2.1. Творчість ж. Перро в Росії

Видатний діяч романтичного хореографічного театру, танцівник і балетмейстер. Його творчість - одна з найяскравіших сторінок в історії європейського і російського балету 1830-х-1850-х років –Жюль-ЖозефПерро (1810-1892). Французький танцівник і балетмейстер, один з найбільших представників школи «романтичного балету». Європейська знаменитість, танцівник і хореограф ЖюльПерро приїхав до Росії 7 грудня 1848. Його запрошення багато сприяла видатна балерина епохи романтизму ФанніЕльслер, з тріумфом виступала на сцені петербурзького Великого театру з 1 жовтня 1848 року в спектаклях Перро «Жизель» і «Мрія художника». Австрійська танцівниця рекомендувала Дирекції імператорських театрів запросити балетмейстера в Росію. Дирекція прислухалася до прохання танцівниці. 7 грудня 1848 ЖюльПерро прибув до Петербурга. Однак контракт з балетмейстером був укладений лише через місяць, 7 січня 1848 року, після тріумфальної прем'єри «Есмеральди», яка, ймовірно, розглядалася чиновниками як своєрідне випробування Перро на звання «балетмейстера Імператорських театрів» і можливість подальшої роботи хореографа в Росії.

Уже за перші три роки Перро поставив п'ять великих балетів - «Есмеральда» (21 грудня 1848), «Катаріна, дочка розбійника» (4 лютого 1849), «вихованка фей» (12 лютого 1850), «Норовлива дружина» (балет Мазілу в постановці Перро, 14 листопада 1850), «Наяда і рибалка» (30 січня 1851), один одноактний - «Балетмейстер в клопотах» (6 лютого 1851), один дивертисмент - «Наяда і рибалка» (Петергоф, 11 липня 1850), відредагував «Мрію художника», поставлену Ельслер.

Зміст, побудова танцю та ставлення Перро до нього були новаторськими. Він вимагав, щоб виконавець танцював і грав одночасно. Танець при цьому ставав одним із виражальних засобів драматичних положень. Це однаково стосувалось танцювальної майстерності і солістів і кордебалету. Масовий танець, на думку балетмейстера, має характеризувати соціальну сферу і виражати переживання і настрої різних прошарків суспільства. У народному танці Перро не прагнув етнографічно точно відтворити національний танець, він намагався передати сутність і характер тієї національності, до якої належали дійові особи.Також хотів досягнути життєвої правдоподібності і живописного безладу, властивогореальній дійсності.

Перро був балетмейстером контрасту: сміливо чергуючи у своїх спектаклях комічні і трагічні сцени, він приділяв особливу увагу розкриттю психології героїв. Працював він надзвичайно ретельно і дуже повільно. По декілька разів повертався до одного і того ж балету, переробляв його, міняв, вносив корективи. Тому кожна нова постановка одного і того ж спектаклю не була схожою на попередню не лише у лексиці танцю, а деколи і за змістом. Особливо уважно він відносився до постановки масових танців, розглядаючи їх з самих різноманітних точок глядацької зали.

Перро розглядав балетний спектакль як результат спільних зусиль балетмейстера-режисера, композитора, лібретиста і художника, але вирішальне слово залишав за балетмейстером, як за головним автором твору.

Вважаючи музику надзвичайно важливою частиною балетного спектаклю, поміжною у створенні пантомімних сцен постановках танцю, Перро підпорядковував діяльність композитора своїм вимогам і цінував у ньому здатність писати музику, яка легко запам’ятовується та має чіткий вступ і ясний ритм.

Він поставив у Росії вісімнадцять балетів - і найвдалішібули ті, що мали серйозну літературну основу. Це були «Есмеральда» (за мотивами «Собору Паризької Богоматері» Віктора Гюго), «Фауст» (за мотивами п'єси Гете) та «Корсар» (за мотивами поеми Байрона). Перро вважається найбільшим балетмейстером епохи романтизму. Сильною його стороною були вистави в жанрі соціально-любовної драми. Перро нерідко звертався до сюжетів відомих літературних творів. Артист був майстром сольного класичного танцю, який завжди служив у нього вираженням внутрішнього стану персонажа, одночасно досяг успіху і в постановці масових сцен і ансамблів. Багато балетів Перро продовжують зберігатися в репертуарі сучасного театру, але, як правило, в пізніших переробках.