвивається між державами і великими еко­номічними районами. Наприклад, між Росією і Україною за експор­том нафти і газу; між країнами Середньої Азії (Казахстан, Узбекистан, Туркменістан) та Україною за експортом бавовни, газу тощо;

внутрішньорайонний - між промисловими вузлами й міста­ми. Як правило, в одному з них розташовується головне підприєм­ство, в іншому - його філії, або в порядку кооперації йдуть комплек­туючі вироби між виробництвами;

навколо економічного центру (міста, концерну, комбінату). Тут може відбуватись взаємна кооперація ТПП. Крім цього, за раху­нок організації приміського сільського господарства, - постачання його продукції економічному центру;

постадійний, за якого стадії виробничого процесу територіаль­но роз'єднані. Наприклад: вилов риби - переробка - консервування, копчення, соління; впрошування бавовни - виготовлення пряжі, тка­нини, пошив одяїу;

фазовий - одна і та ж сама продукція (наприклад, овочі, фрук­ти) надходять до центрів з різних місць протягом року;

епізодичний - райони або країни здійснюють обмін товарами між собою не постійно.

У своєму навчальному посібнику «Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва» академік Академії наук Вищої школи, професор Іщук С. подає галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці. За масштабами просторового охоп­лення він виділяє такі рівні територіального поділу прані: світовий поділ праці; міжнародний; міжрайонний внутрідержавний; внутрішньорайонний; внутрішньообласний; локальний.

М. Баранський, який одним із перших розкрив зміст просторової форми поділу праці, розрізнив два можливі випадки його розвитку:

Рис.1. Галузевий і територіальний поділ праці в системі суспільного поділу праці.

- район ввозить необхідну продукцію, яку не може виробляти внаслідок несприятливих не відповідних природних умов для органі­зації її виробництва. У цьому випадку на перший план виступає гео­графічне положення району-споживача щодо районів - виробників цієї продукції;

- район ввозить продукцію, яка може виготовлятися на місці, однак затрати на її виробництво значно вищі ніж в інших районах, звідкіля він її ввозить.

Перший випадок названий вченим абсолютним, а другий - віднос­ним. Завдяки науковому аналізу територіального поділу праці відкри­лися широкі можливості для виявлення конкретних форм його про­яву при вивченні різних об'єктів (галузей господарства, міжгалузе­вих поєднань, районів та окремих країн). Отже, для вивчення кожного окремого об'єкта мають застосовуватись методологічні основи те­риторіального поділу праці. За науково-технічного прогресу терито­ріальний поділ праці набуває низки специфічних рис:

- ускладнюється територіальна спеціалізація господарства, а також галузева, функціональна, розселенська та техногенна струк­тури:

- прискорюється територіальна концентрація господарської діяльності, розвиваються нові форми територіальної організації виробництва.