127. Тропи.

Порівняння — зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки. Епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість. Оксюморон- з'єднання нез'єднанного (холодне сонце). Метафора (перенесення) — перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін. (Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду. (Л. Костенко)). Уособлення- надання неживим речам або нелюдському життю людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик. Персоніфікація - близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"). Алегорія— зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Алегорія однозначна (на відміну від символу), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія кохання — серце. Символ- головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він — багатозначний. Деякі символи широко використовує ються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духовної висоти). Метонімія— перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд); тарілка борщу (як сам посуд для їжі, так і міра їжі); читати Франка (як сам автор, так і його твори). Синекдоха— різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. Наприклад: перемовитися словом; він має світлу голову; учень тепер вже зовсім не той. Гіпербола — художнє перебільшення, укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М. Гоголь). Літота— художнє зменшування. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою подати. Евфемізм — заміна табуйованих (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами). Не будь свинею – Не будь тим,хто картоплю риє.

129. Композиція літературного твору

Композицією (лат. Compositio — складання, поєднання) називається форма побудови художнього твору, яка зна­ходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окре­мо взятих його частин. Вже Арістотель у своїй славнозвісній «Поетиці» звернув увагу на важливість композиції як засобу впорядкованої побудови художнього цілого. Визначаючи композицію як гармонійне розміщення матеріалу, рівнова­гу всіх частин, що складають художнє ціле твору, класи­ки античної естетики виходили також із розуміння її як мистецтва відбору й поєднання окремих епізодів твору, ло­гічного 209іж історії209х їхньої смислової єдності, при усунен­ні немотивованих цілим подробиць. Українські літературознавці XX століття ви­значають композицію твору як його «вибудову, розподіл окремих частин, їх порядок, їхній взаємозв’язок, злагодже­ність між собою, або розміщення їх протилежно одна до одної; гармонійну будову всього твору або навмисне чи ненавмисне безладдя, в якому подано зміст твору, тощо»; як «структуру, зумовлену змістом, побудову літе­ратурного твору, розміщення і співвідношення всіх його складових частин, порядок розгортання подій і розстанов­ку персонажів».

В системі літературно-художнього твору, яка складається із сукупності засобів художнього оформлення певного ідей­ного змісту, композиція співвідноситься з одним із рівнів форми твору. Ком­позиція — це свого роду той смисловий дороговказ, та органі­заційна та спрямовуюча творчий потенціал наших уявлень та емоцій сила, яка, за умови належної до неї уваги, дає змогу краще і повніше орієнтуватися в змістовій глибині твору.

Композиція складається з двох основних груп елементів: текстуальних та 209іж історії209х209их. До останніх відносяться заголовок, епіграф, пролог, епілог, передмова, післямова, дедикація (присвята) тощо. Група текстуальних елементів, у свою чергу, ділиться на дві підгрупи: сюжетних та 209іж історії209х елементів. Позасюжетні елементи, на відміну від сюжетних, котрі утворюють подієвий каркас епічного чи драматичного твору, уповільнюють розвиток дії, це – ліричні або авторські відступами, літературно-філософські, публіцистичні роздуми, історичні сцени, екскурси в минуле, статичні описи (розгорнутий пейзаж, інтер’єр, екстер’єр, портрет, авторські характеристики), різномані передісторії та міжісторії, спогади героїв, вставні епізоди (новели, сни, листи тощо), повтори однорідних епізодів з поступовим підсиленням. Для зрозуміння своєрідності композиції твору важливо виділити композиційну домінанту (композиційний фактор), яку складає або центральний персонаж, або головний конфлікт, або місце дії, від яких прямо чи опосередковано залежать всі інші компоненти.

Одним з найбільш продуктивних композиційних чинників є сюжет (з французької – тема, предмет). Цей найважливіший елемент художньої системи визначають як подію чи систему подій, покладених в основу епічних, драматичних чи ліро-епічних творів.