113. Драматургія 60-80рр 20ст, основні представники

Характерні ознаки драматургії цього періоду - Позитивне позначення на драматургії 60-х років недовгої “хрущовської відлиги”. Тяжіння драматургії до розробки проблем національної самосвідомості, традиційних для української культури тем, ідей, вічного конфлікту між добром і злом.

Етапні твори поступу драматургії цього часу. Трагедія “Фауст і смерть” О.Левади, побудована на зіткненні моралі наукового і громадського подвижництва з мораллю крайнього індивідуалізму, на осягненні загрози технократизму в принципах підходу до життя. Драма М.Стельмаха “Правда і кривда”. Відхід письменника в осягненні суспільного оновлення від заангажованої оголеної публіцистичності. Звернення М.Стельмаха до мови вічних категорій, новаторського переосмислення традицій фольклору (“На Івана Купала”, “Зачарований вітряк”). Комедія ситуацій О.Коломійця “Фараони”. Успішне відновлення в ній традиційних для української драматургії прийомів бурлеску, травестії на матеріалі “колгоспної теми” поза ідеологемами і догматикою тоталітаризму. Подальші жанрово-стильові пошуки О.Коломійця (“Де ж твоє сонце?”, “Спасибі тобі, моє кохання”, “Келих вина для адвоката”, “Горлиця”, “Двадцята година. Репортаж з того світу”). Скерованість п’єс О.Коломійця проти уніфікації жанрів, стилів. Активне життя п’єс драматурга на сцені українських театрів. Строкатість і еклектичність в українській драматургії в роки застою. Поширення інсценізацій творів, написаних прозаїками та поетами. Звернення до драматургії П.Загребельного, Ю.Щербака, Ю.Мушкетика, І. Драча, В.Земляка, В.Дрозда, О.Підсухи.

Лірико-романтична забарвленість п’єс М.Стельмаха “Дума про любов”, О.Коломійця “Голубі олені”, “Кравцов”; О.Левади “Перстень з діамантом”. Спроба І.Муратова у п’єсі “Перспективний жених” крізь виробничу сферу дати естетичне осягнення національного характеру. Але драматургічні можливості звузили осягнення цієї проблеми до родинно-побутових взаємин. Та мало не єдиним носієм національної свідомості лишилося майже знищене всуціль “неперспективне” село, а в місті – частина наукової та художньої інтелігенції. Морально-етична проблематика в родинній драмі. Конфлікт поколінь, батьків і дітей (“Ну й дітки ж…” М.Зарудного; “Межа спокою” П.Загребельного; “Дикий ангел” О.Коломійця).

Зрушення в драматичному осягненні історичної тематики -- драми Ю.Щербака “Сподіватись”, “Стіна”; М.Зарудного “За Сибіром сонце сходить”; О.Коломійця “За дев’ятим порогом”, “Камінь русина”; І.Кавалерідзе “Григорій і Параскева”, П.Загребельного “Євпраксія”.

Насичення драматургії 60-80-х років ідеологічно запрограмованими творами (іконописі п’єси про Леніна, про громадянську та Вітчизняну війну, витримані в дусі схваленого курсу, спотворені з огляду на історичну правду). Звернення драматургії до розробки теми боротьби за мир, небезпеки мілітаризму («Президент» В.Земляка, «Суд пам’яті” М.Петренка, “Кого бояться яструби” І.Рачади, “Втрачений горизонт” Г.Плоткіна).

Прихід в 70-х рр. нового покоління драматургів -- Л.Харолець, В.Босович, В.Бойко, Я.Стельмах, М.Гараєва, Я.Верещак…. Їхня заслуга в деміфологізації радянської дійсності засобами драматургії, шукання в галузі форми. Захоплення умовно-притчевою стилістикою, використанням елементів вертепної драми, трагікомедії. Виходи на грані реальності і химерності.

Проблеми жанру: трафаретність ситуацій і персонажів; приглушеність драматично-трагедійних аспектів; слабкість філософсько-психологічного аналізу.