21. «Слово о полку Ігоревім»

Слово о полку Ігоревім— давньоруська героїчна поема кін. XII ст., Історія твору. Оригінал твору відкрив граф А. Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Спасо-Ярославського монастиря Йоіля 1791 р., і видав друком у Петербурзі 1800 р., при співпраці знавців палеографії М. Малиновського і М. Бантиша-Каменського. Сам рукопис і більшість друкованих примірників «С» згоріли під час московської пожежі 1812 року.тепер за основу тексту був лише 1шодрук і копія, яка була зроблена дляКатерини 2 за 4р до його опублікування.

Брак оригінального списку викликав уже на початку XIX ст. появу т. зв. скептиків, які вважали «С» пізнішим фальсифікатом (О. Сенковський, М. Каченовський, І. Давидов, І. Бєліков й ін.). До новіших скептиків належали франц. славісти Л. Леже і А. Мазон, (який автором «С» вважав Бантиша-Каменського, пізніше Йоіля), останнім часом А. Зімін, Едвард Кінан та ін. Переважає думка про безпідставність усіх закидів сфальшування, до цього чимало спричинилися різні знахідки. Ще 1818 р. К. Калайдович знайшов у псковському Апостолі 1307 р. приписку запозичену з «С», 1829 р. Р. Тимковський видав список «Задонщини», що була наслідуванням або, як писав М. Сперанський, плагіатом «С».Вже ранні дослідники відкрили зв'язок «С» з українською народною поезією, особливо М. Максимович. У XIX ст. над «С» працювало багато дослідників: з росіян М. Тіхонов, П. Вяземський, В. Міллер, О. Веселовський, Е. Барсов; з українців, крім М. Максимовича, О. Потебня, О. Огоновський, П. Житецький. Широко поставлене дослідження «С» у XX ст., існує понад 700 поважних праць про «С» різними мовами, у тому ч. праці укр. дослідників В. Перетца, М. Грунського, на еміграції Д. Чижевського, О. Пріцака та ін. З другої пол. 1930-их рр. наук, вивчення «С» в УРСР припинене й обмежене тільки російськомовними дослідженнями в АН СРСР.зваживши, що мова, якою написано «С», в основі давньоруська мова, поему зараховують до своєї літератури українці, білоруси і росіяни. Проте ніхто з поважних учених не заперечує, що поема постала в Україні і що багато її мовних і поетичних засобів мають яскраво український характер. У 1920-их рр. М. Скрипник домагався визнати приналежність «С» лише до української літератури. Автор – прийнято вваж.шо автором С. Невідомий, тому що в різні часи виявлялись різніточки зору. Одні дослід.вважають шо написав цей твірвел.князь Святослав, бо золоте слово цього персонажа суглосне з автор.позицією і закдиком рус.князів до обєднання (гіпотеза В.Медвєдєва). інші вваж.автором – Біловода Просовича, імя яке згадується в Київ.літописі саме там де йдеться про похід Ігоря( версія Буртика).проте найбільщ ймовірно версією є суч.досл – Леон.Махновця та Ст.Пушика, які вваж.автором гал.князя В.Ярославовича – брата княг.Ярославни.

Історична основа і зміст поеми. Історичною основою (не темою) «С» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р. Цю історичну подію поет відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за ставлення особистого над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо.

Крім вступу та хакінчення С, под.на 3 част.1.про похід Ігоря, 2.про сон Святослава та його золоте слово, 3. плач Ярославни та рятунок Ігоря. Автор згадує свого попередника — співця Бояна, який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі й об'єднати давню й теперішню славу. Після описів підготовки до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «С» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, прославою спершу «старим князям» — Ігореві і Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігоревич. Сон Святослава – снилося шо в києві на горах звечора вкривали його чорним накривалом на тисовім ліжку черпали йому синє вино, змішане з отрутою, а на груди сипали вел.жемчук і пестили його. В його золотоверхній палааті були дошки без сволока а всю ніч з вечора кракали ворони.бояри пояснили шо це туга. 2 соколи злетіли з батьк.престолу, щоб добути город Тмуторокань або напитися шоломом з Дону. Але шаблі невірних підборкали крила соколам їх же самих спутали в залізні пута. І він промовляє золоте слово. – це лебединапісня укр.київ.д-ви, туга за її мин.славою. Свят.звертаєтьсяя за поміччю до Всеволода, Рюрика, р.Мстиславовича, до синів Ярослава. Мова і поетика. Мова, якою написано «Слово…», це тогочасна літературна мова русинів, подібна до мови літописів, але з помітно більшими впливами народної. Побіч слів, прикметних тільки українській мові, є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи ін. мов. Деякі слова казують на те, що оригінальний текст, мабуть, був написаний латиницею. Виходячи з цього, деякі слова належить читати інакше. Так, "волці" звучало б як "волкі", "на реце" - як "на реке", "лучи" як "луки" тощо. І, звичайно, читати належить "русичи", а не "русици". Разміщення слова "ся" ("себе") окремо від дієслова, а часто попереду від нього, звичне для польскої мови. Найперша фраза "С" "Не лепо ли ны бяшеть братіе" ближче до польскої, ніж до украинскої. Особливо багаті епітети «С», порівняння й метафори, метонімії й гіперболи. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусила існувати й багата народна і дружинна поезія із складною і високорозвиненою поетикою.