29. Соціалізація людини – необхідна умова підвищення рівня життя в Україні

сутність соціалізації полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду, але розуміння змісту цього досвіду, його структури, засобів і порядку засвоєння істотно відрізняються.

У соціологічному словнику під редакцією В. Воловича соціалізація визначається як процес засвоєння індивідом знань, досвіду, норм і цінностей, включення його до системи соціальних зв'язків і відносин, необхідних для його становлення і життєдіяльності в даному суспільстві.

Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Наслідком соціалізації є структурування сфери свідомості особистості під інформаційним впливом інституційованого соціального середовища.

соціалізація має дві цілі: сприяти взаємодії людей через виконання ними різних соціальних ролей, та забезпечувати збереження суспільства передачею новим членам відповідних переконань та зразків поведінки. Виділяють наступні фактори соціалізації:

• сукупність ролей і соціальних статусів, що пропонуються людині суспільством;

• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретний статус;

• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві;

• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей;

• загальна ситуація в країні.

Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:

1. Соціалізація дитини.

2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).

3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).

4. Соціалізація дорослих.

30. Молодіжна політика в Україні.

Соціальна політика. Складовими соціальної політики є: забезпечення зростання рівня добробуту населення; соціальний захист; забезпечення громадянам рівних прав і можливостей щодо вибору місця проживання та працевлаштування. Ефективність соціальної політики дуже залежить від економічних можливостей держави, тобто від частки національного доходу, що спрямовується на споживання.

Молодіжна сімейна політика є складовою державної соціальної політики, вона впливає на становище молодої сім’ї та є засобом творення необхідних для її соціального становлення й розвитку умов і гарантій, тобто повинна розглядатися як механізм, за допомогою якого держава взаємодіє з молодою сім’єю, сприяє її соціалізації. Поняття «політика» є одним із найбільш неоднозначних термінів. В буденному житті під політикою розуміють будь-яку планомірну діяльність: мистецтво управління суспільством, прояви громадської активності, сферу задоволення амбітностей і прагнень тощо [73]. Сучасні дослідники пропонують характеризувати політику як: «...діяльність органів державної влади та управління, що віддзеркалює суспільний лад та економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій та інших суспільних угруповань, що обумовлена їхніми інтересами та цілями» [15, c. 839], або, починаючи від узагальнених, наприклад, «політика – це те, що органи влади обирають робити чи не робити», до більш вузьких, що дають 17 конкретніші характеристики, наприклад: «цілеспрямований курс дій, яким слідкує гравець, чи група гравців, стосовно проблеми або питання, що викликає занепокоєність» Як самобутня соціально-демографічна група суспільства, молодь характеризується не лише віковими ознаками, але й місцем, яке вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення та розвитку. Зокрема, вона має низку особливостей:  молодь вирізняється несформованістю ціннісних та духовно- моральних орієнтирів, браком життєвого досвіду;  молодому поколінню властиве неповне включення в існуючі соціально-економічні відносини, при цьому саме молодь найбільшою мірою забезпечує соціальну мобільність та є джерелом економічної ініціативи;  як і будь-яка соціальна група, вона має власні цілі та інтереси, формує в собі образ майбутнього й несе функцію соціального відтворення, слугує джерелом інновацій тощо. молодь – це покоління людей, яке проходить стадію соціалізації, засвоює освітні, професійні та культурні функції та готується суспільством для засвоєння і виконання соціальних ролей дорослого [163, с. 22]. В Україні поняття «молодіжна політика», «державна молодіжна політики» вперше почали використовуватися в радянські часи та знайшли відображення в матеріалах партійних з’їздів і пленумів ЦК КПРС і КП України. Незважаючи на досить тривалий термін, донині в Україні фактично не розроблений категоріальний апарат цього напряму політики. Серед окремих публікацій з цих питань можна виділити праці М.Головатого та М.Перепелиці [28; 125; 126; 127], де досить ґрунтовно розкрито зміст цих термінів. Однак сучасні соціально-політичні процеси вимагають подальшої розробки цього напряму соціальної політики. Всеохоплююче визначення державної молодіжної політики надано у Декларації «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» [55]: «Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України». Державна молодіжна політика в Україні орієнтована на створення доступної для молоді системи послуг, пропозицій, проектів, що допомагають їй в процесі соціального становлення, вона регулює й забезпечує ефективність відносин молоді, суспільства й держави, є органічною частиною внутрішньої й зовнішньої політики держави, являє собою цілісну систему заходів правового, організаційно- управлінського, фінансово-економічного характеру та покликана створити механізми взаємної відповідальності. Державна молодіжна політика має бути перш за все направлена на молодих громадян віком від 14 до 30 років, що, як вже зазначалось, є періодом активного соціального становлення, соціалізації та адаптації до різних форм соціальних відносин. Молодь повинна розглядатися, з одного боку, як самостійна соціально-демографічна група, а з іншого боку – як невід’ємна частина суспільства, потенціал і роль якої необхідно враховувати у всіх сферах життя суспільства. Метою державної молодіжної політики є здійснення системного державного впливу на процеси соціалізації молодого покоління та створення й розвиток соціально-економічних, політичних, організаційних і правових умов і гарантій самореалізації молодих громадян та для реалізації молоддю соціально значущих функцій. На різних етапах розвитку суспільство прагне створити певні вимоги до підростаючого покоління у формі норм, цінностей, правил. За допомогою правових та соціально-економічних механізмів створюються умови для становлення, розвитку та інтеграції молоді в суспільні структури, самореалізації особистості як громадянина демократичного суспільства. Таким чином, політика держави відображає її ставлення до молодого покоління як ресурсу соціально-економічного, політичного та культурного розвитку суспільства. Форми і методи вирішення реальних молодіжних проблем лежать на перетині державної молодіжної політики і соціального потенціалу молоді. Основними елементами нормативно-правового забезпечення є конституційне законодавство; спеціальне молодіжне та сімейне законо- давство; галузеве законодавство (житлове, трудове, кримінальне, адміністративне) тощо. Слід відзначити, що молодіжна політика в УРСР була і проводилася для свого часу досить успішно. Вона знайшла закріплення в законодавстві, у системі державних органів та інших атрибутивних для політики проявах. Державна молодіжна політика завжди була невід’ємною частиною партійної політики стосовно молоді. Вона здійснювалася за такою схемою: основна її частина проводилася через ВЛКСМ, інша – через державні органи освіти, охорони здоров’я, оборони, внутрішніх справ, держкомспорту, інформаційні відомства, культосвітні заклади тощо. Об’єктом цієї політики була молодь, яку намагалися виховати в дусі будівника комунізму. Молодь не розглядалася як суб’єкт цього процесу. Молодіжна політика мала патерналістський характер і вимагала від молодого покоління діяти і розвиватися в заданому напрямі. На місцях вона впроваджувалася через місцеві партійні і комсомольські комітети, державні органи влади, громадські організації. Злам у оцінці ролі молоді відбувся в роки перебудови, коли все рішучіше її стали називати не тільки об’єктом, але ще й впливовим суб’єктом молодіжної політики. Це було викликано як виникненням нових, невідомих до того форм активності підростаючого покоління, так і спробою влади переосмислити досвід роботи з молоддю, знайти перспективи оновлення тогочасного суспільства. В історії формування державної молодіжної політики України спочатку був «союзний етап», коли молодь чекала появи Закону СРСР 33 «Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР». Потім настав «етап незалежності», що розпочався 24 серпня 1991 р. проголошенням Української державності [17]. Після проголошення незалежності, за відсутності нової Конституції, відповідних структур, що займаються молодіжною політикою у її практичній площині, виявилося, що в Україні не існує нормативно-правового забезпечення, яке могло б стати певним фундаментом нової державної молодіжної політики. Фактично на кінець 1992 р. в Україні не було жодного нового закону, який декларував би чи закріплював хоча б загальні засади. Першим документом, що започаткував нову державну молодіжну політику в Україні, була Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» [55]. Цей документ було розроблено з метою проголосити державну молодіжну політику в Україні пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави; визначити саме поняття «державна молодіжна політика» і ввести його в правовий, науковий обіг; окреслити основні завдання державної молодіжної політики, головні її напрями, механізм формування та реалізації, також у Декларації було зазначено, що для практичної реалізації державної молодіжної політики в Україні в органах державної влади та управління всіх рівнів створюються спеціальні структурні підрозділи, утворюються соціальні служби для молоді, а у Верховній Раді України проводяться щорічні слухання про становище молоді тощо. Держава забезпечує молодим особам рівне з іншими громадянами право на працю, житло, освіту, культурний розвиток, дозвілля і відпочинок, охорону здоров’я, заняття фізичною культурою і спортом. При цьому Законом України встановлюється низка пільг та гарантій для молодих громадян, а також молодих сімей. Зокрема, держава, враховуючи рівень прожиткового мінімуму та виходячи з реальних можливостей бюджету, має підвищувати розміри допомоги сім’ям на неповнолітніх дітей, стипендій та інших видів матеріального забезпечення молоді, яка отримує професійно-технічну, вищу освіту у відповідних навчальних закладах, сприяє розвитку підприємницької ініціативи та діяльності молоді. Для прискорення розв’язання житлових проблем молоді, подальшого поліпшення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей, а також розвитку в умовах переходу до ринкової економіки молодіжного житлового будівництва було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будівництва» Державна програма забезпечення молоді житлом на 2002–2012 рр., затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. № 1089, 39 громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах, а також збільшення фінансування житлового будівництва для молодих сімей; започаткування на телебаченні та радіо циклів культурно-просвітницьких, виховних теле- і радіопрограм для сім’ї, дітей та молоді, що сприятимуть пропаганді здорового способу життя, ідей гуманізму та терпимості, національних і загальнолюдських духовних та моральних цінностей [179]. Указом Президента України від 29 березня 2001 р. № 221 «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» передбачено: збільшення обсягів коштів на надання молодимЗ метою подальшого вдосконалення організаційного і правового забезпечення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями в червні 2001 р. було прийнято Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо вдосконалення соціальної роботи з дітьми, молоддю та сім’ями» [178].