22. Державна політика у сфері подолання бідності в Україні.

Особливість бідності в Укр.., як і в інших країнах з перехідною економікою, полягає у значному скороченні доходу більшості населення, яке при цьому зберігає відносно високий соц.статус (рівень освіти, кваліфікації, соц.зв’язки). Зубожіння значної частини населення відбувається за значного майнового розшарування й появи нечисленних, але справді багатих прошарків.

Бідність – соц.явище, що полягає в нестачі матеріальних засобів для забезпечення життєвих потреб особи чи родини. Бід-ть – це той стан, коли через нестачу коштів неможливо підтримувати достойний спосіб життя, властивий суспільству конкретного соц-екон.періоду. До категорії бідних належать особи, не з власної волі позбавлені необхіднішого – нормального житла, їжі, одягу, медичних та освітніх послуг, можливості забезпечувати культурні та правові потреби.

Бід-ть- це страх перед майбутнім, обумовлений невпевненістю людини у своїх можливостях уберегти себе та своїх близьких від матер.нестатків.

Зубожіння – це той майновий стан, коли витрати домогосподарств на харчування перевищують 80% їхніх середньомісячних сукупних доходів.

Низький рівень життя населення виник внаслідок скорочення попиту на ринку праці та значного значення реальної з/пл., що вплинуло на купівельну спроможність насел.та призвело до розшарування укр..сусп-ва за рівнем доходів на багатих (9%), середній клас (13%0 та бідних (78%, офіц.статистика – 30-45%).

Зубожіння сусп-ва таке значне, що близько мільйона укр..родин живе на доходи менші, ніж 55 грн. На людину в міс. Зовнішні борги (зросли з 92-99 р втричі) держави призводять до подальшого збільшення рівня бідності населення.

Є такі види критеріїв бідності:

- абсолютні (за фактичною вартістю 1)споживчого 2) продуктового кошика);

- відносні (за фіксованою часткою середніх 1)доходів 2)витрат на особу в державі. У світовій практиці на рівні 35-50% середнього доходу);

- структурні (за питомою вагою базисних витрат у сукупних доходах сім’ї (домогосподарства) 60% на харчування);

- ресурсні (які базуються на реальних бюджетних можливостях надання соц.допомоги та підтримки населення);

- суб’єктивні (залежно від самооцінки людини).

Шляхи подолання бідності:

Бідність подолати неможливо. Проте необхідно: зменшити масштаби та пом’якшити її прояви; зменшити розшарування населення за рівнем доходів; здійснити заходи щодо запобігання бідності, надати їм упередженого хар-ру в умовах ринкової трансформації економіки.

Є 2 стратегічних шляхи боротьби з бідністю:

1) відродження націон.виробництва та ріст джерел екон.самозабезпечення громадян (активний аспект) 2) надання ефективної адресної соц.допомоги бідним сім’ям (пасивний аспект).

Програма боротьби з бідністю повинна бути комплексною і враховувати такі складові: екон.розвиток, забезпечення прав та соц.гарантій громадян, удосконалення форм перерозподілу доходів з урахуванням майнового стану населення.

23. Соціальний захист населення – важливий напрям соціальної політики в Україні

Реформування системи соціального обслуговування та надання допомоги малозабезпеченим верствам населення має спрямовуватися на розроблення нових механізмів реалізації чинних законодавчих актів з питань соціальної політики, послідовне здійснення заходів щодо розвитку та зміцнення системи соціального захисту населення, вдосконалення механізму фінансування надання соціальної допомоги, що забезпечить гарантований державою рівень соціального захисту малозабезпечених верств населення.

Пріоритетними напрямами в цій сфері мають бути:

• удосконалення роботи органів соціального захисту населення;

• розвиток мережі установ, які займатимуться організацією комплексного соціального обслуговування за місцем проживання громадян похилого віку та інвалідів.

Для цього необхідно:

• підвищити якість соціального обслуговування громадян похилого віку, інвалідів у територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та в інтернатних установах, залучити до співробітництва з державними установами недержавні громадські організації, фонди для надання допомоги малозабезпеченим верствам населення;

• запровадити для матеріально забезпечених верств населення, з урахуванням їх індивідуальних потреб, систему надання платних соціальних послуг у домашніх умовах та в інтернатних установах;

• здійснити будівництво спеціальних житлових будинків для ветеранів війни та праці з комплексом служб соціально-побутового, медичного призначення;

• удосконалити роботу підсобних селянських господарств при будинках-інтернатах системи соціального захисту населення з метою повного задоволення потреб цих установ в основних продуктах харчування власного виробництва та організувати роботу міні-цехів з переробки власної продукції;

• забезпечити створення та комплексне функціонування центрів і будинків соціальної реабілітації та адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та тих, які втратили соціально корисні зв'язки.

Здійснення основних напрямів державної соціальної політики потребує розроблення механізму фінансового, правового, інформаційного забезпечення.

Основними напрямами здійснення соціальної політики у цій сфері мають бути:

• забезпечення соціального спрямування видатків державного бюджету;

• раціоналізація структури витрат бюджетів усіх рівнів із спрямуванням бюджетних коштів на реалізацію заходів щодо пріоритетного соціального розвитку; визначення принципів фінансування державних соціальних програм з урахуванням особливостей національних пріоритетів у регіональних соціальних програмах і забезпечення механізму їх реалізації;

• формування пріоритетів і механізмів акумулювання та витрачання валютних коштів на розвиток соціальної сфери;

• створення умов для розширення будівництва житла за рахунок залучення коштів населення і пільгового кредитування;

• підвищення питомої ваги платних послуг у соціальній сфері із забезпеченням мінімальних гарантій безоплатного медичного та побутового обслуговування, здобуття освіти тощо;

• розроблення дійового державного механізму залучення фінансових коштів для створення нових перспективних виробництв у районах масового закриття і ліквідації підприємств.

Правовому забезпеченню здійснення соціальної політики сприятиме:

• розроблення і прийняття Соціального кодексу;

• розроблення державних соціальних стандартів;

• підвищення ефективності функціонування судової і виконавчої влади в частині забезпечення реалізації прав та гарантій у соціальній і трудовій сферах;

• впровадження механізму проведення експертизи законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань договірного регулювання трудових відносин та їх відповідності потребам держави і вимогам інтеграції у міжнародні системи соціального розвитку;

• подальше вдосконалення процесу соціального управління, зокрема, впровадження чіткого компенсаційного механізму в разі невиконання законодавчих гарантій