143. Драма як літературний рід.

Драма – в широкому значенні цього слова - це один із трьох родів літературних творів, у якому органічно, по-мистецькому поєднуються епічний і ліричний способи зображення. Показ, а не розповідь - суть драми.

Від лірики драма відрізняється тим, що в ній автор від себе нічого не говорить. Драма є твором об*активним, а не суб*активним, бо її автор говорить не сам, а примушує говорити дійових осіб, стоїть ближче до епосу, події ж зовнішнього світу в ній зображуються так, як сприймає їх автор. Дійовість (поєднання слова з пантомімою) є істотною ознакою драми.

Драматичний твір має елементи епосу - діалогічна форма виразу і боротьба зовнішня і внутрішня. В драмі головний інтерес зосереджується саме на боротьбі, яку ведуть дійові особи на очах глядача. Боротьба у п’єсі може починатися тоді, коли в основу її зображення покладено гострий конфлікт в особистому чи громадському житті людей.

Основні жанри драми виділяються з огляду на тип конфлікту, покладеного в основу побудови твору:-трагедія – відтворює гострі, непримиренні життєві конфлікти, що приховують у собі катастрофічні наслідки, які завершуються загибеллю героя (Ромео і Джульєтта);-власне драма – п’єса з гострим конфліктом, показує особистість у її складних стосунках із суспільством і у тяжких переживаннях; («Наталка Полтавка» Котляревського, «Мина Мазайло» Куліша), проте існує можливість благополучного розв’язання конфлікту сил, що стикаються; комедія – зображує конфлікти, у яких стикаються життєві характери, які діють в обставинах, що викликають сміх (Гоголя, Квітки Основяненка, Куліша, Карпенка Карого).

Арістотель у своїй праці «Поетика» розробив теорію трагедії як одного з жанрів драматичного роду літератури. Його визначення трагедії як наслідування важливій і завершеній дії, що має певний обсяг, реалізується через дію, а не через розповідь, і викликає через співчуття й жах очищення — катарсис, на багато століть визначило підходи до драми. Представники Просвітництва Дідро і Лессінг. Вони намагалися наблизити літературу до життя сучасного суспільства. Дідро у праці *Бесіди про побічного сина* стверджує про те, що оскільки будь-який драматичний твір є явище моральне, у нього мають бути середній жанр і два крайніх жанри. Останній в нас комедія та трагедія, але людина не завжди буває в горі або в радості. Існує певна відстань, яка розділяє комічний і трагічний жанри. Серйозний жанр має свою поетику. Сюжети його повинні бути значними, а інтрига проста, близька до нашого побуту і дійсного життя. Серйозний жанр допускає монологи, тому він ближчий до трагедії, ніж до комедії - жанру, в якому монологи короткі і зустрічаються рідко. Мораль твору мусить бути переконливою для усіх. Лессінг у праці «Гамбурська драматургія» говорить про те, що потрібно описувати розвиток подій без стрибків, з природною поступовістю; характери важливіші за факти і характери автор має пояснювати а не змінювати, бо це знищує індивідуальність. Лессінг каже про право вимагати від поета узгодженості ( в характерах не повинно бути ніяких внутрішніх суперечностей, вони мають бути завжди однакові, вірні собі, можуть виявлятися то сильніше, то слабше, але жодна з цих умов не повинна впливати так сильно, щоб робити чорне білим).Якщо в характері немає повчальності, то для поета немає в ньому і доцільності. Коли геній створює і зображує свої головні характери, то він при цьому має на увазі більш глибокі цілі: навчити нас, що ми повинні робити і чого не повинні. У збірці статей "Гамбурзька драматургія"" Лессінг піддавав критиці театр Корнеля і Вольтера за наслідування готових зразків, за типовість і шаблонність образів та нав'язливий дидактизм, а головне — за статичність. сформував цілісну концепцію драми в боротьбі проти класицистичної драматургії і теорії драми. Фальшива, з точки зору Лессінга, сама форма класицистичної драматургії. І це виявлялося не тільки в симулюванні єдності часу і місця, недосяжного і непотрібного, але і у всій структурі п'єс — в побудові дії і діалогу, у неприродній, манерній мові героїв. Герої подібних творів — не люди, а машини. Такими їх зробили придворні звичаї та смаки. Неприйняття форми диктувалось неприйняттям змісту. Лессінг заперечував ідейні й моральні принципи классицизму – знищення особи в ім'я державних інтересів, відмову від радощів життя тощо; ідеал драматурга— характери мужні, сильні, що живуть законами гармонії розуму і почуття; трагедії стародавніх грецьких поетів, а також Шекспіра — це істинна вершина драми. Вони були вірні природі, людській вдачі, пристрасті їхніх героїв знаходили вираження в дії, із дії ж. строго логічної й доцільної, випливає і їхній моральний урок.