25. Літературна спадщина Львівської братської школи (лекція криси)

Льві́вська бра́тська шко́ла — перша братська школа в Україні. Заснували її бл. 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін.

Статут Л.Б.Ш. (“Порядок шкільний” 1591 р.) — видатна пам’ятка української педагогічної думки. Він передбачав демократичні основи організації школи. До Л.Б.Ш. приймали дітей різних станів зі Львова та інших міст і сіл України. Навчання проводилося тодішньою руською (українською) літературною мовою. Вивчали слов’янську, грецьку, латинську мови (риторика, граматика, піїтика), діалектику, а також арифметику, геометрію, астрономію, філософію, богослів’я, музику. Школа була й осередком розвитку хорового співу та українського шкільного театру. В 1591 р. була надрукована греко-слов’янська граматика “Адельфотес”, складена учнями школи і учителем Арсенієм Еласонським.У різний час ректорами й учителями тут були: С. Зизаній, Л. Зизаній, Ф. Касіянович, І.Борецький, П. Беринда, Г. Дорофеєвич, І. Трофимович-Козловський, С. Косов, В. Ушакевич та ін. Гетьман П. Сагайдачний заповів значні кошти на потреби школи. Л.Б.Ш. мала значний вплив на розвиток освіти не лише на Русі-Україні, а й у Білорусі, Молдові, Волощині та інших країнах. Вона виховала чимало видатних громадських і культурних діячів. З другої половини 17 ст. занепала, припинила існування в кінці 18 ст. Львівська братська школа мала сильний викладацький колектив. Це Стефан Зизаній — викладач грецької мови, Лаврентій, Зизаній - викладач слов'янської, Кирило Транквіліон, Ставроведький — автор релігійно-моральних міркувань, Іов Борецький — викладач грецької та латинської мов, Памва Веринда — лінгвіст, укладач першого друкованого азбуковника - словника енциклопедичного типу. Літ.твори – знаменитою є Просфомена брошура з текстом віршів, які учні школи декламували митроп.Михайлові 17січня 1591. особливість – 1ша декламація, жанр барокового стилю, але за своїм призначенням є 1м з панегіриків. Тут треба розр.речі – світогляд і стиль. За стилем – поч.бароко. має вел.з-ня для театру. Декламація має 2 част. – 1ша под.на ліки – 1 лік – подяка шо митроп.приїхав сюди. 8 отроків охоплюють 2 лік- прослав.його, є прортрет яяк дух.воїна.зак.1ша час. – зверненням до митр.від старших (візит віб.в січні) приїз митр.віщує що скоро прийде весна.2час. привітання митр.в школі. Наприк.16-17ст. Вийшло багато текстів – різдв.вірші П.Беринди 1616, Розмишляння о муці Христовій Йоанакій Волкович 1631.усі твори мали вел.з-ня. Наприк.1616р вих.збірник різд.віршів На Рождество – присв.Єремії Тесаромському.

26. Касіян Сакович. Вірші на похорон гетьмана п Конашевича-Сагайдачного.

Касіян Калліст Сакович (*1578 — †1647) — шляхтич руський, церковний діяч і письменник-полеміст, ректор Київської братської школи з 1620 року.Короткі відомості. Народився у священичій родині у Потиличі (Подтеличі) неподалік Рави, вчився у Замості, Любліні й у Краківській Академії та буввиховником Адама Киселя.У 1620 — 1624, бувши ченцем, став ректором Київської Братської школи. Перейшовши до Любліна 1625, приступив до з'єднаної Церкви і став архимандритом у Дубному 1626 — 1639, а наступного року (1640) перейшов на латинський обряд і вступив до ченців-авґустиніянів у Кракові. Потім вів мандрівне життя.Сакович був обдарований визначним письменницьким хистом. Перший твір з філософської тематикою «Проблеми» видрукував польською мовою у Кракові 1620, 1622 у Києві видав написані тодішньою книжною «руською» мовою «ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного….» за зразками силабічної барокової поезії.З інших йото писань найважливіші:«Kalendarz stary .. і responzy na zarzuty starokalendarzan» (1642); «Epanorthosis albo Perspektywa ..» (1642) з полемічним наставленням проти юліянського календаря і проти літургійних обрядів тодішньої православної і уніатської Церкви, що не залишилися без відповіді з боку православних — Петра Могили («Litos albo kamień…», 1644) і уніятів — Пахомія Войни-Оранського та Івана Дубовича.Писав здебільшого польською і давньоукраїнською мовами.

Вірш на похорон Петра Сагайдачного (1622) Кас'яна Саковича. Автор дає картину страждань України від татарських нападів, з якими боровся Сагайдачний; згадує його заслуги в обороні Церкви. Дуже важлива тенденція автора зв'язати сучасну Україну з тією, що воювала колись з Грецією, за Олега, за Володимира — коли прийняла християнство. Слава Сагайдачного — закінчує Сакович, — буде голосна, «поки Дніпро з Дністром многорибні плинути будуть».Невеличка книжечка, формату зошита (малого кварто), дуже рідка, затитулована: ВЂршЂ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, зісталась нам єдиним літературним витвором Братської школи передмогилянської доби. Але, крім цього пам’яткового значення, має визначний інтерес як літературний твір і відбиття ідеології братських кругів свого часу. На 48 сторінках (восьми зшитках по 8 сторінок) вона містить згадані вірші — панегірик Сагайдачному і всьому Війську Запорізькому (40 сторінок), і в додатку два прозові взірці похоронних промов (вищезгадані 8 сторінок). Три дерев’яні гравюри — герб Війська Запорізького, портрет Сагайдачного на коні й малюнок морської баталії козаків з турками під Кафою — унікати в нашій старій графіці, прикрашують цю єдину в своєму роді книжечку. Місце видання не позначене, але, очевидно, це друк лаврський, маніфестація тісного зв’язку братства з його печерською митрополією й його протектором — Запорізьким Військом, якому ця книжка присвячена. З цих різних сторін вона вимагає нашої пильної уваги, власне її перша віршова частина. Вона скл. з 23 окремих віршів, зложених тим самим 13-складовим силабічним віршем з цезурою після 7-го складу, що звичайно годиться з закінченням слова (не розриває його).Насамперед короткий віршик "На герб сильного єг. кр. мл. Війська Запорозького" (намальовано тут же козака з мушкетом), в тім же роді, як ми бачили по різних інших лаврських виданнях:Потім "передмова" (що може означати не так передмову в нашому розумінні, як властиво промову, як це слово й уживається) — "зацне силному войску єго кор. милости Запорозкому: ласки божоє, доброго здоровя и щасливого над неприятелми отчизны звитязтва з несмертельной славы набыванєм автор, от в Троици єдиного Бога зычит". Це дуже інтересна похвала і апологія козацької свободи, в духу козацьких домагань признання за ними шляхетських прав, з огляду на їх військову службу і оборону краю 1, короткий і виразистий панегірик козацьким заслугам для Речі Посполитої і осторога від тих різних проектів на скасування козацтва, що тоді обертались між польською шляхтою і дебатувалися на соймах. Це таким чином чисто політичний памфлет в інтересах козацтва, що місцями говорить буквально словами "Протестації" київської ієрархії, виданої одночасно 2. В другій половині автор звертається до козацького війська і нового гетьмана Олифера Голуба, виконавця волі покійного Сагайдачного, аби далі додержували тих прикмет, які тільки що дістали від нього такі високі похвали: Підписано: "Вашим милостям, моим велце ласкавым паном и добродЂом, всему рыцерству єго кр. мл. Запорозкому. Унижоный и зычливый слуга и молитвенник многогрЂшный инок Касіан Сакович, ректор школ Кіїовских, сл(уга) б(ожий)".По цім ідуть характеристики покійного гетьмана і його портрет. Перший спудей (Стефан Почаський) описує високі прикмети небіжчика, підносить особливо його заслуги в визволенні невільників-християн з поганських рук і при тім висловлює небезінтересну гадку, яка війна дозволена — оборонна, та, що боронить покривджених: За цим ідуть 7 віршів з "прикладами" того, як мудрі люди неустанно підтримували в собі пам’ять смерті, і восьма на подібну ж тему — неминучості смерті. Приклади ці зачерпнені з класичної старовини, з християнської легенди, з середньовічної історії. Наступає біографія Конашевича, доволі незручно розділена на дві декламації (13-ий і 14-ий спудей). Не вважаючи на деякі риторичні прикраси і відступи, вона досить змістовна і служить головним, а властиво єдиним джерелом, з якого ми щось довідуємось про славного гетьмана. Автор описує його походження з Західної Галичини, його науку в Острозі, його діяльність у Запорозькім Війську, головні кампанії, ним відбуті; далі спеціально спиняється на його щирості в вірі, заходах на користь "руської релігії", описує відновлення православної ієрархії, останню, Хотинську кампанію, передсмертні розпорядження гетьмана і його смерть. Як бачимо, автор дуже рідко де підіймається до того, що справді можна б назвати поезією: де-не-де блищать її промінчики, поза тим це тільки січена, римована проза. Серед інших утворів її "Вірші" Саковича належать до кращих з літературного погляду і дуже цінні — з історичного.