98.Драматургія Івана Кочерги («свіччине весілля», «Алмазне жорно»)

Драматургія І Кочерги – помітне явище в антології укр. літ – ри 20 століття. Він пройшов тернистий шлях від театрального критика, що писав комедійні фарси російською мовою, до глибоко національного драматурга, що усвідомлював роль своїх творів для осмислення складної історії народу. У його п’єсах, про що б вони не були («Свіччине весілля», «Майстри часу», «Ярослав Мудрий»), завжди присутні гострі конфлікти, поставлені глибокі морально – філософські проблеми, але завжди є щось від казки. І. Кочерга в одному з кращих творів — п’єсі «Свіччине весілля», не збирався замикатись на суто історичному описі подій. Навпаки, він бачив перед собою значно ширше мистецьке завдання: «На цьому мальовничому тлі створити узагальнений боротьби України за свою волю і самобутню культуру».

У драматичній поемі «Свіччине весілля» доля подільського майстра Івана Свічки переплитається з долею України, поєднуючи особисте і вічне. Перед читачем постають картини Києва, початку 16ст., коли литовські князі намагалися придушити будь-яке прагнення народу до волі, жанр обрано письменником не випадково: обсяг поеми дає можливість відтворити широку панораму подій, а особисті моменти з життя героїв надають драматизму епічній оповіді. Проблема вищої краси, як її бачить і розуміє митець, - у народній боротьбі та самопожертві заради високих ідеалів. Ця проблема знаходиться в епіцентрі твору. Кочерга використовує прийом драматичного протиставлення двох таборів, Подолу і Верхнього міста, для загострення основного конфлікту. Наскрізним і символічним є образ Свічки, вогню. Навколо світла волі для боротьби, для боротьби за нього збираються подільські цеховики Чіп, Коляндра, Передерій. Власне, формальним приводом для конфлікту, який розгортає дію, є заборона світити світло у Києві. Пани бенкетують, а люди змушені сидіти в темряві: «без світла, в темних хатах, як кроти». Київські ремісники, змальовані Кочергою правдиво і переконливо, уособлюють Україну, що бореться. Подія вирує тому, що вбачає у жорстоких наказах Воєводи пряме зазіхання на свої права та привілеї, спробу перетворити вільних громадян на покірних рабів. Деякі з них, Кожум’яка Чіп та Золотар Передерій, закликають дати гідну відсіч поневолювачам.

Центральним образом у портретній галереї подолян став образ Івана Свічки. Автор змальовує його у різних ситуаціях, тому персонаж не перетворюється на шаблон. Перед читачем людина з сильним характером, що знає свою мету. Він прекрасний майстер, закоханий у витвори своїх рук. Високий злет його душі викликає повагу і любов до нього простих цеховиків, які гуртуються навколо героя у протидії представникам влади. Зрозуміло, що людині з нещирою душею не довірятимуть. Певний романтизм властивий йому у справі боротьби, він вірить, що саме любов «пориває людей на подвиг, на борню, на бій». Для Свічки особисте й громадське завжи поруч, герой не розуміє свого щастя без визволення міста від гніту володарів. Адже це рабство не тільки фізичне, а перш за все духовно.

Поруч із І.Свічкою – його наречена Меланка. Автор використовує традиційні художні засоби змальовуючи образ дівчини, що йде за коханим на боротьбу, зберігає вірність і в найстрашніші хвилини. Кращі якості душі Меланки проявляються в її конфлікті з князем Ольшанським.Коли він ставить її перед вибором: смерть Свічки чи «кохання» князя - заради життя дорогої людини, Меланка йде за князем. Перед читачем образ, в якому втілено найкращі риси укр. жінки. За авторським задумом, Меланка – це поетичний символ України, що»з тьми віків та через спільний бур» пронесла живий вогник своєї душі. Від слів і обурення, адже «дихати народу не дають», до бунту проти Замку – такий шлях Подолу. Замок Воєводи символізує для цеховиків їхніх гнобителів, у його зруйнуванні бачать вони мету своєї боротьби. Поруч зі Свічкою у цій боротьбі – Тетяна і Чіп, Передерій, що осліп через вісутність світла. Він, гинучи в бою за загальну справу, вперше почуває себе цілком щасливим і ніби прозріває. Драматург показує, що саме боротьба проти реальної загрози рабства стає тією спільною справою, яка згуртовує представників різних цехів. «За Свіччине весілля!» – ці рядки стали лозунгом киян і рефреном твору. Свічку визволяють із замку, і у смертельному двобої він убиває князя Ольшанського. Звичайно, як для свого часу, герой поеми занадто свідомий, мова його звучить патетично і навіть вишукано, з використанням високої лексики. У цьому данина часові написання твору (30-і роки) і данина романтичним ідеалам зображення таких героїв.

Драматична поема «С.в.»присвячена подіям давніх часів, але підняті в ній проблеми завжди актуальні. Боротьба людей за особисте щастя невідривно пов’язана із завоюванням щастя для всіх. Автор переконаний у цій істині і приводить до такого ж висновку читача. Літературні герої І.Кочерги – це весь укр. народ, уособлення віри письменника, у духовні можливості цього народу, у його світле майбутнє: