Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов

Використання природних багатств країни повністю залежить від рівня розвитку продуктивних сил і, навпаки, наявність відповідних природних ресурсів і умов істотно впливає на розвиток продуктив­них сил, прискорюючи або уповільнюючи динаміку їх.

Будь-яке обґрунтування розміщення продуктивних сил вимагає вра­хування кількісних і якісних параметрів природних умов і природ­них ресурсів, тобто обґрунтування наявного природно-ресурсного потенціалу на певній території. Зростання економічного значення при­родних ресурсів і природних умов зумовлене тим, що вони розгляда­ються не тільки як предмети праці, а й як засоби виробництва. При­родно-ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх можли­востей, засобів, запасів, джерел, що є і що можуть бути мобілізовані та використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як наявні запаси, матеріальну цінність, можливість використання і як засоби виробництва. Таким чином, застосування цих понять для кількісної та якісної характеристики природних багатств відображає їх споживчу вартість і корисність використання для суспільного ви­робництва. Враховуючи наведене, поняття «природно-ресурсний по­тенціал» (ІІРП) найбільш поширене в науках, що вивчають теорії, с одним з найбільш важливих факторів розміщення продуктивних сил і включає тільки вже вивчені елементи природного середовища:

- їх природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві і в невиробничій діяльності;

- природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть безпосередньої участі в суспільному виробництві.

Найбільш чітке визначення природних ресурсів і умов у своїх пра­цях дав А. Мінц. За його трактуванням, природні умови - це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя і діяльності людського суспільства і в невироб­ничій діяльності людини; природні ресурси - це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сил і вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства у формі безпосередньої участі в матеріальній діяльності. Ресурси, що недостатньо вивчені на конкретній території, мають назву потенцій­них природних ресурсів.

Україна - достатньо розвинута держава і за запасами природних ресурсів займає провідне місце в Європі, зокрема за запасами заліз­ної і марганцевої руд, сірки, кам'яного вугілля, калійної і кам'яної солей, і перше місце за кількістю орних земель. За минулі роки в країні досягнуто значних успіхів у вивченні природних ресурсів, нагромаджена достатня інформація про обсяги, розміщення і власти­вості окремих видів родовищ, узагальнено досвід господарського ви­користання, досліджено закономірності їх територіальної організації. Однак питання методології економічної оцінки природних ресурсів ще не повністю розв'язані, поняття «економічна оцінка природних ресурсів» і сьогодні дискутується в економічній літературі. Проекту­вання розміщення продуктивних сил вимагає даних, що стосуються економічної оцінки природних ресурсів, яка передбачає розробку інтегральних кількісних і якісних показників природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і країни в цілому. Показники економіч­ної оцінки природних ресурсів мають бути насамперед порівняльни­ми. Це означає, що кількісні показники мають уможливлювати по­рівняння різних джерел однойменних ресурсів і варіантів використання їх. Разом з тим економічна оцінка виражає природні виробни­чо-технічні аспекти освоєння і використання природних ресурсів через вартісні показники. Джерелом створення вартості є затрати праці на підготовку їх до використання, відтворення і поліпшення. Однак тут потрібно урахувати територіально диференційовані влас­тивості природних ресурсів.

Нерівномірність їх просторового розподілу вимагає окремої оцін­ки кожного виду ресурсу, виходячи із відповідних критеріїв щодо можливого використання у виробничому процесі. Критерієм оцінки науковці пропонують вважати порівняльну економічну ефективність використання відповідного джерела ресурсу незалежно від терито­ріального його розташування. Враховуючи це, показниками еконо­мічної оцінки повинні бути собівартість, яка характеризує поточні витрати, і питомі капіталовкладення, що виражають величину одно­разових витрат. Залежно від практичних факторів (перевезення ре­сурсів, розташування виробничих об'єктів, способів їх переробки) доцільно вибирати декілька критеріїв економічної оцінки:

• поелементна оцінка окремих джерел природних ресурсів;

• оцінка територіальних поєднань різних природних ресурсів;

• оцінка природних умов життя або виробництва.

Однак на сьогодні серед учених єдиної думки щодо економічної кількісної і якісної оцінки немає. Ряд учених, і серед них Л. Канторович, В. Немчинов, М. Федоренко, вважає_; що показниками економіч­ної оцінки природних ресурсів є диференційована рента, диференці­йований дохід, валова продукція, тобто ефект від експлуатації ресурсів. М. Некрасов стверджує, що для економічної оцінки природних ресурсів, окремих їх видів найбільш результативним треба вважати метод вит­рат. Під останнім вважають величину граничних витрат на одиницю приросту продукції в певному регіоні (території) на певному відрізку часу. Критерієм оцінки кожного виду ресурсу є сукупний ефект від використання відповідного джерела ресурсів, який залежить від різниці між кінцевими і прямими витратами на приріст виробництва продукції в розрахунку на одиницю відповідного ресурсу.

Основними вимогами до системи кількісних і якісних економіч­них оцінок природних ресурсів є такі;

1. визначення економічної сутності оцінок природних ресурсів і їх основних видів, деталізація та врахування призначення їх у сис­темі управління народним господарством;

2. оцінення всіх природних ресурсів за єдиною методологічною основою (на методологічних принципах теорії трудової вартості);

3. потенційно можливий ефект від їх використання;

4. врахування об'єктивних природних умов, що не пов'язані з природними властивостями ресурсів. До них належать:

• поділ природних ресурсів на відтворювальні і невідтворювальні;

• неоднорідність продукції, що отримується при використанні різних природних ресурсів;

• наявність різних територіальних форм природних ресурсів;

• географічне розташування;

• переваги та дефіцитність окремих компонентів природних ре­сурсів, що вимагає введення для особливо дефіцитних компонентів природи вищих економічних оцінок;

• застосування регіонально диференційованих економічних оці­нок щодо однакових за кількісними і якісними параметрами компо­нентів природних ресурсів;

• врахування множинних значень природних ресурсів, оскільки значна частина їх може мати декілька значень, серед яких є вироб­ничі, господарські, культурно-історичні та ін.

Для повного охоплення існуючих значень кількісних і якісних по­казників потрібна складна їх система у вигляді шкали балів, ко­ефіцієнтів збільшення чи зменшення, порівняння з екологічними сприйняти за стандарт тощо.

5. необхідність урахування фактора часу в проведенні оцінки, вра­ховуючи вплив інфляційних процесів, зміни якості природних ресурсів, попиту на них як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку.

6. врахування факторів міжгалузевого значення, які залежні не від діяльності самого підприємства, а від суміжних галузей.

Економічна кількісна і якісна оцінка природних ресурсів і введен­ня її в господарську практику вимагають додаткової розробки мето­дичних і методологічних її основ, системи цін, можливостей комп­лексного використання природно-ресурсного потенціалу. Адже кож­ний вид природного ресурсу має свої особливості і вимагає окремого підходу щодо його оцінки і методології оцінення його вартості.

За методикою академіка Н. Федоренка, критерієм оцінки будь-яко­го виду ресурсу прийнято сукупний народногосподарський ефект, який отримується при використанні цього ресурсу в виробництві. Оцінка природного ресурсу за цією методикою здійснюється з урахуванням замикаючих витрат на ту чи іншу продукцію (сільського, лісового, вод­ного господарства та видобувних галузей промисловості). Розмір оці­нки визначається на основі оптимізації господарських планів викори­стання і відтворення природних ресурсів для великих територіально-виробничих комплексів. Економічна оцінка власних природних ресурсів - це різниця між остаточними та прямими витратами на виробництво відповідної продукції у розрахунку на одиницю ресурсу.

Враховуючи багатогранні можливі напрями і засоби використан­ня природних ресурсів, їх економічною кількісною і якісною оцін­кою має бути максимально можливий економічний ефект, отрима­ний при оптимальних умовах експлуатації природних ресурсів, певному рівні кінцевих витрат і обмежень, які визначаються потребами суспільства у різних видах продукції, обсягами капітальних вкладень та інших. Кількісні і якісні економічні оцінки природних ресурсів, розраховані на основі остаточних витрат, використовуються переваж­но у планово-проектних матеріалах з метою:

• доцільного розподілу ресурсу між: галузями економіки;

• обґрунтування розвитку та розміщення продуктивних сил;

• встановлення напрямів господарської діяльності окремих ре­гіонів країни і ведення кадастрів природних ресурсів;

• обґрунтування досягнень основних етапів якості природного середовища;

• визначення економічної ефективності проектних та планових рішень.

Найбільш важливими принципами економічної кількісної і якіс­ної оцінки природних ресурсів є такі:

1. врахування оцінки їх при обґрунтуванні всіх планово-проект­них рішень, що викликають зміни існування природних ресурсів, пер­винних властивостей чи характеру їх використання,

2. економічна оцінка має дорівнювати диференційній ренті за оп­тимального господарського режиму експлуатації ресурсу, що реалі­зується на основі економічної оцінки об'єкта природокористування;

3. визначення ставок з диференційної ренти за допомогою дворі­вневої системи оптимізаційних розрахунків. На першому рівні (в цен­тралізованому порядку) встановлюються остаточні витрати на про­дукцію галузей, що експлуатують природні ресурси. На другому - ставки диференційної ренти з урахуванням встановлених на першо­му рівні значень остаточних витрат на продукцію, отриману внаслі­док експлуатації ресурсу. З цією метою проводяться оптимізаційні розрахунки на отримання максимальної ренти з певного ресурсу при дотриманні обмежень, пов'язаних із конкретними умовами його екс­плуатації.

Економічна оцінка природних ресурсів (R) на основі рентної кон­цепції, за пропозицією К. Гофмана, розраховується за формулою:

R = max (δ·q(Z-S));

де, δ - коефіцієнт, що враховує динаміку в час показників Z, S, q, а також ефект «обезцінювання» майбутніх витрат і результатів (фактор часу);

q - коефіцієнт «продуктивності» природного ресурсу (визна­чається, наприклад, урожайність сільськогосподарських культур, розподіл землі між ними, коефіцієнт утилізації корисних копалин тощо);

Z - замикаючі витрати на продукцію, що отримана при експ­луатації природного ресурсу;

S - індивідуальні витрати на продукцію, що отримана при ек­сплуатації природного ресурсу.

У цій формулі підкреслюється принципова можливість неодноз­начного вибору варіанта використання природних ресурсів і не­обхідність вибору альтернативи, що зможе дати максимальний ефект.

Земельні ресурси. В основу розрахунку грошової оцінки земель покладено рентний дохід, який створюється при виробництві зерно­вих культур і визначається заданими економічної оцінки земель, про­веденої у 1998 р. за «методикою грошової оцінки земель сільськогос­подарського призначення та населених пунктів». Для визначення гро­шової оцінки земель по Україні диференційний рентний дохід з орних земель за економічною оцінкою виробництва зернових культур розраховується за формулою:

Р_дн = (У·Ц 3 – К_нр) / Ц;

де, Р_дн - диференційний рентний дохід з гектара орних земель, цн:

У - урожайність зернових з гектара, цн:

Ц - ціна реалізації центнера зерна:

З - виробничі витрати на гектар:

К_нр - коефіцієнт норми рентабельності.

Незалежно від того, що в сільськогосподарському виробництві ви­користовуються не тільки родючі, а й гірші землі, створюються умови для формування на всіх землях, незалежно від їх якості і місця розта­шування, абсолютного рентного доходу (абсолютної роботи). При оцінці земель диференційний і абсолютний рентні доходи підсумову­ються.

Диференційний рентний дохід з гектара земель під багаторічни­ми насадженнями, природними сіножатями і пасовищами розрахо­вується на основі співвідношення диференційних рентних доходів цих угідь і рентного доходу на орних землях за економічною оцін­кою з виробництва зернових культур за формулою:

де, - диференційний рентний дохід з гектара земель під багаторічними насадженнями (б), природними сіножатями (с) і пасо­вищами (п), цн;

- диференційний рентний дохід з гектара орних земель, цн;

- диференційний рентний дохід з гектара земель під багаторічними насадженнями (б), природними сіножатями (с) і пасовищами(п), грн.;

- диференційний рентний дохід з гектара орних земель за економічною оцінкою з виробництва зернових культур, грн.

Об'єктивна оцінка землі дозволяє виконувати не тільки фіскальну роль, а й дотаційну та інноваційну. Вона включає дві складові, а саме бонітування грунтів і проведеної на його основі власне економічної оцінки земель. Бонітування ґрунтів - це характеристика ґрунтів за їх сталими природними властивостями, які відповідним чином впли­вають на врожайність сільськогосподарських культур. Основними критеріями бонітування є вміст доступних для рослин запасів гумусу, вологи, азоту, фосфору, калію. До додаткових критеріїв (модифікацій­них) зараховують поправки на клімат та рельєф місцевості (висоту, кру­тизну схилів, форми рельєфу тощо) та інші показники.

Щодо власне економічної оцінки земель, то виділяють економіч­ну оцінку земель сільськогосподарського призначення, населених пунктів та земель несільськогосподарського призначення.

Оцінка земель сільськогосподарського призначення здійснюється окремо за кожною з категорій (рілля, сінокоси, пасовища) через їх кількісні і якісні характеристики. Це може бути економічна оцінка за окупністю витрат або за величиною продуктивності земель.

За оцінкою земель населених пунктів визначають:

• характеристику земельної ділянки з позиції придатності до інженерно-технічних, промислових та житлових споруд;

• величину суспільно необхідних витрат в процесі експлуатації (використання) землі;

• транспортне забезпечення; забезпечення зв'язком;

• близькість та характеристику вже існуючих телекомунікацій та споруд.

• обґрунтування та наслідки майбутньої діяльності тощо.

Найбільш поширеною оцінкою даної групи земель с визначення їх вартості з урахуванням витрат на освоєння, а також норми прибут­ку і капіталізації. Під витратами на облаштування треба розуміти вартість (відновну) на початку року проектно-конструкторських робіт. Економічна оцінка земель несільськогосподарського призначення (землі лісового, водного, природно-заповідного фонду) здійснюється з урахуванням їх місцеположення, кількісного і якісного складу, еколо­гічного та соціального значення, ефекту від водоохоронних, кліматоутворювальних заходів.

Економічна оцінка земель використовується передусім для визна­чення плати за користування. На сьогодні за результатами комплекс­ної оцінки земель вартість її в Україні становить 1,468 тис грн. Сьогодні в Україні існує єдиний фіксований сільськогоспо­дарський податок. Частка землі у загальних обсягах надходження від сплати за використання природних ресурсів становить у державно­му бюджеті - 74,8 %, у місцевих бюджетах - 91,7 %. Інша форма плати - орендна плата. Вона справляється в грошовій формі І не може бути нижчою від податку на землю.

Лісові ресурси. Землі лісового фонду оцінюються за умови їх державного (промислового) використання, а також у випадках їх ви­користання різними недержавними юридичними особами (фермера­ми) для задоволення потреб у ресурсах деревини, продуктах побічного користування, соціальних і природних корисностях лісу.

Для економічної оцінки земель лісового фонду є:

• земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю або призначені для заліснення (лісові землі, не вкриті лісовою рослинністю);

• ділянки нелісових земель лісового фонду (сільськогосподарсь­кого угіддя, водойми, болота, землі, зайняті під спорудами, тощо);

• ділянки земель природоохоронного і соціально-культурного призначення у складі земель лісового фонду.

Економічна (грошова) оцінка 1 га земель, вкритих лісовою рослин­ністю або призначених для заліснення, визначається на основі капі­талізації сумарного нормативного середньорічного економічного до­ходу (ренти), який створюється, на відміну від земель сільськогоспо­дарського призначення, під час виробництва деревини як основної продукції лісовирощування з урахуванням інших корисностей та по­слуг лісу. Таку методологію оцінки запропонували наші, вітчизняні, вчені і рекомендують її для використання в практичних цілях. Фор­мула оцінки така:

де, К - економічна оцінка 1га лісових земель.

r - нормативний середньорічний економічний ефект (дохід) від вирощування деревини;

К₁ - коригувальний коефіцієнт, який враховує ефект від вико­ристання недеревної продукції та корисних властивостей лісів;

К₂ - коригувальний коефіцієнт, який враховує невідповідність фактичної лісистості території адміністративної області опти­мальній;

Е - коефіцієнт капіталізації.

Строк капіталізації умовно прийнятий в терміні 50 років, що відпо­відає 2 % ставці плати за користування кредитом.

Нормативний середньорічний дохід (r) від вирощування лісу роз­раховується як різниця між оцінкою продукції та послуг, які можуть бути отримані в еталонному лісонасадженні за діючими цінами, та сумою нормативних витрат, що пов'язані з вирощуванням лісу за період обігу рубки, розрахованих за методом відносної вартості.

Економічна оцінка лісових насаджень. Об'єктами економічної оцінки лісових насаджень як джерела деревини є таксаційні виділи (ділянки) деревостанів, які виділені в межах типів лісорослинних умов за переважаючими породами (групи порід), бонітетами, класами віку, зрілості. Площі лісових насаджень, їх належність до лісотаксових зон, груп і категорій захисності лісів, лісотаксових поясів та розрядів лісових такс приймаються за даними матеріалів лісовпорядкування. Оцінка лісових насаджень розраховується диференційовано за при­родними (лісорослинними) зонами, групами та категоріями захисності лісів, лісотаксовими поясами. В основу економічної оцінки насаджень покладається капіталізація нормативного середньорічного економіч­ного ефекту (доходу) від їх використання як засобу виробництва, пред­мета природи і праці. Ця оцінка визначається за формулою:

де, Ц_лн - економічна оцінка лісових насаджень відповідної породи, бонітету (типу лісорослинних умов), віку в певній природній (лісорослинній) зоні, грн;

- середній (очікуваний) запас деревини і породи на 1 га у віці рубки, відповідного бонітету, певного типу лісорослинних умов, відповідної лісо рослинної зони, м³;

К_i - коефіцієнт, що характеризує якість деревини і породи;

Е - норматив приведення за чинником часу (0,02);

T_i - період вирощування лісових насаджень, що дорівнює віку рубки 2-ої породи, років;

t_i - вік насадження породи, що оцінюється, років;

Е_лн - нормативний середньорічний коефіцієнт від вирощування (використання) 1 м³ деревини певного типу лісорослинних умов у відповідній рослинній зоні.

Нормативний середньорічний економічний ефект від використан­ня 1 м³ деревини розраховується як різниця між оцінкою вартості даної деревини за діючими цінами та нормативними витратами, що пов'я­зані з її вирощуванням за період обігу рубки, розрахованими за мето­дом відносної вартості.

Грошова оцінка земель лісового фонду і лісових ресурсів у цілому може використовуватись як вартість капіталу в лісовому господарстві, а ціна лісоземельної ділянки, виходячи з грошової оцінки, формуєть­ся при купівлі-продажу з урахуванням попиту і пропозиції.

Оцінка водних ресурсів. Економічна оцінка водних ресурсів як об'єктів природокористування передбачає визначення обсягів їх ви­користання для оптимального розподілу об'єму води та джерела во­доспоживання між учасниками водогосподарського комплексу.

Хоча вода - відновлюваний природний ресурс, він на Україні об­межений. Розміщення водних ресурсів дуже нерівномірне, до того ж вони зазнають все більш інтенсивного забруднення. Тому важливим фактором є раціональне використання води та комплекс заходів, спря­мованих на водозбереження. Водні ресурси мають багатоцільове призначення і використання. Поверхневі води взаємопов'язані і їх еко­номічна оцінка повинна розглядатися в межах відповідного басейну і бути комплексною, тобто включати рибогосподарський, енергетичний, транспортний та природозахисний ефект. Кожний водний ба­сейн неоднаковий, він змінюється залежно від території його розмі­щення, а це включає необхідність диференціації оцінок для різних його частин. Усе це вимагає розробки методології системи оцінок та спеціальних методів їх отримання.

Водопостачання та водовикористання - надзвичайно складна си­стема і вона, практично, є водогосподарською галуззю, яка пов'язана економічними відносинами зі споживачами своєї продукції, тобто водних ресурсів з певними кількісними та якісними характеристика­ми. При цьому основною функцією оцінки водних ресурсів стає за­безпечення поточних і майбутніх водогосподарських витрат.

Як правило, для забезпечення потреб в питній, технологічній і технічній воді будують водозабірні споруди (водосховища, фільтру­вальні станції, інші гідроспоруди), транспортуючі водомагістралі, каналізаційні проводи та гідроочисні споруди. Тут дуже важливе пра­вильне визначення витрат на їх будівництво. Більш складною є де­тальна економічна оцінка змін, що вносяться в природу та господар­ство території, яку охоплює водосховище. Ці зміни умовно поділя­ють на прямі і побічні. Прямі - постійне і тимчасове затоплення, ук­ріплення берегів. Побічні - вплив на стан рибного господарства, мікроклімат, організацію території в прибережній зоні та ін.