2. Основні передумови регіонального економічного розвит­ку.

Відсутність чіткої обґрунтованої регіональної політики у перші роки незалежності України призвела до загострення соціально-еко­номічних і особливо суспільно-політичних диспропорцій. У науковій літературі диспропорції визначаються як «порушення необхідних співвідношень у розвитку окремих підрозділів підприємств, терито­ріальних, галузевих, господарських (національного і світового рівня) комплексів. Розрізняють часткові диспропорції (мають локальний, тимчасовий характер) і загальні диспропорції (пов'язані з порушен­ням процесу відтворення загалом, мають тривалий характер). Форма вияву часткових диспропорцій - дефіцити або надлишки окремих товарів, продовольчі, валютні, фінансові кризи; загальних диспро­порцій - економічні кризи в окремих країнах, низці країн, в економіці світу загалом».

Оскільки відтворювання диспропорцій істотно впливає на соціаль­но-економічну ефективність діяльності регіону, необхідною переду­мовою запобігання кризі є всебічне їх вивчення (виявлення причин, умов і факторів виникнення, класифікація, кількісна і якісна оцінка, розробка дієвих механізмів, подолання та усунення можливих у май­бутньому нерівностей розвитку). Безперечно, кожний регіон макси­мально використовує власні переваги і, розвиваючи галузі спеціалі­зації, продукція або послуги яких використовуються в інших регіо­нах, забезпечує найбільший ефект від функціонування певних галу­зей регіональної економіки, діяльність яких найбільш вигідна на даній території. Спеціалізація виробництва характеризується відношенням вивезеної за межі регіону продукції до загальної, виробленої в дано­му регіоні.

Важливою передумовою регіонального економічного розвитку є кооперування. Використання певною мірою можливості кооперування різних суб'єктів господарювання одного регіону або кількох з вироб­ництва певних видів продукції також є свідченням високої ефектив­ності виробничої діяльності і повного використання переваг регіону . чи регіонів. За своєю суттю кооперування відображає діяльність кількох суб'єктів з найефективнішого використання кожним з них власних переваг у процесі спільного виробництва продукції, надан­ня послуг.

Вагоме значення у територіальному поділі праці має комбінуван­ня, завдяки якому не лише закріплюються виробництва за територія­ми, а й розвиваються найбільш ефективні стосунки у процесі вироб­ництва за рахунок більш раціонального використання переваг по­єднання різних виробничих циклів у межах одного підприємства, комбінату.

На розвиток регіональної економіки впливає і концентрація ви­робництва, яка відображає територіальне зосередження (локалізацію) економічної діяльності на обмеженій території. Завдяки цьому дося­гається економія витрат на розвиток обслуговуючої виробничої та соціальної інфраструктури, на утилізацію відходів виробництва внут­рішньої кооперації тощо.

Рівень концентрації визначається відношенням обсягів виробленої продукції у даному регіоні до загального обсягу виробленої продукції в державі.

Домінуюча роль у структурі передумов регіонального розвитку на­лежить природно-ресурсному та соціально-економічному потенціалам. Розвиток видобувних галузей промисловості залежить насамперед від наявності природних ресурсів, економічної доцільності їх використан­ня, гірничо-геологічних та технологічних умов видобутку. Найбільшою цінністю для регіональної економіки є промислові запаси мінерально-сировинних ресурсів. Ці ресурси вже мають повну геологічну, еконо­мічну та технологічну оцінку і являють собою природно-ресурсний потенціал, який у разі залучення до господарської діяльності стає продуктивною силою економічного розвитку.

Від територіального розміщення природних ресурсів і їх обсягів, якості та умов використання залежить формування своєрідної про­сторової форми промислового виробництва. Це позначається на ре­гіональних відмінностях зосередження виробництва, галузевій струк­турі економіки регіонів, її спеціалізації і концентрації.

Важливим фактором розвитку регіональної економіки є такі при­родні ресурси: земельні, водні, лісові, фауністичні, рекреаційні, кліма­тичні, енергетичні. За певних економічних умов вони значною мірою позначаються на регіональних відмінностях економіки, її структур­них особливостях. Це вимагає всебічної оцінки ефективності вико­ристання даних ресурсів.

Ефективний розвиток регіональної економіки залежить від рівня забезпеченості трудовими ресурсами, які є найбільш активним і го­ловним фактором виробничого процесу. Завдяки їх виробничій діяль­ності і відбувається взаємодія суспільства і природи. У результаті цієї взаємодії людство задовольняє власні потреби.

Економіка кожного регіону значною мірою зумовлюється рівнем використання трудових ресурсів. Зайняте населення визначає резуль­тативність економічної діяльності регіону, оскільки завдяки праці створюються матеріальні і духовні блага, національне багатство краї­ни. Однак значна частина незайнятого працездатного населення - це безробітні та зайняті неповний робочий день. Це негативно впливає на економічний стан і перспективу розвитку господарської діяльності. Разом з тим знижується якість трудових ресурсів, відповідний освітній рівень, виникають дискваліфікація у зв'язку з тривалим безробіттям, погіршення стану здоров'я у зв'язку зі зниженням життєвого рівня.

Важливою і складною передумовою економічного розвитку регі­онів є наявний виробничий потенціал, що визначається сукупністю виробничих підприємств у кожному регіоні. Особливості їх розмі­щення на території регіонів ведуть до взаємозв'язків і утворення тут територіально-виробничих комплексів різних типів. Як уже зазна­чалося, вони можуть бути галузеві і міжгалузеві за територіально-структурними ознаками - точкові (промислові пункти, центри), локальні (промислові вузли), регіональні (промислові агломерації, еко­номічні райони), зональні (спеціальні (вільні)) економічні зони тощо. Кожен з виробничо-територіальних комплексів вирізняється серед інших своєю спеціалізацією, концентрацією, потужністю виробниц­тва, економічною ефективністю. Це і дає характеристику стану регі­ональної економіки за показниками номенклатури товарів і послуг, обсягів виробництва продукції, продуктивності виробничої діяль­ності, технологічних умов функціонування, особливостей взаємодії з природним середовищем, інноваційної і інвестиційної діяльності в регіонах.

Рівень розвитку економіки кожного регіону значною мірою виз­начається рівнем розвитку соціальної інфраструктури. Це стосується в першу чергу нормативного, науково-обґрунтованого забезпечення потреб населення в закладах освіти, охорони здоров'я працездатно­го населення, розвитку культури, духовного спрямування. Особливо важливу роль у виробничій діяльності людини відіграють рівень роз­витку і максимального забезпечення послугами таких галузей, як житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, торгі­вля і громадське харчування, пасажирський транспорт тощо. Регіо­нальні відмінності в структурі та рівнях розвитку самої організації, забезпечення населення різноманітними послугами:, які надає со­ціальна інфраструктура, великою мірою позначаються на територі­альних особливостях функціонування економіки регіонів України.