119

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Криворізький державний педагогічний університет

Кафедра змісту і методики початкового навчання

Шпачук Л.Р.

УКРАЇНСЬКА МОВА

ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

(для студентів курсу заочної форми навчання)

Навчальний посібник

Кривий Ріг – 2011

УДК 811.161.2271(07)

Ш 83

Шпачук Л.Р. Українська мова за професійним спрямуванням.– 2-ге вид., доповнене. Навчальний посібник. – Кривий Ріг: КДПУ, 2011. – 119 с.

Розробник: Л. Шпачук, кандидат філологічних наук, доцент

(Криворізький державний педагогічний університет)

Рецензенти: І. Кравцова, кандидат педагогічних наук, доцент

І.Іншакова, кандидат філологічних наук, доцент

Рекомендовано до друку на засіданні кафедри від 30.08.2011 (протокол №1).

У посібнику запропоновані теоретичні та практичні матеріали, завдання для самостійної роботи, покликані систематизувати засвоєння першокурсниками основних відомостей з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)»; заглибити їхні знання з фонетики, лексикології, граматики і стилістики сучасної української мови, вдосконалити орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні вміння і навички студентів.

ЗМІСТ

Передмова……………………………………………………………………4

Теоретичний мінімум…………………………………………………...5

1.Літературна мова. Норми. Стилі…………………………………………..5

2. Структурна організація ділового мовлення……………………………..9

3. Нормативність писемного ділового мовлення…………………………..11

4.Культура ділового писемного мовлення………………………………….14

5. Документи щодо особового складу………………………………………16

6. Довідково-інформаційні документи……………………………………...19

7. Офіційна кореспонденція…………………………………………………27

8. Документи з господарсько-договірної діяльності……………………...31

9. Організаційні документи…………………………………………………35

10. Обліково-фінансові документи…………………………………………38

11. Розпорядчі документи…………………………………………………...42

12.Культура усного ділового мовлення. Орфоепічні норми сучасної української мови……………………………………………………………..45

13. Мовленнєвий етикет. Культура управління…………………………..47

14. Публічний виступ. Жанри публічного виступу………………………..52

15.Орфографічні норми української мови………………………………...58

16. Пунктуаційні норми української мови…………………………………70

Практикум…………………………………………………………………..91

Самостійна робота………………………………………………………….95

Перелік питань до іспиту…………………………………………………112

Список рекомендованої літератури……………………………………. 115

Передмова

Курсом „Українська мова (за професійним спрямуванням)” передбачено актуалізацію і заглиблення знань першокурсників зі шкільного курсу української мови, формування на їх основі загальної мовної культури і культури ділового спілкування в його усній і писемній формах.

Цим зумовлена структура навчального посібника, який містить теоретичний і практичний блоки, завдання для самостійної роботи студентів, перелік питань до іспиту, список рекомендованої літератури.

У теоретичному блоці, укладеному із використанням довідкової і спеціальної літератури, подано основний матеріал із загальних відомостей про українську національну мову, форми її реалізації, літературну мову, її нормативність та стилістичну диференціацію; окреслено основні вимоги до укладання документації та до грамотного спілкування в діловій сфері.

Допомогти студентам оволодіти нормами усного і писемного мовлення, виробити у них уміння грамотного оформлення документів і правильної побудови публічних виступів покликані плани практичних занять. Ними передбачено роботу студентів над питаннями і завданнями репродуктивного, продуктивного та творчого характеру.

Завдання, запропоновані студентам для самостійної роботи, уможливлять закріплення їхніх практичних навичок, дозволять сформувати у першокурсників стереотипи грамотного використання слів і конструкцій в усному і писемному, зокрема в офіційно-діловому мовленні, сприятимуть збагаченню й активізації словникового запасу, вдосконаленню правописних і пунктуаційних умінь.

Для студентів 1 курсу заочної форми навчання КДПУ.

Теоретичний мінімум

1.Літературна мова. Норми. Стилі

Складовою частиною загальнонародної мови є літературна мова – відшліфована й унормована форма національної мови, що має певні правила в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні тощо. Літературна мова виникла на основі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує всебічне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї неможливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки тощо.

Поняття літературна мова нерозривно пов’язане з поняттям мовної норми. Під мовною нормою (лат. norma – "правило") розуміють сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі розвитку мови.

Опанування нормами сприяє підвищенню культури мовлення, а висока культура мовлення є свідченням культури думки: "Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується й розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов. Тобто культура мови безпосередньо пов’язана з соціологією і психологією не тільки в плані вироблення моделей, зразків мовної поведінки, а й щодо формування мовної свідомості" (16).

Культура мовлення – прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок; володіння нормами літературної мови, застосування їх у певних сферах спілкування (див.: 24, с.19-36); збереження мовних норм вимови, наголошування, слововживання й побудови висловлювань; нормативність усної й писемної мови, що виявляється у грамотності, точності, ясності, чистоті, логічній стрункості (див.: 9, с.300-301).

Нормативність мови виявляється на всіх рівнях: орфоепії (правильна вимова); акцентуації (правильне наголошування); орфографії (правильне написання); лексики (правильне і доречне вживання слів); морфології (правильне вживання граматичних форм слів); синтаксису (правильна побудова словосполучень і речень); стилістики (доречне використання ресурсів мови в певній сфері діяльності); фразеології (грамотне і доречне вживання стійких зворотів).

Наявність мовних норм і дотримання їх: поліпшує спілкування між носіями мови, сприяє його успіхові, виявляє рівень розвитку мови і мовців.

Літературна мова, забезпечуючи спілкування в різних сферах життєдіяльності суспільства, функціонує в усній і писемній формах.

Усна форма мови розрахована на безпосереднє спілкування, вона супроводжується невербальними засобами (мімікою, жестами), відносно вільна у доборі мовних засобів різних рівнів.

Писемна форма мови розрахована на спілкування між людьми, віддаленими у просторі і в часі. Ця форма більш унормована, чітка, логічна, вичерпна.

Літературна мова обслуговує всі без винятку сфери суспільної діяльності, тому виділяються функціональні мовні стилі (стилі мовлення) – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою і характером висловлювання.

Питання про поділ мови на функціональні стилі досить складне, в основу класифікації часто кладуться різні засади, тому різною буває кількість функціональних стилів. У цьому посібнику користуємося найпоширенішою класифікацією, згідно з якою виділяються п’ять стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Оскільки суспільні функції мови часто поєднуються, то й функціональні стилі не є відособленими один від одного, кожен із них має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому функціональному стилі переважають загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.

Матеріали, викладені у формі офіційно-ділового стилю, задовольняють потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, ухвал, у діловому листуванні. До найпомітніших рис цього стилю належать високий ступінь стандартизації мовних засобів, виразна логізація викладу, майже цілковита відсутність емоційності та образності, широке використання безособових і наказових форм. Лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Застосовується особлива термінологія та використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди і под.).

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають документації тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту. Ще одна характерна риса стилю – відсутність індивідуальних авторських рис.

За допомогою наукового стилю (як і офіційно-ділового) реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, виконані в цьому стилі, містять наукову інформацію, яку треба довести до різних верств суспільства. До мови наукової літератури висуваються суворі вимоги в дотриманні норм, що сприяє посиленню логізації викладу. На лексичному й фразеологічному рівні слід відзначити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання, а отже, – виразно іменний характер висловлювання (адже більшість термінологічної лексики – це іменники та інші субстантивовані частини мови). Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий текст насичений абстрактною лексикою.

Залежно від конкретних завдань і сприймачів інформації в науковому стилі виділяють кілька різновидів: власне (суто) науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний. Кожен із цих різновидів має свої номінативно-виражальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю в цілому.

Публіцистика є сферою масової комунікації, тому цей стиль має дуже широкий діапазон. З огляду на призначення публіцистичного стилю – формування громадської думки – визначальною рисою його є вдале поєднання логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням.

Характерна риса публіцистичного стилю – орієнтація на усне мовлення, елементи якого не лише виступають у ролі експресем, а й стають одним із прийомів зацікавлення читача, слухача, глядача. Широко використовується діалогічна форма мовлення, яка особливо увиразнюється на тлі авторського монологу. Цьому стилеві притаманні чіткі політичні оцінки, присутність автора, широкий вияв авторської індивідуальності.

Стиль художньої літератури (інші назви – художній, художньо-белетристичний) являє собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної мови. Тут можливі поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів, жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами мистецького зображення дійсності.

Розмовне мовлення є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію спілкування. (А мова, як відомо, виникла з потреби наших далеких предків поспілкуватися, передати одне одному якусь інформацію й почути відповідь на неї). Решта стилів – явища набагато пізнішого часу. Найбільша відмінність між книжними (якими є попередні чотири) та розмовним стилем полягає в умовах спілкування. Розмовним мовленням користуються люди різного віку в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, у навчальній, науковій, виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя.

Функціональні стилі не становлять замкнутих систем, між ними існує взаємодія, вони взаємно впливають один на одного.