1. Основні поняття та категорії фольклористики як науки.

Фольклори́стика — наука, що вивчає закономірності та особливості розвитку, характер і природу, сутність, тематику фольклору, його специфіку та спільність з іншими видами мистецтва.

ФОЛЬКЛОРИСТИКА — наука про уснопоетичну народну творчість (фольклор), що вивчає значення словесного мистецтва народних мас і його специфіку, особливості й закономірності розвитку в різні періоди історії, співвідношення колективного й особистого творчих начал у фольклорі, його взаємозв'язки з художньою літературою та іншими видами мистецтва, досліджує походження, зміст і форму фольклорних жанрів, окремих творів, їх варіанти і т. д.

Завдання фольклористики

Досліджує загальнотеоретичні проблеми фольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього мислення, ідейно-художньої структури міфологічного мислення у традиційній культурі, ритуального контексту фольклорної жанрології, фольклоризму певного етапу літературного процесу чи творчості окремого письменника.

вивчення системи жанрів фольклору;

типологія художньої структури народнопоетичних творів;

еволюція символіки й образності;

традиції і новаторство народного поетичного мислення;

контамінація української дуалістичної традиції та християнства у фольклорі;

історія вивчення розвитку жанрових систем фольклору;

фольклорно-літературні взаємини; синхронний та діахронний підходи;

фольклоризм у літературі;

Галузі

історіографія;

джерелознавство;

текстологія варіантів;

етнопсихологія народної культури;

історичне побутування видів і жанрів фольклору;

народна версифікація;

вивчення регіонального побутування зразків народної поетичної творчості;

формування художніх систем жанрів фольклору;

психологія художнього образного мислення українців;

проблема генофонду образів українського фольклору;

проблеми авторства народних пісень літературного походження;

творчий процес у фольклорі;

культурно-цілісний вимір еволюційного розвитку у сучасному фольклорі;

сучасна інтердикція фольклору до формування національної свідомості.

«Украї́нська фольклори́стика» — словник-довідник. Побачив світ 2008 року в Тернополі у видавництві «Підручники і посібники». Уклав словник кандидат філологічних наук Михайло Чорнопиский.

«Українська фольклористика» — перше в Україні довідкове видання про національні скарби усної народної словесності (фольклор) із поясненням фольклористичної, етнографічної, етномузикологічної і культурологічної термінології, довідками про етнографічні регіони, жанри фольклору, українознавчі наукові центри й осередки, визначні видання скарбів українського фольклору.

2. Фольклор і художня л-ра. Проблема “фольклоризації” літературних текстів.

Між усною нар. тв.. та л-рою є значно більше відмінного ніж подібного. Першою відмінною ознакою є мова. Для нар.тв. властива простонародна, діалектна (часто говіркова) мова, для авторської тв.. – властива л-на мова. Спільним чинником є жанрова система. Народне та професійне мистецтво частково збігаються. “Частково”, бо є жанри специфічні тільки для нар.тв. (голосіння, замовляння), і і навпаки – властиві тільки л-рі (повість, роман). Істотна відмінність – характер творення та побутування текстів: у нар.словесності – в усній формі; у л-рі – в писемній. Народнопоетичні твори не мають автора(анонімність). Усна нар.тв. твориться колективно. Народними стають тільки і тексти, що повністю відповідають загально усталеним нормам, у цьому виявляється її народність. Л-ний твір – є не імпровізованим, оскільки будучи написаним і завершеним, вже не змінюється, навідміну від народного твор. Таким чином народний твір побутує в постійному русі і зміні. З часом один твір побутує в народі у кількох варіантах – ця особливість називається варіантність. Фольклору властива – традиційність, що виявляється у незмінності фольклорних жанрів та їх поетичної системи. Література значно відкритіша для змін. Кожному жанрові фольклору властива своєрідна форма виконання: думи – викон. речитативом під музику, веснянки – у формі хороводу (з певними рухами). У нар.творах дійсність наближена до нар.ідеалу (героїзована, звеличена). Головний персонаж нар. епосу – це позитивний герой, що втілює в собі все найкраще. Отже, ми змушені виділяти усну нар.тв. та л-ру як два окремі види словесного мистецтва, які відрізняються не тільки своїм походженням, а й функціями та формами побутування. Фольклоризація – термін, що усталився в українській фольклористиці щодо народних переробок творів літературного походженняі поширення їх за законами усного побутування. Є два етапи Ф. : відкрита(процес ходження творуу народну виконавську традицію ще триває) і завершена(коли літ.тв. відбули стадію поширення у певному середов. і перебувають у пасивному репертуарі носіїв фолькл. традиції). Фольклоризовані пісні можуть дуже близько стояти до літературних першоджерел через особливе(як правило, шанобливе) ставлення народних виконавців до відомого їм автора (І. Ф., Т. Ш.) . у ХХ ст. Ф. зазнали стрілецькі та повстанські пісні, які пройшли шлях від автора-виконавця до колективу саме тому, що в їх змісті знайшли відображення переживання маси людей, пов’язаних значними сусп..-іст. подіями та героїкою нац..-виз.. боротьби. Ф. літ.тв у сучасних умовах невіддільна від впливу ситуації копіювання,Ю коли внаслідок дії радіо, кіно, телебачення, під час хорово-ансамблевого виконання пісня «консервується». Під час Ф. має місце і випадкова, неусвідомлена зміна в текстах, пояснення для якої знайти важко.. Виділ. 2 типи характерних текстових змін: формально-лексичні (заміна синонім.. порядку, де спостерігаємо тенденцію до індивідуального підходу (діалектні слова) з перевагою типового узагальненого слова) та семантико-смислові(смислові зміни слів та фраз, скорочення тексту, доповнення ін..творами, жанрове переосмислення та появу версій ). Пит. Ф. висвітленні у працях В. Данилова «ненародні пісні в укр.. фольклорі»(1909), Г.Нудьга «Пісні укр..поетів та їх народні переробки»(1956), В. Бойка «Пісні л-ного походження»(1983).