7.4. Реструктуризація регіональної економіки є умовах ринку

Перехід до ринкових умов господарювання висуває певні вимоги до регіональної економіки. Однією з найбільш значущих вимог є гнучкість економічних суб'єктів, їх уміння швидко адаптуватися до зовнішнього середовища, яке є перманентним. Дотримання і вико­нання цієї вимоги дає можливість забезпечити безкризову діяльність суб'єктів економіки. Це досягається безперервними перетвореннями різних сфер їх діяльності, тобто реструктуризацією.

Реструктуризацію визначають як засіб забезпечення оптимального функціонування суб'єктів економіки у безперервно мінливому ринковому середовищі згідно зі стратегією їх розвитку шляхом здійснення системи заходів організаційно-економічного, техніко-технологічного і фінансового спрямування. Всі ці заходи спрямовані на зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності випущеної про­дукції і зміцнення фінансової стійкості.

Реструктуризація об'єктів гос­подарювання передбачає докорінну перебудову суб'єктів економіки на принципах ринкової економіки та на основі чіткого формування їх стра­тегії бізнесу і місії. Вона вимагає постійного аналізу маркетингової си­туації, що складається на ринку, з метою досягнення найкращих еко­номічних результатів діяльності. Як правило, реконструкція не обме­жується суб'єктами господарювання, які знаходяться у кризовому стані і потребують фінансового оздоровлення з метою запобігання банк­рутству. Успішно функціонуючі підприємства також вимагають рекон­струкції, яка б забезпечувала розвиток підприємства і його адаптацію до навколишнього середовища і здійснювалась до появи перших оз­нак кризи. Цей фактор базується на прогнозуванні змін, які можуть проявлятись у зовнішньому середовищі з метою попередження нега­тивних явищ, що можуть виникнути із зміною кон'юнктури ринку і вплинути на діяльність суб'єкта господарювання. За такого підходу стра­тегія і тактика функціонування підприємств не вступають у суперечність із зовнішнім середовищем у контексті своєчасної реконструкції.

Реструктуризацію не треба ототожнювати із санацією. Санація - це оздоровлення діяльності того чи іншого виробництва шляхом прове­дення системи заходів, спрямованих на відбудову та зміцнення фінан­сового стану підприємства, підвищення його платоспроможності, фінансової стійкості і конкурентоспроможності. Відмінність реконструкції від санації полягає у такому: перелік об'єктів реконструкції є більш ши­роким, і, як правило, вона здійснюється на успішно функціонуючих підприємствах; реконструкція може розглядатися як один із способів здійснення санації. У той же час перелік засобів санації включає також кредитування, державну підтримку тощо. Таким чином, перелік спо­собів санації є більш широким, ніж способів реконструкції.

Сьогодні в Україні відбувається трансформація економічної систе­ми. Вона супроводжується виникненням і розвитком нових форм влас­ності і організаційно-правових форм господарювання, корінною зміною методів державного регулювання економіки, підвищенням са­мостійності підприємств, формуванням нової нормативно-законодав­чої бази тощо. Таким чином, трансформація економічної системи Ук­раїни в умовах розвитку, виживання і пристосування є однією з го­ловних причин, що зумовлює необхідність реструктуризації підприємств.

Другим важливим фактором реформування економіки є приватиза­ція підприємств, що дозволяє виділити ЇЇ як окрему і досить важливу передумову реструктуризації підприємств. Приватизація в Україні продовжується і сьогодні, усуваються окремі недоліки, які мали місце при «швидкісній» приватизації. Зокрема, не варто допускати приватизацію підприємств, які для економіки України мають стратегічне значення і значною мірою впливають на розвиток галузей країни в цілому. Сьо­годні приватний сектор стає домінуючим в економіці.

Процес приватизації державних підприємств продовжується, але й нині вже можна сказати, що основна мета приватизації досягнута, ефек­тивність цих підприємств зростає, підвищуються фінансово-економічні результати їх діяльності. Це спостерігається і на зростанні надходжень до державного бюджету, який, в основному, зростає за рахунок зростання ефективності підприємств.

Третьою важливою причиною реструктуризації економіки є роз­виток інституту банкрутства. Виділяють дві найважливіші передумо­ви, що призводять до такого розвитку. Першою з них є реформування законодавства про банкрутство, яке створює реальні можливості для досить успішного використання цього механізму. Другою передумо­вою є тенденція зростання кількості фінансово неспроможних підприємств.

Як показує практика, реструктуризація підприємств тісно пов'яза­на з процесом банкрутства, що проявляється на різних її стадіях з різних причин.

По-перше, сучасна реструктуризація може бути засобом за­побігання банкрутству.

По-друге, реструктуризація може здійснюватись у процесі санації, якщо справу про банкрутство вже порушено.

По-третє, якщо відновлення життєдіяльності підприємства вже не­можливе, його реструктуризація може здійснюватись на стадії проце­су ліквідації з мстою більш вигідної реалізації його майна.

Нинішній стан економічного розвитку країни, більшість її галузей вимагають реструктуризації, що зумовлено рядом факторів як на макроекономічному, так і мікроекономічному рівні. Фактори макроекономічного рівня: - недостатній розвиток ринкового середовища і конкуренції. Значна частина підприємств, певною мірою, користується протек­ціоністською підтримкою держави, а це стримує їх реорганізацію, дає тимчасові переваги, однак не сприяє підвищенню ефективності економіки;

- нестабільність правового поля України, що не дозволяє розро­бити довгострокову стратегію реструктуризації;

- недостатній розвиток українського фондового ринку та його інструментарію;

- не вирішується питання доступності джерел фінансування;

- немає належної підтримки процесу реструктуризації з боку дер­жави;

- недостатнє забезпечення законодавчою базою, яка б регулю­вала процес реструктуризації;

- криза платежів, яка призвела до хронічної нестачі оборотних коштів, потрібних для нормального функціонування підприємств, і тим самим до відсутності коштів для реорганізації.

Фактори на мікроекономічному рівні, які тісно пов'язані із зазначе­ними вище:

• психологічна неготовність українських менеджерів до проведення докорінної реструктуризації;

• відсутність напрацьованих методичних підходів до реструк­туризації підприємств і недостатність досвіду її проведення;

• нестача на підприємствах власних коштів для проведення рес­труктуризації і низька їх кредитна привабливість, що не дає можливості їм отримати необхідні кошти із зовнішніх джерел на взаємоп­рийнятних умовах;

• низька ліквідність цінних паперів вітчизняних емітентів, яка утруднює залучення коштів і серйозних інвесторів;

• складність використання кваліфікованих спеціалістів.

Підприємства України переважно не можуть користуватись послу­гами іноземних консалтингових фірм через високі ціни, а свій влас­ний вітчизняний ринок ще недостатньо розвинутий.

Вчені і науковці вирізняють такі види реструктуризації економіки:

1. за цільовою спрямованістю розрізняють реструктуризацію, спрямовану на підвищення ефективності виробництва, фінансове оз­доровлення, підвищення конкурентоспроможності;

2. за масштабами реструктуризації комплексну, локальну;

3. за тривалістю і обсягами робіт — стратегічну, тактичну, оперативну;

4. за сферою реструктуризації - реструктуризацію управління, реструктуризацію виробництва, фінансову реструктуризацію;

5. за формами корпоративної реорганізації - злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення, приватизацію, реприватизацію;

6. за зміною масштабів підприємства—укрупнення підприємств, розукрупнення підприємства.

Види і методи реструктуризації великою мірою визначаються на­прямами розвитку економіки. У вітчизняній практиці найбільш по­ширеними є корпоративні перетворення, які спрямовані па розукруп­нення підприємств. Такий напрям зумовлений неефективністю фун­кціонування в ринкових умовах господарювання раніше створених промислових гігантів у зв'язку з недостатньою місткістю ринків збуту, негнучкістю системи організаційних структур управління, наявністю надлишкових виробничих фондів. Разом з тим значна частина підприємств утримує структурні підрозділи соціальної сфери, тобто фонди невиробничого призначення. Це значною мірою погіршує фінансове становище цих підприємств. Тому процес розукрупнення триває з метою фінансового оздоровлення економічного стану підприємств. Сьогодні з найбільш поширених методів розукрупнення великих підприємств є створення нових підприємств на їх базі.

Однак досвід розвинутих країн свідчить про перевагу зворотного напряму. Починаючи з 1990-х років у світовій економіці відбувається нова хвиля укрупнень, які часто – здійснюються шляхом злиття або по­глиблення транснаціональних корпорацій. Ця надмірна концентрація виробництва і фінансів обумовлена бажанням отримати неенергетичний ефект (тобто сукупний результат після об'єднання більший, ніж сума результатів, отримуваних окремими компаніями).

Цей ефект досягається таким чином:

• економією витрат, обумовленою масштабами виробництва, у тому числі за рахунок зниження умовно постійних витрат на собівартість продукції;

• диверсифікацією видів діяльності, що підвищує стійкість ком­панії;

• більш раціональним використанням: трудових, фінансових, ма­теріальних ресурсів за рахунок можливого їх перерозподілу між ви­робництвами;

• охопленням більшої ринкової частки і послабленням конку­рентів;

• фінансовою економією за рахунок спрощення системи взаєморозрахунків, а також: податковою економією;

• можливістю збільшення обсягу проведення наукових дослід­жень і впровадженням більш прогресивної техніки і технології;

• можливістю реалізації ризикованих венчурних проектів, висо­коприбуткових у майбутньому;

• підвищенням доступності до фінансових ресурсів тощо.

На практиці вирізняють два шляхи укрупнення підприємств:

1. зовнішнє зростання за рахунок злиття укрупнення двох чи де­кількох підприємств або приєднання їх до великого виробництва;

2. внутрішнє зростання, яке полягає у придбанні активів за раху­нок власних або позичкових коштів.

При зовнішньому зростанні у ряді випадків необхідне погодження Антимонопольного комітету України на проведення такої реоргані­зації, щоб не допустити монополії на окремі види виробів.

Як показує світова практика, у майбутньому укрупнення підприємств буде актуальним і поширеним серед підприємств середнього і малого бізнесу. Актуальним с також об'єднання постачальників і споживачів сировини, утворення промислово-фінансових груп за участю фінансо­во-кредитних інституцій, яке вже має місце на практиці.

В умовах вітчизняної практики набув поширення такий вид реструктуризації як перетворення. Він передбачає зміну організаційно-пра­вової форми організації бізнесу і може супроводжуватись зміною форм власності і складу власників. При цьому зберігаються всі майнові пра­ва і зобов'язання перетворюваного підприємства, оскільки воно є і підприємством, і правонаступником одночасно.

Проведені наукові дослідження процесів реструктуризації підприємств засвідчують їх перехід від локальних видів, що були домінуючими на пер­ших етапах трансформації економіки, до поширення комплексної реструктуризації.

Реструктуризація має бути обґрунтованою науково. Адже це твор­чий процес, який передбачає розроблення програми, її реалізацію для кожного конкретного суб'єкта економіки з урахуванням його специ­фіки.

Реконструкція являє собою послідовну реалізацію декількох взаємозв'язаних етапів, основними з яких є:

1. аналіз зовнішнього середовища і стану суб’єкта економіки;

2. розроблення концепції і формування цілей реструктуризації;

3. вибір форми реструктуризації залежно від виду діяльності суб'єкта господарювання.

4. розробка бізнес-плану реструктуризації або її системи з окре­мих напрямків розвитку виробничої діяльності;

5. розробка комплексної програми реструктуризації з урахуван­ням її стратегічних цілей;

6. організація управління процесом реструктуризації. Як уже було сказано, нині економіка України потребує корінної рес­труктуризації.

Виходячи із вище наведеного, необхідно на державно­му рівні розробити комплексну програму реструктуризації економіки України на довготривалу перспективу і створити передумови для її ефективного втілення в життя. Це сприятиме прискореному розвитку народного господарства країни, зростанню її економічного потенціа­лу та задоволенню потреб населення.

Лекція 8. (2 год.)