2) Сучасне телебачення України. Основні тб-канали, особливості

програм.

На зорі незалежності українське телебачення все рідше виконувало функцію інформування. Спочатку інформацію поступово й методично почало витісняти  насильство, а згодом успішно утвердилися в ефірі передачі розважального характеру, здебільшого запозичені за кордоном. У такий спосіб агресивність знаходила своє, нехай і гіпертрофоване, відображення в ефірі, і людське прагнення до видовищ та розваг зреалізовувалось у шоу, пасивними учасники якого були самі глядачі. А започатковані поодинокі передачі аналітично-інформаційного характеру, авторські матеріали на політичну тематику, як свіже, нове й живе інформаційне слово, заслужено утримували найвищі рейтинги й мали сталу, вдумливу, критично мислячу аудиторію. Ці передачі впливали на “генераторів ідей” й скоординовували у певне русло інформаційні потоки. Вони вирізнялися як оперативністю інформаційних повідомлень, так і їх аналізом: мали тісні, постійні й надійні джерела інформації у владних структурах і у прихильників опозиційного середовища, у силових структурах і дипломатичних колах. Наявність поліджерел отримання фактологічного матеріалу давала можливість глибше аналізувати політичну ситуацію й реалістично віддзеркалювати політичний процес.Ці складові фахової майстерності, помножені на високий професійний рівень журналіста, перетворили авторські аналітично-інформаційні передачі й найбільш популярні та рейтингові у реальні механізми зв’язку між владою і суспільством, а відтак у дієвий важіль впливу на електоральні погляди громадян. Неабиякий вплив цього ґатунку передач якнайповніше забажали використати політехнологи, що тісно співпрацювали із владними структурами. Важко збагнути, чому український політикум пішов з самого початку цим хибним, і, м’яко кажучи, не досить коректним шляхом: не втілювати у повсякденне життя політичні програми й концепції, які б забезпечували поступ суспільства, розвиток його інститутів у цивілізованому руслі, а замінити реальну інформаційну політику  піарінформуванням про “досягнення” і “успіхи” окремих політиків, політичних структур, владних угруповань. Відтак, на зміну заслужено популярній “Післямові” Олександра Ткаченка приходить “Сім днів” Вадима Долганова. Виваженість замінюється наступальною агресивністю, до болю ріже вуха упередженість; надуманість витісняє інформаційність, талант підмінюється псевдориторикою, а розважливий тон – піною з рота. “Післямову” Олександра Ткаченка вважав за правило переглянути отримати й зафіксувати інформацію вдумливий реципієнт,  прийнявши до відома авторський аналіз як один із ймовірних варіантів трактування чи прогнозування політичних подій. Поза сумнівом, ці передачі якщо не живили реципієнта і долучали його до розвитку сучасної української політичної думки, то вже стовідсотково відображали оту  думку і фіксували її. Авторський колектив думав над ними сам, і примушував задумуватися над реаліями тогочасного політичного життя нас з вами, глядачів. Недаремно передача мала найвищі рейтинги як на Сході, так і на Заході України. І “мовний бар’єр” їй на став перепоною. Періодично доморощені інформаційні магнати – не без рекомендацій псевдодемократичних політиків – то “заводили козу до хати”, скажімо, лапікурівськими “акцентами” або авторською трихвилинкою Корчинського та Джангірова “Проте” (яка, до речі, виходила на каналі “1+1” під рубрикою “Реклама”), то “виводили цю козу із хати” припиненням трансляцій передач, коли, здавалося, глядацьке терпіння наближалося до критичної позначки. Дещо менш агресивна, трохи витонченіша, проте “з цього ж поля ягода” – недільна передача В’ячеслава Піховшека “Епіцентр” продовжує “опрацьовувати” мізки пересічного глядача у комусь потрібному  руслі. Вдумливий, мислячий реципієнт її, зрештою, може ігнорувати. Що, слід зауважити, і робить з успіхом значна частина нашої інтелігенції. Значно важче на українських телеканалах уникнути псевдоінформування, яке повсюдно “вкраплюється” під час виборчої президентської кампанії. Навіть у проектах на кшталт спортивних передач. Чимало вболівальників трансляцію Олімпіади у Афінах переглядали на каналі “Євроспорт”, щоб тільки не почути від наших вітчизняних коментаторів про особистий внесок у перемогу спортсмена одного із кандидатів. Не можуть не травмувати глядацької виступи технологічних кандидатів, які або фальшиво підтримують лідера опозиції, або за надуманими сценаріями викривають його “огріхи”. Важко не погодитись із тезою політичного оглядача газети “Високий замок” Н. Балюк: “те, що роблять козаки, яковенки і їм подібні (авторка, напевне, має на увазі і старання “нашої і вашої Наташі” також. – І.П.) – це є звичайна підлість, яка в нашій державі не просто толерується, а тиражується на Першому національному державному каналі телебачення. Отже, виходить, це є державною політикою нинішньої влади… Невже ми не зупинимо цієї деградації”.