2.2. Криза балетного романтизму

Важливою історичною подією середини ХІХ століття була відміна кріпосного права. Росія вступила н шлях капіталістичного розвитку. На зміну дворянського етапу звільню вального руху прийшов різночинний етап. Боротьбу народу очолили революційні демократи. Ідеї демократії плідно відобразились у різних сферах культурної діяльності. І хоч суспільний підйом вже н початку 1860-х років змінився новою полосою політичних реакцій, російська література і мистецтво правдиво зображували сучасну дійсність. Відтворюючи і пояснюючи життя, вони виносили вирок її похмурим явищам і намагались показати вихід, викликати протест, пробудити віру в краще майбутнє народу.

60 -70 роки най складніший період у розвитку російського балету. Зміни в житті суспільства загострили художні суперечки між аристократичним і демократичним глядачем.

Буржуазно-дворянська естетика відступала, прагнучи втримати свої позиції в балеті, приділяла основну увагу розважальності танцю,що завдавало шкоди ідейному змісту.

Московська балетна трупа, користуючись своєю віддаленістю від столиці, вела відкриту боротьбу за нові шляхи розвитку балету. Вже в ці роки її діяльність почала привертати несхвальні погляди петербурзького керівництва, і подальша доля балету в Москві ставилася під загрозу.

Петербурзька балетна труп під натиском свого глядача була змушена відмовитись від відкритої боротьби і зовнішньо капітулювати перед «балетно-консервтивним союзом», але в дійсності ця боротьба продовжувалась, хоч і стала носити прихований характер.

2.3. А. Сен-Леон – хореограф

В 1859 році місце Перро у Петербурзі зайняв балетмейстер Артур Сен-Леон (1821 -1870). Народився в сім'ї танцівника. Танцям він навчався спочатку в батька, Леона Мішеля, потім у балетмейстера Альберта Декомбе. У 17 років Артур дебютував в Брюсселі, після чого гастролював в Італії, Німеччині, Англії. У Франції його дебют відбувся в 1847 році в балеті «Мармурова красуня», який він поставив спеціально для своєї дружини ФанніЧерріто. За цим балетом пішли «Маркітантка» і «Зачарована скрипка», де Сен-Леон не тільки танцював, але й грав на скрипці.

Вистави Сен-Леона носили розважальний характер, в них було багато танців і технічних фокусів. Працюючи в багатьох європейських театрах, А. Сен-Леон поставив у них безліч балетів, дивертисментів, концертних номерів. Танцівник, балетмейстер, сценарист, композитор, диригент, віртуоз-скрипаль, він вражав сучасників багатогранністю своїх талантів і надзвичайною працездатністю. Майстер сценічних ефектів, трюків, барвистих танцювальних виходів – антре, А. Сен-Леон підкорював глядача зовнішнім блиском, великою кількістю сольних і масових танців, химерністю, яскравістю костюмів і декорацій. Його не цікавили теми й образи романтичного балету, естетику якого він знав прекрасно, йому не був потрібен глибокий зміст, філософський підхід до вирішення образів, йому потрібен був привід для танців, і він знаходив його в літературних сюжетах.

Наприкінці 1850-х Сен-Леон отримав запрошення в Росію, жадібно вбираючи все новомодне, з'являється в Західній Європі, і приїжджає до Петербурга, де, зміняєЖюляПерро на посту головного імператорського балетмейстера, протягом 1859-1869 рр. поставив безліч балетних вистав на сцені Великого Кам'яного театру в Санкт-Петербурзі.

Проте, ставши головним балетмейстером російського імператора, Сен-Леон продовжував не тільки постійно навідуватися до свого рідного Парижу, але примудрявся в цей же час продовжувати ставити там спектаклі.

1 вересня 1859 дирекція імператорських театрів підписала контракт з Сен-Леоном, а 13 вересня він уже поставив балет «Жавотта, або Мексиканські розбійники». «З цієї вистави почалася діяльність Сен-Леона в Росії, і на цілих десять років Росію наповнять" дешеві видовищні балети, несмак і стилізація характерного танцю "» (В. М. Красовська).

Сен-Леон на російській сцені відродив кілька своїх старих балетів, поставлених ним в інших європейських театрах, і склав ряд нових, спеціально для російської публіки.

Його роботи суперечили традиціям російського балету. І не випадково російські танцівники, намагаючись повернути балет на шлях національної тематики, запропонували Сен-Леону поставити казку П. П. Єршова «Коник-Горбоконик». Балет був поставлений, але Сен-Леон перетворив його на спектакль, що вихваляє самодержавство. Позитивним було тільки те, що в ньому використовувалися танці різних народів, що населяли Росію. Прем'єра відбулася 3 грудня 1864 року і пройшла з успіхом. Офіційна преса Проголосила балет «першим російським національним балетом». Але демократично налаштований глядач не прийняв цієї вистави.

З одного боку, поява російської теми в балеті була явищем позитивним, з іншого – це породило той псевдо російський стиль, який змусив балет відійти на довгі роки від своїх прогресивних позицій.

Сен-Леон прагнув пристосуватися до вимог глядача. Володіючи даром стилізації та професійним вмінням виділити саме характерне в танці, він також легко переходив «від фольклорної стилізації до меткого канкану», а за витонченістю форм балетів вміло приховував порожнечу змісту.

Саме таким постав перед глядачем балет «Коник-Горбоконик». Героїнею в ньому Сен-Леон зробив Цар-дівицю, а образ Иванушки-дурника відійшов на другий план. «Однак це не завадило поколінням російських акторів, починаючи від перших виконавців ролей - Н. А. Троїцького в Петербурзі й В. Ф. Гельцер в Москві - створити привабливий образ Иванушки, немов чудом зберіг безліч національних рис оригіналу». Майстри російської сцени багато внесли свого в окремі сцени, танці, варіації балету, доповнивши і збагативши його національними барвами.

Наступними балетами А. Сен-Леона були «Волоська красуня» («Волоська наречена») і «Золота рибка», які стали втіленням ідейної та творчої реакційності. У його сюжеті не залишилося нічого пушкінського. Після цього Сен-Леона перестав підтримувати і реакційний глядач.