- •Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни
- •1.1. Регіон як об’єкт дослідження
- •1.2. Визначення предмету дисципліни.
- •1.3. Зв'язок з економічною теорією, статистикою, галузевими економічними та іншими дисциплінами. Методи і методологічні основи курсу «Регіональна економіка».
- •1.4. Завдання курсу «Регіональна економіка». Структура курсу «Регіональна економіка»
- •Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів
- •2.1. Економічні закони і закономірності розміщення виробництва, їх об'єктивний характер.
- •2.2. Основні закономірності розміщення продуктивних сил. Закономірності і сучасні інтеграційні процеси
- •2.3. Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил. Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва.
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці
- •Економічне районування як науковий метод територіальної організації національної економіки. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори.
- •2. Принципи економічного районування. Типи економічних районів.
- •3. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.
- •3. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
- •3.1. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •Тема 3. Економічне районування та територіальна організація господарства.
- •3.1. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства. Наука про економічне районування.
- •3.2. Економічний район, його головні ознаки, районоутворюючі фактори
- •3.3. Принципи економічного районування. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів. Типи економічних районів.
- •3.4. Економічне районування і його практичне значення. Особливості районування та сучасна мережа економічних районів.
- •Тема 4. Регіон у системі територіального поділу праці.
- •4.1. Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
- •4.2. Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •4.3.Методологічні підходи до типології регіональних суспільних систем
- •Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
- •5.1. Сутність державної регіональної економічної політики
- •5.2. Основні цілі державної регіональної економічної політики. Завдання державної регіональної економічної політики.
- •Завдання державної регіональної економічної політики
- •5.3. Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •Тема 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики
- •6.1. Поняття і сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
- •6.2. Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •6.3. Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики
- •Тема 7. Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах.
- •7.1. Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •7.2. Структура економіки, її сутність та поняття
- •7.3. Регіональні особливості галузевої структури економіки
- •7.4. Реструктуризація регіональної економіки є умовах ринку
- •Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України.
- •8.1. Природно-ресурсний потенціал та його структура. Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов.
- •Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов
- •8.2. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних районів. Ресурсозбереження і його значення для розвитку народного господарства країни.
- •Рєсурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни
- •8.3. Роль населення у розвитку народного господарства України.
- •8.4. Чисельність і розміщення населення України. Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості.
- •Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості
- •Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.
- •9.1. Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення.
- •9.2. Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів.
- •9.3. Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки.
- •Лекція 10. (2 год.)
- •Тема 10. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.
- •Методологічні основи і сутність регіональної економіки.
- •Основні передумови регіонального економічного розвитку.
- •Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу.
- •Проблеми і напрямки соціально-економічного розвитку регіонів.
- •Тема 12. Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури.
- •12.1. Сутність міжнародного поділу праці, основні потоки капіталу та робочої сили.
- •12.2. Форми зовнішньоекономічної діяльності.276 Зони спільного підприємництва. 281
- •7.4. Зони спільного підприємництва
- •12.3. Міжнародні економічні зв’язки України.
- •12.4. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічної діяльності України. 318Лишиленко
- •Тема 13. Фактори сталого розвитку продуктивних сил.
- •13.1. Поняття розміщення продуктивних сил та територіальної організації виробництва у ринковому середовищі господарювання.
- •13.2. Принципи і фактори розвитку та розміщення продуктивних сил у сучасному суспільстві.
- •13.3. Природно-економічні фактори розвитку та розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів.
Лекція 1. (2 год.)
Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни
Регіон як об’єкт дослідження.
Визначення предмету курсу.
Методи і методологічні основи курсу «Регіональна економіка».
Завдання курсу «Регіональна економіка». Структура курсу «Регіональна економіка»
Регіональна економіка — це галузь економічної науки, яка вивчає територіальну організацію виробництва. Вона описує економічні процеси та явища, які пов'язані з ринковим розвитком господарства різних регіонів та їх включення у єдиний економічний простір. Регіональна економіка виникла в Сполучених Штатах Америки в 50-х роках 20-го сторіччя на межі поєднання економіки та економічної географії. Засновником цієї науки вважеється Уолтер Айзард. На території колишнього СРСР регіональна економіка почала розвиватися вже в 60-х роках, де її вважали підгалуззю економічної науки, яка вивчає економічний розвиток регіонів для кращого регіонального розміщення народного господарства.
Головним завданням регіональної економіки є наукове обгрунтування раціонального розміщення підприємств народного господарства.
1.1. Регіон як об’єкт дослідження
Перебувати визначенню змісту і характеру соціально-економічних відносин в регіоні, обґрунтуванню та впровадженню оптимальних напрямів розвитку соціально-економічних процесів має вивчення об’єкту управління, тобто того, що собою являє регіон, які його загальні характеристики.
Під регіоном, як частиною території країни, розуміють значну цілісну територію, де проживають люди і де здійснюються певні види діяльності.
Регіон відрізняється від інших регіонів сукупністю природничих, історично сформованих, відносно стійких економічних, соціальних, національних особливостей. Таким чином, об’єктом науки «регіональна економіка» є регіон як насичена територія країни, де проживає певна кількість населення, розташовані підприємства різних галузей та різних форм власності, де розташовані установи, що забезпечують нормальні умови для життя людей, для праці, освіти, культури, спілкування. Характерною ознакою регіону є його цілісність, де поєднуються природні ресурси, матеріальні багатства та соціальні умови для життя людей.
Територіальний устрій України ґрунтується на засадах гідності та цілісної державної території, поєднання нейтралізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку окремих територій з врахуванням їх історичних та культурних традицій, демографічних та екологічних особливостей.
Відповідно Конституції України [1] адміністративно-територіальний устрій України складають Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.
До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.
Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.
Для ґрунтовного дослідження стану соціально-економічних процесів за розмірами території, масштабами та спеціалізацією виробництва, місцем у загальнодержавному розподілі праці виділяють:
Мікрорегіони;
Мезорегіони,
Макрорегіони.
Мікрорегіон (територія адміністративної області) являє собою сукупність певної кількості адміністративних районів.
До складу мезорегіону входить, як правило 5-6 областей. Існують різні підходи, згідно із якими виділяють склад областей, які входять до складу того чи іншого мезорегіону.
Макрорегіони значна територія країни, на якій розташовано 10 і більше областей. На території України увійшло в практику виділення двох макрорегіонів: лівобережна Україна, правобережна Україна.
Для визначення загально-географічного розташування регіону користуються такими узагальнюючими показниками: загальна територія регіону (км2), протяжність кордонів, з якими іншими регіонами він межує, загальна кількість населення, щільність населення (кількість людей на 1 км2), крайні точки границь регіону (на півночі, півдні, сході і заході); показники, що характеризують наявність природних ресурсів, розвиток окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, галузей соціальної сфери та сфери обслуговування тощо). Важливою характеристикою регіону є стан транспортних шляхів сполучення, що здійснюються залізничним, автомобільним, водним, повітряним транспортом, розташування транспортних вузлів.
Враховуючи використання тої чи іншої сукупності показників, що являють собою провідну основу для районування, існують різні підходи до відокремлення певної території у вигляді умовно окресленого регіону. Це природноекономічний (або природничий) підхід, економіко-географічний, історико-етнографічний, соціально-економічний тощо.
Економіко-географічне районування — науково обґрунтований розподіл країни на економічні райони, які формуються в умовах конкретного природного середовища в процесі розвитку продуктивних сил на основі раціональною використання природних ресурсів з врахуванням суспільного розподілу прані. Економіко-географічний підхід дає можливість більш ґрунтовно оцінити окремі територіальні угрупування, всебічно висвітлити особливості соціально-економічного стану окремих регіонів, оцінити стан та розвиток продуктивних сил, від яких залежать умови життя людей, які визначають місце та роль окремих регіонів в загальному розвитку економіки країни.
Економіко-географічне районування пов'язане із загальним станом окремих галузей народного господарства країни, з наявністю та використанням природного та ресурсного потенціалу При економіко-географічному районуванні використовують об'єктивні показники соціального та економічного змісту та тривалий період часу, що змогу всебічно оцінити фактори, що впливають на виділення окремої території в певний регіон.
Проблеми районування території України висвітлювались в працях багатьох вчених.
За пропозицією М. Паламарчука, наприклад, територія України поділяється на три економіко-географічні райони: Донецько-Придніпровський (включає 8 областей), Південно-Західний (13 областей), Південний (3 області й Автономна Республіка Крим).
М. Д. Пістуном враховані такі фактори, що впливають на адміністративно-територіальний поділ території України: рівень соціально-економічного розвитку території, просторова диференціація природи, національно-історичні та культурно-етнографічні особливості, політичні фактори. Відповідно до такого підходу виділено 9 економіко-географічних регіонів України: Столичний або Київський, Центральний, Придністровський, Донецький, Подільський, Північно-Східний, Карпатський, Північно-Західний (Волинський) Причорноморський.
В. А. Поповкін на території України виділяє 9 природноекономічних районів, які в майбутньому могли б стати основою для створення нових значно більших за площею адміністративних областей: Карпатський, Поліський, Київський, Подільський, Північний, Харківський, Придніпровський, Південний, Донецький. В роботі М. Долішного запропоновано виділити 6 регіонів: Центральний, Західний, Донеччина, Придніпров'я, Причорномор'я та Харківщина.
Узагальнення існуючих підходів до регіонального поділу території України, враховуючи реальний стан економіки окремих областей, доцільно застосувати таку послідовність процесу районування.
Процес регіональних досліджень вимагає виділення у вигляді відокремленого об'єкта дослідження певної території - регіону, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій, одночасно характеризується повною цілісністю, єдністю, однозначністю. Виходячи з таких позицій, кожний регіон характеризується чітко визначеною природною (природничою), матеріальною, економічною та соціальною єдністю.
Формування регіонів необхідно здійснити в два етапи. На першому етапі відбувається природноекономічне (природниче) районування, що дає можливість об'єктивно оцінити географічне розташування, кліматичні особливості території, наявність, можливість та напрями використання природних ресурсів (землі, води, лісів, копалин). Необхідно врахувати наявність на території України таких природничих зон, як мішаних лісів, лісостепу, степу, Українських Карпат, Кримських гір.
На другому етапі здійснюється економіко-географічне районування з необхідною соціально-економічною оцінкою розвитку продуктивних сил та оцінкою їх впливу на соціальний стан населення.
Враховуючи стан природноекономічних, економіко-географічних, історичних, політичних та інших факторів пропонується така схема регіональною розподілу території України, за якою доцільно виділити найбільш характерних регіонів: Поліський (Північний), Подільський (Центральний), Степовий (Південний). Карпатський (Західний), Донбаський (Східний), Крим. В окрему обособлену територію — регіон виділено м. Київ.
Формування запропонованого регіонального розподілу території України почалось з врахуванням наявних природничих зон.
Економіко-географічний розподіл має бути використаний для формування регіональної соціально-економічної політики, яка, в свою чергу, визначає основу державної концепції регіонального розвитку
Регіональна соціально-економічна політика включає сукупність організаційних, політичним, економічних, правових заходів, які реалізуються державними органами влади, спрямовані на піднесення ролі га значення територіальних об’єднань в загальнодержавної розпитку з врахуванням стратегічних завдань та прискорення вирішення поточних, практичних завдань. Заходи спрямовані на стимулювання розвитку продуктивних сил регіону, раціональне використання їх ресурсного потенціал, створення нормальних умов для життя та праці людей, забезпечення екологічної безпеки.