- •1. Основні поняття та категорії фольклористики як науки.
- •2. Фольклор і художня л-ра. Проблема “фольклоризації” літературних текстів.
- •3. Проблема колективного та індивідуального в фольклорі.
- •4. Питання жанрово-тематичної співвіднесеності колядок і щедрівок.
- •5.Цикл веснах обрядів та вірувань веснянок
- •7. Народні думи, які відображають різні аспекти стосунків укр..Народу з турками і татарами.
- •8. Образи і поетика соціальних дум
- •10. Характеристика «Пісні про Байду». Стаття Франка «Пісня про…»
- •11. Тематичне розмаїття ліричних пісень
- •12. Питання жанру балади. Специфіка літературної фольклорної балади
- •13. Основні типи баладних сюжетів
- •14. Основні жанри дитячого фольклору
- •15. Жанрове визначення казки. Казка і легенда
- •16. Різновиди літописних оповідань у Повісті минулих літ
- •17. Українська житійна традиція
- •18. Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона – жанрово-стильові ознаки
- •19. Києво-печерський патерик: історія написання й функціонування тексту
- •20. Галицько-Волинський літопис
- •21. «Слово о полку Ігоревім»
- •22. Творчість Івана Вишенського
- •23. Життя і творчість Мелетія Смотрицького.
- •24. Острозький літературний осередок кінця 17 – поч. 18 ст.
- •25. Літературна спадщина Львівської братської школи (лекція криси)
- •26. Касіян Сакович. Вірші на похорон гетьмана п Конашевича-Сагайдачного.
- •27. Образ Богдана Хмельницького
- •28. Література Києво-Могилянської академії: тематика, жанри, імена
- •29. Вірші Івана Величковського
- •30. Життя і творчість Дмитра Туптала
- •31. „Історія Русів”. Специфіка жанру
- •32. Літопис Самійла Величка і українська літописна традиція: козацькі літописи
- •33. Українське літературне бароко
- •34. «Сад божественних пісень» Сковороди
- •35. Жанрово-стильова характеристика «Енеїди»
- •36. Драматичні твори Котляревського. Їх місце в історії українського театру . (зі статті Зерова
- •37. Школи українського романтизму (харківська, київська, галицька)
- •38. «Руська трійця» та її роль у розвитку л-ри на народній основі
- •39. Квітка-Основ»яненко – фундатор нової укр прози
- •40. Романтичні балади та історичні поеми Шевченка
- •41. Поезія Шеченка періоду «Трьох літ»
- •44. Бурлескно- травестійна поезія в українській літературі 1 половини 19 ст.
- •45. Побутово-етнографічна драматургія 1 половини 19 ст
- •46. Переспіви й переклади в українській літературі 1 пол. 19 ст.
- •47. Творчість т. Шевченка останніх років життя
- •48. Повісті Шевченка: літературна доля, проблематика, художня вартість
- •49. Щоденник Шевченка: суспільні та естетичні погляди
- •50. Сучасні проблеми шевченкознавства
- •51. «Чорна рада» п.Куліша – перший соціально-історичний роман в українській літературі.
- •54. Соціально-психологічні основи української прози марка вовчка.
- •55. Український театр корифеїв: історія виникнення, діяльність, творчість
- •56. Історичні романи Нечуя-Левицького («Князь Єремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський»): тематика і проблематика
- •59. Проблема «пропащої сили» в прозі Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні»).
- •60.Соціально-психологічний роман «Повія» Панаса Мирного: історія написання і публікації, композиція, соціально-психологічна зумовленість поведінки головної героїні
- •61. Творчість б.Грінченка.
- •62. Новаторство політичної лірики і.Франка.
- •63. Філософські поеми і.Франка.
- •64. Лірична драма і.Франка «Зів’яле листя».
- •67. Соціально-психологічна та історична драма і.Франка.
- •68. Перекладацька діяльність і.Франка.
- •69. Іван Франко – літературний критик.
- •70. «Покутська трійця»: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина.
- •73. Українська новелістика кінця 19-поч.20. Жанрові модифікації. Франко про психологізм молодої прози
- •74. Поетика драматичної поеми Лесі Українки («На полі крові», «Оргія», «Бояриня»).
- •75. Художня трансформація фольклорно-міфологічного начала в «Лісовій пісні» Лесі Українки.
- •80. Літературні організації і групи 20-30-х рр.. Хх ст.. «Гарт»,
- •81. Літературна дискусія 1925 — 1928 років.
- •82. Естетична програма поетів- неокласиків.
- •83. Рання поезія п. Тичини (“Сонячні кларнети”, “Замість сонетів та октав”, “Плуг”, “Вітер з України”)
- •84. Лірика в. Сосюри.
- •87.Жанрово-стильові особливості драматургії 20-30-рр. 20 ст.
- •88.Проза Миколи Хвильового
- •89.Роман «Місто» Підмогильного
- •90. Поеми Бажана «Сліпці», «Смерть Гамлета», «Різьблена тінь»
- •91.Новелістика Григорія Косинки
- •92.Поезія є. Плужника, д. Фальківського, о. Влизька.
- •93. Поезія б.-і. Антонича
- •94. Співець степової Еллади. Маланюк
- •95.«Празька школа» української поезії
- •96.Романи Івана Багряного «Сад Гетсиманський», «Тигролови»
- •97.Улас Самчук «Волинь», «Марія»
- •98.Драматургія Івана Кочерги («свіччине весілля», «Алмазне жорно»)
- •99. Ю. Яновський. Роман «чотири шаблі»
- •100.Кіносценарії о. Довженка
- •101. Фольклорність поезії Малишка
- •102. Шістдесятництво як суспільно-політичний і літературний феномен
- •103. Перша фаза реабілітації репресованих письменників (кінець 50-поч. 60 рр. 20 ст.)
- •104. «Третє цвітіння» української поезії (Рильський, Тичина, Малишко, Бажан, Первомайський)
- •105. Космічна тема в поезії 60-рр 20 ст.
- •106. Новелістика 60-х рр. 20 ст, її представники
- •107. Перекладацька діяльність Миколи Лукаша і Григорія Кочура.
- •108. Роман о.Гончара «Собор», його проблематика і поетика.
- •109. Роман-епопея Вільде «Сестри Річинські» - мистецтво індивідуалізації жіночих персонажів
- •110. Літературно-мистецьке об*єднання мур. Концепції «Великої літератури» Самчука. «національно-органічного стилю» Шереха та дискусії навколо них
- •111. Історичні романи п.Загребельного, їх проблематика та особливості стилю
- •113. Драматургія 60-80рр 20ст, основні представники
- •114. Збірки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність», їх проблематика та поетика.
- •115. Поезія Василя Симоненка
- •116. Літературна критика 60-80 рр 20 ст, основні представники
- •117. Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства
- •118. Історичні Романа Романа Іваничука та Романа Федоріва. Мотиви історичної пам’яті та яничарства.
- •119. Романи Ліни Костенко «Маруся Чурай» і «Берестечко», коло проблем
- •120. Літературне об*єднання «Слово», його програма та основні представники
- •121. Трилогія в. Шевчукка «Три листки за вікном».
- •122. Дисидентська поезія 60-80-х рр. 20 ст. Творчість Василя Стуса та Ігоря Калинця
- •123. «Химерна проза» 70-х 203н.. 20 ст.
- •125. Друга хвиля реабілітації укр.. Літератури( кін. 80 – поч. 90-х років 20 ст.)
- •126. Історія й теорія літератури як розділи літературознавства. Специфіка літературної критики
- •127. Тропи.
- •129. Композиція літературного твору
- •130. Категорії змісту і форми в літературознавстві
- •131. Будова і функції синтаксичного паралелізму і градації
- •132. Будова і функції антитези, оксиморону, парадоксу
- •134. Поетична строфіка. Канонічні строфи
- •138. Силабо-тоніка як система віршування
- •143. Драма як літературний рід.
- •145. Метафора, її різновиди і функції.
- •147. Порівняння: будова, різновиди, функції.
- •150. Ліро-епічні жанри.
- •158. Літературний персонаж: його різновиди і засоби характеротворення.
- •159. Епос та його жанри.
99. Ю. Яновський. Роман «чотири шаблі»
Роман «Чотири шаблі» розповідає про події громадянської війни в Україні. Перемога революції створила умови для відродження романтизму. Саме романтизм козаччини спонукав чотирьох друзів — героїв роману «Чотири шаблі»: Шахая, Остюка, Галата і Марченка — сформувати бойовий загін для захисту революції. Під час весілля Шахая у церкві, де відбувалось вінчання, друзі побачили козацькі розписи, на яких зображувалась боротьба козацтва з ворогами. Проймаючись національною свідомістю, друзі вирішили захищати свою землю так, як це робили героїчні предки. Роман побудований у пісенній формі. А оскільки пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів, то в романі опущено так звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто стислості й ліризму в художньому плані. складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі.осмисленні теми. В пісенному зачині автор називає друзів — «чотири паростки міцного дуба» (тобто сини великого народу). Вони різні, але об'єднані спільною метою — захистити країну. Письменник романтизує подвиги друзів, показує військову звитягу, козацьку відвагу та надзвичайну силу.
!!!(переказ твору)
Місце дії –степова Україна. Час: грудень 1918 – перша половина 1919 р. Герої – безстрашні повстанці. Хто ж легендарний „отаман партизанів"? Григоріїв Матвій (1888-1919), спершу отаман українських військ, колишній офіцер царської армії, під час повстання проти гетьмана (1918) діяв на півдні Правобережжя в районі Миколаєва, підтримуючи Директорію. У березні-квітні 1919, перейшовши на бік більшовиків, брав участь у їх наступі на Миколаєв, Херсон і Одесу, зайняті білими росіянами й французьким та грецьким десантом. Однак і далі Григоріїв іменував себе „отаманом партизанів", і в штабі його було українські ліві есери й анархісти. На початку травня 1919, після того, як більшовицька влада дала наказ іти до Угорщини на підтримку совєцькому урядові, виступив проти більшовиків, підтриманий партизанами, повстання охопило район від Миколаєва й Херсона до Катеринослава, Кременчука, але в кінці травня було ліквідоване Червоною Армією. Григоріїв перейшов до Махна і був незабаром вбитий махновцями. В житті все було значно складніше, як у героїко-трагічному гостро сюжетному детективному романі. Кінець 1918 року. „Україна, зломивши у всенародному повстанні німецьку окупацію, опинилася в „чотирикутнику смерти": російсько-більшовицький наступ з півночі, російські білогвардійці з Дону, альянтські десанти і денікінці з півдня, поляки на заході... У цій ситуації уряд УНР прагне за всяку ціну замирення з Антантою. Сподівається, що захланні окупанти відмовляться від підступного плану реставрації поміщицької царської імперії, дає наказ українським військам на півдні здавати міста і села без бою. Російські більшовики не забарилися скористатися цією ситуацією: спішно поширили фальшивку як „текст договору" уряду УНР з Антантою і Денікіним про скасування самостійної України і реставрацію царсько-поміщицької імперії. Офіцер армії УНР Григор'єв, до якого приєднався в цьому Юрко Тютюнник, бачачи нереальність надій уряду УНР здобути прихильність Антанти до незалежної України, знаючи, що Україна не прийме без бою денікінсько-антантську окупацію, що все це використає Совєтська Росія для „визволення", - оголошує розрив з урядом УНР, заявляє себе вояком самостійної Радянської України, визнаючи за тимчасовий уряд не московську маріонетку та чолі з Раковським, а центральний Ревком, утворений тоді українськими боротьбистами, що перейшли з партії есерів на радянські позиції. Із селян і чорноморських матросів швидко організовує повстанську армію. Домовляється з радянсько-російським командуванням про оперативну співпрацю. Босоногі батальйони селян, робітників і матросів степової над морської України, очолені воєнним талантом і козацьким духом Григор'єва і Юрка Тютюнника, перемагають танки, гармати і океанські панцерники Антанти, в незабутніх боях від Херсону до Миколаєва й Одеси скидають потужні десанти в Чорне море – і Григор'єв тріумфально вступає в Одесу, спонтанно привітний усім її населенням. Такий швидкоплинний розвиток подій не входив у плани більшовицької Москви. Не бачити тепер російським шовіністам України – французи ж обіцяли представникам Леніна при мирних переговорах відступитись від неї... Коли ж українська перемога стала фактом, Ленін поспішив приписати її Москві. Мовляв, Радянська Росія скинула в Чорне море десанти Антанти і визволила український народ. Після провалу невдалих спроб Москви за допомогою агентів убити Григор'єва, вона, бажаючи усунути з України переможні полки Григор'єва, дає їм наказ негайно іти через румунську Буковину в Угорщину на допомогу угорським комуністам. Григор'єв, який ніколи ні на папері, ні на ділі не визнавав Москву своїм господарем, підготував загони для походи і... вдарив по російсько-совєтських окупаційних військах і властях. У своєму універсалі від 9 травня 1919 р. „отаман партизанів" радив росіянам іти додому і забрати з собою свою маріонетку – уряд Чаковського і КП(б)У. Про ці події Ю.Яновському розповідав начальник штабу армії Григор'єва Тютюнник, один із найвизначніших воєнних талантів і діячів української революції і держави, організатор „Вільного козацтва" в 1917 р. Ясно, що Яновський „виробив свій власний образ тієї історичної події" – використав багато інших допоміжних матеріалів.
