10. Причини та фактори виникнення міжособистісних конфліктів.

міжособистісний – конфронтація з приводу потреб, мотивів, цілей, цінностей між окремими особистостями;

Міжособистісні конфлікти найбільш поширені і виявляються як боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал та робочу силу, за схвалення певних ідей, проектів тощо. Міжособистісний конфлікт може виникнути між двома кандидатами на підвищення за наявності однієї вакансії. Зіткнення особистостей може спричинятися різними рисами характеру, поглядами, цінностями або невмінням спілкуватися.

В будь-якому міжособистісному конфлікті існує, як мінімум, два учасники і певна конфліктна ситуація їх взаємодії, в якій відбувається початковий інцидент і розвиваються його наслідки. Причина становить джерело конфлікту, перебіг якого, його глибина, тривалість обумовлені певними чинниками/ Для виявлення причин конфліктів потрібно провести всебічний і глибокий аналіз як дій, позицій і психологічних особливостей його учасників, так обставин, які виникають під час їх взаємодії.

Побачити безпосередні причини і джерела міжособистісних конфліктів можна, звернувшись до базових потреб людини. Мається на увазі потреби в їжі, сексі, прив'язаностях, безпеці, самоповазі, справедливості, доброті... Коли вони придушуються чи появляється загроза для їхнього задоволення, виникає напруга, а як наслідок конфліктна ситуація і конфлікт.

Конкретні причини міжособистісних конфліктів досить різноманітні. Дуже важко дати їм вичерпну класифікацію - скільки шкіл і авторів, стільки і підходів до цього питання.

Так, на думку Н.В. Грішиної причини конфліктів можуть бути зведені до основних трьох груп: по-перше, сам зміст взаємодії (сумісна діяльність), по-друге, особливості міжособистісних відносин, по-третє, психологічні особливості учасників (темперамент, рівень особистісного розвитку, адекватність самооцінки, акцентуації характеру).

А.С Кармін при класифікації основних причин конфліктів між особистостями виділяє такі групи причин:

1) обмеженість ресурсів - їх якісна і кількісна сторона;

2) різні аспекти взаємозв'язку (повноваження, влада);

3) відмінності в цілях;

4) відмінності в уявленнях і цінностях

5) відмінності в манері поведінки і життєвому досвіді;

6) незадоволення в комунікації;

7) особистісні відмінності учасників сутички.

Дана класифікація добра тим, що дозволяє зрозуміти джерела конфліктів і ту сферу де вони виникають. На практиці, при аналізі конфліктів досить корисним є підхід, запропонований В. Лінкольном. Він виділяє п'ять груп причинних факторів, які впливають на конфлікт (табл.1.2).

Наведена класифікація допомагає не тільки зрозуміти джерела конфліктів, але і намітити способи їх розв'язання. Зокрема, у випадку виникнення конфлікту на основі недостатньої кількості інформації, з метою подолання конфлікту, достатньо забезпечити її доступ. Проте в реальному житті, як правило, „чисті” конфлікти, тобто такі, які обумовлені лише однією групою причинних факторів, зустрічаються досить рідко.

Чинники міжособистісних конфліктів за В. Лінкольном

№ п/п	Тип чинників і їх основний зміст	Форми прояву
1	Інформаційні чинники: неприйнятність інформації для однієї із сторін	Неповні і неточні факти; чутки, мимовільна дезінформація; передчасна інформація або інформація, передана із запізненням; ненадійність джерел інформації; сторонні факти; неадекватні акценти
2	Поведінкові чинники: недоречність, грубість, нетактовність і т.п.	Прагнення до переваги; прояв агресивності; егоїзму; порушення обіцянок; мимовільне порушення комфортних відносин
3	Міжособистісні чинники: незадоволеність від взаємодії між сторонами	Дисбаланс у відносинах; несумісність у цінностях, інтересах, манерах поведінки і спілкування; відмінність в освітньому рівні; класові відмінності; негативний досвід відносин у минулому; низький рівень довір'я і авторитетності
4	Ціннісні фактори: протилежність принципів поведінки	Вірування і поведінка (забобони, уподобання, пріоритети); прихильність до групових традицій, цінностей, норм; релігійні, культурні, політичні й інші цінності; етичні цінності (уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість)
5	Структурні фактори: відносно стабільні об'єктивні обставини, які важко піддаються зміні

11. Основні регулятори конфліктної взаємодії: мотиваційні, соціально-перцептивні, нормативні?

Мотиваційні конфлікти. В основі таких особистісних конфліктів лежить недостатня або неправильна мотивація індивіда в організації, а також незадоволеність роботою, умовами праці, невпевненість у власних силах і т.д. Цей конфлікт може бути внутрішньоособистісних в тому випадку, якщо індивід не ідентифікує причину незадоволеності з діями конкретних соціальних об'єктів свого оточення.

Соціально-перцептивні регулятори. Більшість соціально-психологічних явищ існує об'єктивно, незалежно від того, як вони сприймаються та переживаються їх учасниками. Однак конфлікт як такий починається саме з усвідомлення його учасниками розбіжностей у думках, поглядах, прагненнях. Власне кажучи, сам конфлікт залежить від суб'єктивного відображення його учасниками.

Нормативні регулятори

У будь-якому конфлікті присутні два виміри:

1) предметний, пов'язаний із проблемою конфлікту та її розв'язанням;

2) емоційний, який відображає почуття та переживання учасників конфліктної взаємодії.

Однак Н.В. Гришина зазначає, що часто поза увагою психологів залишається "третя реальність" конфлікту - конфлікт як соціальна ситуація з її головними атрибутивними властивостями - ціннісно-нормативними характеристиками.

Для того, щоб якнайповніше зрозуміти конфлікт як соціальний феномен, необхідно з'ясувати його нормативну природу.

Соціальні норми - це сукупність вимог, які висуває та чи інша соціальна група до своїх членів. До соціальних норм відносять норми моралі та норми права.

Норми задають не лише дії людей, а їх взаємні очікування.

Н. Гришина виділяє три аспекти нормативності:

1) норми забезпечують людині можливість обгрунтувати свою поведінку - учасники конфлікту прагнуть нормативно обґрунтувати свої позиції та дії;

2) норми задають певні стандарти поведінки - існують правила конфліктної взаємодії;

3) норми мають суспільно-історичний, культурний характер - існують культурні та етичні норми конфліктної взаємодії.

Люди завжди прагнуть нормативно обгрунтувати свої позиції та дії, навіть якщо це не проявляється у відповідній цілеспрямованій поведінці. Але варто враховувати той факт, що люди схильні приймати власну поведінку як таку, що визначається більшою мірою впливом ситуаційних факторів, у той час як поведінка інших - впливом їхніх особистісних особливостей. Характеризуючи свою поведінку, ми кажемо: "У мене не було іншого виходу", "Так склалися обставини", "Я змушений", "Цього вимагає ситуація" і т. ін. Водночас партнера ми схильні сприймати як вільного у своїх діях, а тому повністю покладаємо на нього відповідальність за його дії.