8.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів. Ресурсозбереження і його значення для розвитку народного господарства країни.

Земельні ресурси. Найважливішою ланкою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є оцінка земельних ресурсів, їх кількісні і якісні показники визначення товарної землі, придатної для виробництва сільськогосподарської продукції і, на цій основі, - по­глиблення його спеціалізації і концентрації. їх базою мас стати міжгос­подарська кооперація, агропромислова інтеграція, швидке впровад­ження досягнень науки і техніки, різке збільшення машинобудівною промисловістю сільськогосподарської обробної техніки, машин і ме­ханізмів для обробки ґрунтів, впровадження передового досвіду, зміцнення прямих зв'язків виробників сільськогосподарської про­дукції з її замовниками і споживачами шляхом регіонального замов­лення на цю продукцію як переробною промисловістю, так і торгівельними організаціями.

У сільському господарстві потрібно чітко визначитися із зональ­ною і регіональною спеціалізацію, яка б відповідала особливостям природноекономічних умов виробництва.

Інтенсивність використання земель є різною як і в часі, так і за адміністративно-територіальними одиницями. Особливо низький рівень землезабезпечення спостерігається в Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській областях, де па душу населення припадає удвічі менше сільгоспугідь, ніж у середньому по Україні.

Найвищу сільськогосподарську освоєність земель мають Запорізька (98 %), Кіровоградська (85 %) та Миколаї­вська (97 %) області. Одним із наслідків цього є зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує третину загальної площі ріллі. Така ситуація вимагає радикальних заходів щодо зниження частки еродо­ваних земель.

В Україні. її регіонах також є значні територіальні відмінності в землезабезпеченні населення. Наприклад, у Закарпатській обл. забез­печеність ріллею становить 0,16 га на одної о жителя, тоді яку південних областях - 1,46 га: у Миколаївській 1,32 га та у Херсонській на одного жителя, в середньому по Україні - 0,66 га.

У зв'язку з приватизацією земельних ресурсів, зростанням чисель­ності фермерських землеволодінь в найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Це вимагає вирішення термінової проблеми розроблення докладного земельного кадастру на основі бонітування земель.

Лісові ресурси. Лісова і деревообробна промисловість в основ­ному працює на місцевій сировині. Однак, як уже було сказано рані­ше, розміщення лісових ресурсів у територіальному плані є вкрай нерівномірним. Більше 80 % вкритих лісо­вою рослинністю земель розміщено у межах Карпатського, По­дільського, Поліського, Східного і Центрального економічних рай­онів. У них зосереджено понад 90 % загального запасу деревини, в тому числі більше 80 % запасу стиглих лісових насаджень. Названі вище регіони є основою лісоресурсного потенціалу України.

Залісненість території також значно коливається. Наприклад, у Кар­патському економічному районі вона у 2,4 рази, Поліському - в 1,9 рази перевищує середній показник по Україні.

Три регіони: Центральний, Подільський та Східний відзначають­ся середньою лісистістю, а такі регіони як Донецький, Причорно­морський та Придніпровський мають удвічі-втричі нижчу лісистість ніж середня по країні. Для забезпечення належного рівня екології, її установлених стандартів у цих регіонах, територія їх потребує істот­ного підвищення лісистості. У регіональному плані досить різнома­нітним є розподіл площ розповсюдження насаджень за групами ос­новних лісоутворювальних порід.

По Україні переважають хвойні і твердо-листі породи. Поліський і Центральний регіони показові суттєвим переважанням хвойних пород над твердолистяними, а в Подільсько­му, Східному, Донецькому, Придніпровському, Причорноморському, навпаки, переважають твердолистяні над хвойними.

Карпатський регіон характеризується приблизно рівними показни­ками щодо площ, зайнятих під хвойними і твердолистяними породами.

За роки незалежності України, в зв'язку з різким спадом вироб­ництва виробів з деревини, значно скоротився обсяг заготівель дере­вини з 15.3 млн. м³ в 1990 р. до 11,3 млнм³ у 2000 р. На такий стан, як заявляють спеціалісти і науковці, вплинуло відокремлення від лісокомбінатів їх матеріально-сировинної бази, створення окремих неза­лежних лісових господарств (лісгоспів). Більшість підприємств де­ревообробної промисловості приватизовані і, через відсутність си­ровини, перепрофільовують виробництво.

Основні обсяги лісозаготівель (більше 90 %) зосереджені у п'яти найбільш лісистих регіонах. Обсяги заготовки в них лісосировини (враховуючи рубки головного користування та рубки, пов'язані з ве­денням лісового господарства) у 2000 р. становили:

1. Карпатський регіон -2766 тис. м³ - (24,6%)

2. Подільський регіон - 1203 тис. м³ - (10,72%)

3. Поліський регіон - 3⁷52 тис. м³ - (33,3%)

4. Східний регіон - 1434 тис. м³ - (12,7%)

5. Центральний регіон - 1455 тис. м³ - (12,9%)

Решта регіонів разом - 651 тис. м³ (5,8 %).

Наведені дані підтверджують необхідність внесення певних змін в територіальному розміщенні лісових ресурсів. Внесення цих змін має здійснюватись відповідно до вимог забезпечення сталого роз­витку, раціонального і ефективного використання лісових ресурсів, забезпечення охорони навколишнього середовища. Однак для вирі­шення цього важливого питання є нагальна необхідність значно збільшити площу лісонасаджень. За науковими і експертними оцін­ками, лісонасадження потрібно провести додатково на площі 4-4,5 млн. га. Науковці рекомендують збільшити площу лісів країни за ра­хунок використання низькопродуктивних та еродованих сільськогос­подарських угідь, розширення мережі та площі природоохоронних територій. У першу чергу збільшувати площі під заліснення треба в регіонах, де насаджень сьогодні найменше: в Донецькому, При­дніпровському та Причорноморському регіонах, зокрема, в Авто­номній республіці Крим - понад 390 тис. га, Луганській - 360 тис. га, Донецькій - 340 тис. га, Одеській - 280 тис. га, Запорізькій - 280 тис. га за рахунок низькопродуктивних земель, які є в цих регіонах.

Водні ресурси. Розподіл водних ресурсів в економічних районах не забезпечує всіх потреб щодо водоспоживання водомістких галузей господарської діяльності, тим більше територіальний розподіл водних ресурсів нерівномірний. Найбільша кількість водних ресурсів (58 %) зо­середжена в Причорноморському економічному районі, зокрема у річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба в воді не перевищує 5 % від її загальних запасів.

Як видно із таблиці, найбільші водні ресурси зосереджені в еко­номічних районах Дніпровського водяного басейну, зокрема в При­дніпровському, Центральному і Причорноморському районах. Най­менше забезпечені водними ресурсами Донецький, Подільський, Карпатський економічні райони та Криворіжжя,

Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця. Півден­ного І Західного Бугу, а також малих річок Приазов'я та Причорно­мор'я.

Усунення територіальної (регіональної) та часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні відбувається за допомо­гою наявних водосховищ (1160) загальним обсягом водоресурсів май­же 55 км³ водосховищ Дніпровського каскаду, водоканалів та понад 28 тис. ставків, що забезпечують більше половини обсягу водоспо­живання.

Балансові запаси місцевого водного стоку становлять у середньо­му 52,4 км³, а в маловодні роки - 29,7 км³. Наявні запаси підземних вод (20 км³) використовуються не повною мірою. Їх ресурсна части­на, що враховується в водогосподарському балансі, складає 7 км³. В галузях економіки народного господарства використовуються морські води (в межах до 1 км³).

Вирішення проблем водопостачання економічних районів одно­часно вирішуватиме розвиток галузей економіки, що розташовані в цих регіонах.

Мінеральні ресурси. Як уже зазначалося раніше, мінеральні ресурси України розміщені в усіх економічних, районах, але вони ма­ють свої особливості і специфіку розміщення, пов'язану з територіа­льним розподілом корисних копалин та способами їх використання.

Розглянемо коротку характеристику мінерально-ресурсного потен­ціалу економічних районів.

Донецький економічний район - це найбільш багатий і уні­кальний економічний район за різноманітністю корисних копалин. Головну тут роль відіграє вуглевидобування, разом з тим в великих масштабах здійснюється видобуток нерудної металургійної сирови­ни (флюсових вапняків і доломітів, вогнетривких глин, каоліну), хімічної сировини (кам'яної солі) та будівельних матеріалів (цемент­ної, гіпсової, керамічної сировини тощо). Перспективи використан­ня мінерально-сировинної бази пов'язуються з рідкісними і рідкоземельними металами, золотом, супутнім вугіллю метаном, які треба використовувати при комплексній переробці сировини.

Східний економічний район - його мінерально-сировинну спеціалізацію визначає розміщена в його межах Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна зона (231 родовище газу і конденсату, видобуток газу 912 млрд. м³, нафти і конденсату - 2,5 млн. т на рік), Кремен­чуцький залізорудний район (видобуток руди 16 млн. т на рік) та будівельна сировина, особливо цементна. В цьому економічному райо­ні є великі поклади кам'яної солі, бурого вугілля, фосфоритів, сиро­вини для стінових будівельних матеріалів.

Придніпровський економічний район. Він один з найбільших у світі гірничопромислових регіонів з потужним комплексом збага­чувальних та металургійних підприємств. Видобуток залізних руд становить тут понад 10 млн. т на рік. У цьому ж районі зосереджено весь видобуток марганцевих руд та видобуток уранових, нікелевих, графітових руд, до 50 % титанових руд, 95 % бурого і 10 % кам'яного вугілля. Тут розташовані чотири гірничо-збагачувальні комбінати, Завалівський графітовий комбінат, Побузький нікелевий завод.

Центральний економічний район. Цей район достатньо за­безпечений будівельною сировиною з виробництва місцевих будівель­них, матеріалів (стінових і в'яжучих, камінь і граніт, облицювальні вироби). Найбільші обсяги видобувних робіт здійснюються на півдні Черкаської області в межах Ватутінського гірничопромислового рай­ону, де зосереджено видобуток бентонітових глин (Черкаське родо­вище), первинних і вторинних каолінів та бурого вугілля.

Поліський економічний район. У цьому регіоні зосереджені найбільші родовища торфу (1278 родовищ, з яких 279 розробляються) та будівельного каменю (95 родовищ, з яких 52 розробляються). Найбільші родовища каменю зосереджені у Житомирській області, де виділяється однойменний гірничопромисловий район. У межах Волинсь­кої області частково знаходиться Львівсько-Волинський кам'яновугіль­ний басейн, а на сході в Чернігівській області - нафтовидобувний, де експлуатується 20 родовищ з видобутком нафти до 0,5 млн. т.

У Поліському регіоні розташовані унікальні родовища титанових руд (Іршанське родовище, Житомирська область), родовища бурш­тину в Рівненській області. Перспективні є родовища рідкісних ме­талів (Пержанське берилієве), титанових руд у корінному заляганні, міді, фосфоритів (розробка яких ведеться), базальтів та інших корис­них копалин.

Подільський економічний район. Він спеціалізується, в пер­шу чергу, на будівельній мінеральній сировині, зокрема цементній (мергелі, вапняки), будівельному камені, для виробництва вапна (в тому числі і для цукрової промисловості), гіпсовій сировині. В Хмель­ницькій та Вінницькій областях розташовані унікальні родовища каолінів (Турбівецьке, Глухівецьке). В цьому регіоні є родовища бен­тонітових глин, граніту, глауконіту. В Хмельницькій області виявлені поклади сапонітових глин, що можуть використовуватися як меліорант і кормова добавка.

Карпатський економічний район. Цей регіон с одним з найбільш насичених мінеральними ресурсами. У Передкарпатському гірничопромисловому регіоні є 43 родовища нафти (29 розробляються) і 6 і родовище природного газу (40 з них розробляються). Не­зважаючи на виснаженість родовищ, перспективи розвитку регіону є значними. За оцінкою спеціалістів, родовища нафти можуть мати за­паси більше як 0,5 млрд. т. На північному заході Львівської області розташована більша частина Львівсько-Волинського кам'яновугіль­ного басейну. Великі об'єкти гірничопромислового комплексу ство­рені на базі розробок сірчаних руд і калійних солей, цементної сиро­вини (вапняків). Перспективним є Загайпільське сірчане родовище, що в Коломийському районі Івано-Франківської області. Унікальні родовища кам'яної солі є в Солотвино Закарпатської області. Тут є родовища бентонітових глин, поліметалевої, глиноземної (Біганське), золоторудної сировини. У 2002 р. почато розробку Мужіївського та Саулякського родовища золоторудної сировини. Карпатський ре­гіон належить до унікальних у масштабах Європи за кількістю родо­вищ і якістю мінеральних лікувальних та питних вод, а також ліку­вальних грязей.

Причорноморський економічний район. У цьому регіоні по­ширені вапняки, будівельний камінь, керамічні глини, будівельні піски, що повністю забезпечують місцеву будівельну індустрію. Ми­колаївський глиноземний завод працює на імпортних бокситах, але є перспектива працювати на сировині власній. На півночі Одеської об­ласті виявлені перспективні золоторудні об'єкти, у межах Криму - нафтогазові родовища. Проте більш перспективні є шельфи Чорного та Азовського морів, де почали розроблятися перші родовища.