15.Орфографічні та пунктуаційні норми української мови

Велика буква у власних назвах.

1. Імена, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська людей: Тарас Григорович Шевченко, Марко Вовчок, Ярослав Мудрий.

2. Індивідуальні назви міфологічних істот і божеств: Аполлон, Венера (але: ангел, русалка, фея і подібні, бо це родові назви); дійових осіб у літературних творах: Червона Шапочка, Лебідь, Рак і Щука.

3. Клички тварин: Сірко, Гнідий, Лиска.

4. Назви найвищих державних посад України та світу: Президент України, Генеральний секретар ООН (але: декан, міністр, академік, член-кореспондент, князь, барон і всі інші назви посад, звань, учених ступенів, титулів, чинів).

5. Астрономічні, географічні назви (незалежно від кількості слів), крім родових назв: сузір’я Велика Ведмедиця, гора Говерла, Перська затока.

6. Назви сторін світу, якщо вони вживаються у складі назв країв чи народів: Далекий Схід, народи Півночі, Південне Полісся (але: схід, південь, північний захід).

7. Назви вулиць, площ, парків і т.п., окрім родових понять: Андріївський узвіл, Стрийський парк.

Якщо в цих назвах слова вал, ворота, брід, міст, шлях тощо вже стали власними, то вони пишуться з великої літери: вулиця Ярославів Вал, місто Гола Пристань, село Сухий Яр.

8. Офіційні назви держав (незалежно від кількості слів): республіка Білорусь, Сполучені Штати Америки. Неофіційні назви держав, одиниці територіального поділу: Америка, Поділля, Слобожанщина.

9. Перше слово у назвах державних, партійних, громадських установ: Верховний суд США, Збройні сили України, Демократична партія України. Усі слова з великої букви пишуться у назвах найвищих державних установ: Верховна Рада України, Конституційний Суд України, Кабінет Міністрів України.

10. Початкове слово та перше слово взятої в лапки назви у найменуваннях підприємств, установ, культурних і навчальних закладів тощо: Київський завод „Арсенал”, Республіканське виробниче об’єднання „Поліграфкнига”. У скорочених назвах перше слово пишеться з малої літери: завод „Транссигнал”, агрофірма „ Дружба”.

11. Перше слово назв інститутів, театрів, музеїв, парків культури та відпочинку: Академія наук України, Парк культури імені Т. Шевченка , Криворізький палац молоді.

12. Перше слово в лапках у власній назві художніх, музичних творів, газет, історичних пам’яток тощо: поема „Сон”, газета „Червоний гірник”, балет „Кармен”. Без лапок пишуться назви культових книг: Біблія, Євангеліє, Коран.

13. Перше слово у назвах орденів, медалей: орден Дружби народів, медаль „За визволення України”.

14. Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів –ів (-ов, -ев), -ів, -ен (-єн), -ин, -ін, якщо вони означають належність чогось даній особі: Грінченків словник, Шевченкові поезії.

Присвійні прикметники, утворені за допомогою суфіксів –івськ (-ївськ), -инськ (-інськ) пишуться з малої букви: шевченківський словник, пушкінські рукописи. З малої букви пишуться також стійкі фразеологічні сполуки: ахіллесова п’ята, гордіїв вузол.

15. Прикметники, утворені від іменників – власних назв, якщо вони входять до складу назв, які означають «імені когось», «пам’яті когось»: Нобелевська премія, Шевченківська премія.

Правопис слів іншомовного походження:

1. и пишеться у загальних і власних назвах після д, т, з, с, ц, ж (дж, ч, ш, р перед буквами на позначення приголосних: династія, Скандинавія, Ватикан, Бразилія, фізика, сигнал, цирк, Сицилія, Алжир, джинси, Чикаго, Вашингтон, шифр, фабрика, Флорида.

2. і пишеться:

а) на початку слова: інерція, імпульс, ієрогліф, Італія;

б) після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед буквами на позначення приголосних: бізнес, пігмей, вібріон, мільярд, фільтр, гігант, кілограм, ліміт, нікотин.

Примітка. Відповідно до вимови пишеться и у словах: спирт, вимпел, гиря, кинджал, християнство, єпископ, Єгипет, Єрусалим, Китай, Пакистан.

в) після букв на позначення приголосних перед буквами на позначення голосних та й: аксіома, радіус, клієнт, геній, барій, радій;

г) у кінці слів перед я: революція, алергія, теорія;

ґ) у кінці невідмінюваних слів після букв на позначення приголосних: таксі, мерсі, колібрі, поні.

3. ї пишеться після букв на позначення голосних: руїна, мозаїка, софеїн.

Примітка. У складних словах та після префіксів пишеться і: новоіндійський, поінформувати.

4. е пишеться:

а) після букв на позначення твердих приголосних: декан, театр, геній, куплет, макраме;

б) на початку слів і після букв на позначення голосних, крім і: екзамен, екземпляр, дуель, епізод, епітет.

5. є пишеться:

а) на початку слів, коли іншомовне є вимовляється як [йе]: єретик, Єрусалим, єгер, єзуїт;

б) після апострофа, є, і, й та м'якого знака: прем'єра, інтер'єр, феєрія, інгредієнт, фойє, ательє, портьєра, Фейєрбах;

в) у слові траєкторія.

6. У, а не ю пишеться у словах, запозичених із французької мови, після ж, ш: брошура, Жуль Берн, парашут, а також у словах парфуми, парфумерія.

7. М'який знак пишеться після букв д, т, з, с, ц, л, н на позначення м'яких приголосних перед я, ю, є, ї та при роздільній вимові: асфальт, портьєра, рельєф, Ньютон, медальйон, бра­коньєр, бязь, досьє, дюраль, Пномпень.

8. Апостроф ставиться:

а) після букв на позначення приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р перед я, ю, є, ї: інтерв'ю, об'єкт, прем'єра, кур'єр, Барб'є, Руж'є, миш'як, Х'юстон;

б) після префікса, що закінчується буквою на позначення приголосного: ін'єкція, ад'ютант, кон'юнктивіт.

Примітка. Апостроф не ставиться перед я, ю, якщо вони позначають пом'якшення попереднього приголосного: кювет, рюкзак, бязь, Гюго, Барбюс, бюро, бюджет, пюре.

9. У словах — загальних назвах, як правило, немає подвоєння букв на позначення приголосних: клас, група, атестат, інтермецо, колектив, грип, сума, фін (фіни), піанісимо, бравісимо, бароко.

Примітка. Лише у деяких загальних назвах подвоєння букв зберігається: ванна, манна, тонна, панна, бонна, брутто, нетто, пенні, білль (законопроект), вілла, булла, дурра (назва рослини), мірра (назва ароматичної смоли).

10. Дві букви для передачі подвоєних приголосних пишуться при збігу однакових приголосних, якщо існують відповідні непрефіксальні утворення: інновація (є новація), іррегулярний (є регулярний), ірреальний (є реальний), імміграція (є міграція), але: анотація, конотація.

Правопис складних іменників.

Разом пишуться:

І. Складні іменники із сполучними голосними о (після твердих приголосних, у т.ч. і шиплячих), е (після м’яких приголосних), є (після основ на й або на подовжений м’який приголосний:

а) утворені поєднанням двох або кількох основ, одна з яких – дієслівного походження: дощомір (але: овочесховище), землероб, змієїд, самокат, силосонавантажувач;

б) утворені поєднанням прикметникової та іменникової основ: чорнозем, чорноклен, важкоатлет, чистотіл;

в) утворені від двох і більше іменникових основ: верболіз, лісостеп, носоріг, світловодолікарня (але: людино-день, людино-доза),

2. Складні іменники без сполучних голосних:

а) назви міст: Ленінград, Калінінград;

б) слова, що складаються з числівника у формі родового відмінка (для числівників дев’яносто і сто – називного) та іменника: п'ятитонка, сімдесятиріччя, століття;

в) слова з першою дієслівною частиною у формі наказового способу:

горицвіт, Тягнирядно, Убийвовк;

г) слова, що складаються з компонента пів- та іменника – загальної назви на приголосний: піввікна, півкниги, півроку, півсвіту.

3. Складноскорочені слова: колгосп, профспілка, сільрада, а також усі слова з першими частинами : авіа-, авто-, агро-, біо-, вело-, геліо, гео-, гідро-, бікзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, моно-, мото-, мульти-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, супер-, теле-, термо-, фоно-, фото- і под.

Через дефіс пишуться :

1. Складні іменники, утворені з двох іменників без сполучних голосних:

а) іменники, у яких перше слово підкреслює певну ознаку чи особливість предмета, названого другим словом: вакуум-фільтр, гамма-фотон, соціаліст-революціонер, козир-дівка;

б) іменники – складні терміни, одне слово в яких є назвою родового поняття, а друге – видового: гриб-паразит, жук-носоріг, заєць-русак, комаха-опилювач, льон-кучерявець;

в) іменники, що складаються з назв близьких за змістом понять: батько-мати, хліб-сіль;

г) іменники, що складаються з назв антонімічних понять: купівля-продаж;

ґ) іменники, що складаються з однокореневих слів: цвіт-первоцвіт;

д) іменники, що означають складні одиниці вимірювання: кіловат-година, грам-калорія;

е) іменники – складні назви, що означають професію, вчений ступінь, державну посаду, військове звання: магнітолог-астроном, член-кореспондент, прем’єр-міністр, генерал-полковник;

є) іменники, що означають власні імена (в тому числі і казкових персонажів), прізвища: Зіновій-Богдан, Лисичка-Сестричка, Нечуй-Левицький;

ж) деякі іменники – складні географічні назви: Івано-Франківськ, Алма-Ата, Нью-Йорк.

2. Слова з іншомовними елементами віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб- (штабс-): віце-президент, екс-чемпіон, обер-лейтенант, унтер-офіцер, штаб-квартира,а також іменники – власні назви в поєднанні з анти-, квазі-, пан-, псевдо- (Анти-Дюрінг, квазі-Айвазовський, пан-Індія) та іменник контр-адмірал (де "контр" не означає "проти").

3. Складні іменники з першою частиною пів- (у значенні "половина") перед голосними, а також перед власними назвами: пів-огірка, пів-ящика, пів-Америки, пів-Москви (але: півавтомат, піваркуш, півострів, півовал, де "пів" не означає "половина").

4. Іншомовні назви проміжних частин світу: норд-вест, норд-ост.

5. Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: люби-мене (квітка), мати-й-мачуха (лікарська рослина).

Правопис складних прикметників.

Разом пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться разом: залізобетонний, радіофізичний.

2. Складні прикметники, утворені від сполучення слів, підпорядкованих одне одному, а саме:

а) від сполучення прикметників з іменником: західнослов’янський, зовнішньополітичний, чорноволосий;

б) від сполучення числівника з іменником: дев’ятнадцятирічний, десятиповерховий, кількагодинний;

в) від сполучення дієслова з іменником: землечерпальний, овочепереробний, сталеплавильний.

3.Складні прикметники-терміни: складносурядний, староболгарський, геологорозвідувальний, дрібнокаліберний, новогрецький, ранньорабовласницький.

Через дефіс пишуться:

1. Складні прикметники, утворені від складних іменників, які пишуться через дефіс: соціал-демократичний, унтер-офіцерський, віце-президентський.

2. Складні прикметники із сурядним зв’язком між частинами (між ними можна поставити сполучник і): південно-східний, народно-визвольний, серцево-судинний.

3. Складні прикметники, що означають відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: темно-коричневий, сизувато-зелений, синьо-біло-червоний (але: жовтогарячий – один колір), а також ті, що виражають якість з додатковим відтінком: гіркувато-солоний, кисло-солодкий.

4. Складні прикметники з першою частиною на –ико /-іко/: діалектико-матеріалістичний, механіко-математичний.

5. Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-революційний, військово-судовий, воєнно-політичний (але: військовозобов’язаний, військовополонений).

6. Складні прикметники, в яких перша складова частина не має прикметникового суфікса, яка за змістом однорідна з другою частиною й при єднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м’ясо-шерстний, м’ясо-молочний, крохмале-патоковий.

Примітка. Складні прикметники цього типу, що є науковими термінами, пишуться разом: головоногі, зернобобові.

7. Складні прикметники, в яких повторюються ті самі або споріднені слова для підсилення значення: білий-білий, давній-предавній.

8. Власні географічні назви, у яких є слова західно-, східно-, північно-, південно-: Західно-Австралійська течія, Східно-Сахалінські гори, Північно-Сибірська низовина, Південно-Східна Азія.

Правопис складних і складених числівників.

Складні числівники, які є складними словами, пишуться разом: тринадцять, п’ятдесятий, кількасот. Порядкові числівники, останнім елементом яких виступають слова –сотий, -тисячний, -мільйонний,

-мільярдний, входять до складних числівників і пишуться разом: стодвадцятип’ятимільйонний, сорокасемитисячний, двохсотий. Вони пишуться так само, як складні прикметники з першою числівниковою основою: стосорокакілометровий, шістдесятип’ятихвилинний. Якщо такі складні числівники або прикметники передаються цифрами, то цифри відділяються від слова дефісом: 140-кілометровий, 65-хвилинний, 125-мільйонний, 47-тисячний.

У складених числівниках – кількісних, дробових і порядкових – кожне слово пишеться окремо: сто сімдесят вісім, п’ять цілих і дев’ять десятих, триста дев’яносто шостий, шістдесят третій.

Правопис прислівників.

Разом пишуться:

1. Прислівники, утворені сполученням прийменника з іменником, колишньою короткою формою прикметника, займенником, прислівником: вночі, потихеньку, натроє (але: по двоє, по троє), потім, занадто.

2. Складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, обіруч, босоніж, стрімголов.

Окремо пишуться:

1. Прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найчастіше в них уживаються такі прийменники:

без- : без жалю, без кінця-краю, без угаву, без упину, без черги;

в(у): в далечінь, в міру, в ногу, уві сні, в разі;

до: до діла, до загину, до краю, до ноги, до побачення, до речі;

з: з розгону, з переляку, з радості, з болю, з жалю;

на: на диво, на днях, на добраніч, на жаль, на зло, на око, на початку, на світанку, на смерть, на сміх, на сьо­годні, на ура, на ходу, на щастя;

під: під боком, під силу, під вечір, під кінець;

по: по двоє, по змозі, по можливості, по суті, по троє, по черзі.

2. Прислівникові сполучення, в яких повторюються основи, розділені прийменниками: рік у рік, час від часу, день за днем, з року в рік, а також сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, сама самотою, один одним.

Через дефіс пишуться:

1. Прислівники, в яких повторюються:

а) ті ж самі слова або корені (без службових слів або зі службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, навік-віки, давним-давно; віч-на-віч, всього-на-всього, де-не-де, як-не-як (але: раз у раз, день у день, рік у рік);

б) два синонімічні або антонімічні слова (зроду-віку, тишком-нишком, любо-дорого, більш-менш).

2. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою префікса по- і суфіксів -и, -ому, -єму: по-новому, по-моєму, по-київськи.

3. Прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по- і суфікса -е: по-перше, по-друге, по-третє...

4. Прислівники: на-гора, по-латині, десь-інде, десь-колись.

Правопис прийменників, сполучників, часток.

Прийменники, що вживаються при повнозначних словах, пишуться окремо від них: на сонці, в лісі, з міста, перед ним.

До простих прийменників, що закінчуються на приголосний, перед словами, які починаються на приголосний, іноді приєднуються голосні і або о (для милозвучності): зі скла, переді(о) мною.

3. Складні прийменники пишуться разом: поміж, понад, посеред, заради , попри.

Примітка: складні прийменники із початковим з- (зі, із) пишуться через дефіс: із-за, з-над, з-посеред, з-під.

4. Разом пишуться похідні прийменники прислівникового походження: попереду трамвая, позаду будинку, обабіч вулиці, вслід літаку. Деякі з них необхідно відрізняти від однозвучних сполучень прийменників та іменників: назустріч бурі – на зустріч з дівчиною.

5. Окремо пишуться складені похідні прийменники, утворені поєднанням іменників та прислівників з прийменниками: в силу, в напрямі до, згідно з, залежно від, незважаючи на, на шляху до, незалежно від, поряд з, у зв’язку з, у відношенні до та ін.

6. Особово-вказівні займенники в непрямих відмінках пишуться з н на початку слова, якщо перед ними стоять прийменники: зустрів її – зустрівся з нею, побачив його – прийшов до нього.

Правопис сполучників:

1. Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: отже, тож, отож, також, теж, ніж, аніж, якщо, якби, мовби, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто; неначе, ніби, нібито, щоб, тобто, притому, причому.

2. Якщо частки би (б), же (ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли ж, коли б, хоча б, хоч би.

3. У складених сполучниках кожна частина завжди пишеться окремо: тому що, через те що, подібно до того як, задля того щоб, після того як, в міру того як.

Правопис часток.

Р а з о м пишуться:

1. Частки аби-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, декуди, дехто, деякий, дещо, чималий, чимало, щодня, щонайкраще, якнайближчий, якнайменше.

Якщо між часткою аби, де і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: аби до кого, де на якому, аби в чім.

2. Частки би (б), же (ж), то , що в складі сполучників і сполучних слів: щоб, якби, немовбито, щодо.

3.Частка – ся (–сь) у зворотних дієсловах (вмивається, записався, вдягнулася), а також частка -сь у складі займенників і прислівників: хтось, щось, якийсь, чиясь, десь, кудись, звідкись.

Окремо пишуться:

1. Усі частки, які творять форми слів або уточнюють зміст цілого речення. Серед них:

а) частки хай, нехай, за допомогою яких творяться форми 3-ої особи однини й множини наказового способу, наприклад: Хай не розбудить смутку телефон, нехай печаль не зрушиться листами (Л.Костенко);

б) частка би (б), за допомогою якої утворюється форма умовного способу дієслова: взяв би, прочитав би, прийшла б, повернувся б;

в) частка же (ж), що відіграє видільну роль у реченні, наприклад: Голос криниці – чого ж ти замовк? (Л.Костенко);

г) частки то, це, що мають у складі речення значення вказівності або визначальності, наприклад: Народна пісня –- то ж вона усій землі краса (М.Рильський). Чого це хмурнішає літо? (В.Сосюра).

2. Частка що в експресивних сполученнях що то, то за, чи то, які виконують функції підсилювальних часток.

3. Частка що в складі сполучних слів з прислівниковим значенням: дарма що, хіба що, тільки що, поки що.

Через дефіс пишуться:

1. Частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: стій-бо, читай-но, якось-то, як-от, умів-таки.

Примітка: а) якщо між часткою та словом, до якого вона приєднується, стоїть інша частка, всі три слова пишуться окремо: кому би то, хто б то; б) якщо частка таки стоїть перед словом, до якого відноситься, вона теж пишеться окремо: таки написав, таки прочитав, таки зумів.

2. Частки будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, чортзна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, хто-будь, який-небудь, казна-чий, хтозна-куди, чортзна-хто.

Примітка: якщо між часткою і займенником стоїть прийменник, то всі три слова пишуться окремо: хтозна на якім, казна в чому, будь у чому.