4. Склад і структура сільськогосподарських угідь, напрями їх раціонального

використання.

Земельна площа, що закріплюється за с.-г. підприємствами, складається з різних видів угідь. Земельні ресурси – національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства.

Земельні угіддя – це ділянки землі, які мають конкретне сільськогосподарське призначення і придатні для виробництва певних видів сільськогосподарської продукції.

Вони поділяються на дві групи:

- землі сільськогосподарського призначення;

- землі не сільськогосподарського призначення.

До складу земельних угідь сільськогосподарського призначення відносять:

- орні землі – рілля (посіви + пар, включаючи городи) і перелоги;

- багаторічні сільськогосподарські насадження – сади, ягідники, виноградники, хмільники, горіхоплідні, чайні, тутові.

- сіножаті – заливні, суходільні, заболочені, штучні.

- вигони і пасовища – степові, гірські, низинні і штучні.

До складу земельних угідь не сільськогосподарського призначення відносять:

- ліси і чагарники, включаючи ґрунтозахисні насадження;

- землі під будівлями, вулицями, дворами, площами і шляхами;

- землі під водою – ставками, річками, озерами;

- землі, непридатні для сільськогосподарського користування – болота, яри, піски, злісні солонці, гірські хребти, льодовики.

Склад і співвідношення земельних угідь не постійний. З розвитком техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які раніше не оброблялись і не використовувались. Отже одні угіддя переходять в інші. Перехід одних видів земельних угідь в інші називається їх трансформацією.

5. Оборотні засоби виробництва. Методика розрахунку потреби господарства в посівному матеріалі, добривах, паливно-мастильних матеріалах.

Оборотні засоби виробництва беруть участь у виробництві або в невиробничій сфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу і свою вартість вони переносять повністю на створений продукт, виконану роботу або надану послугу ( насіння, добрива, паливо, хімічні засоби, молодняк худоби).

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і норм його висіву шляхом множення першого на друге. В планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах з проведенням посіву застосовують індивідуальні норми висіву насіння. Ці норми враховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густоту рослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння, ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Норми висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвіду господарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів. У плані передбачають створення страхового фонду насіння розміром 10-15 % від загальної потреби в насінні ярих культур.

Потребу в основному паливі для тракторів і самохідних комбайнів обчислюють за діючими на підприємстві нормами в кілограмах на одиницю роботи. Для цього обсяг певного виду роботи, зазначений у технологічній карті, множать на норму витрати на одиницю для окремої марки трактора чи комбайна. Кількість палива. потрібного для холостих переїздів розраховують як добуток сумарної відстані переїздів і норми витрати палива на 1км.

Потребу в мастильних матеріалах для силових машин обчислюють за відсотковими нормами від кількості основного палива для кожної марки. Для укрупнених розрахунках потребу в паливі для машинно-тракторного парку визначають за нормами на один еталонний гектар для окремих марок тракторів і на один фізичний гектар збирання для самохідних комбайнів або на 1 годину роботи машин.

Потребу в добривах можна розрахувати декількома способами. Перший – застосовують розроблені науково-дослідними установами диференційовані за типами грунтів нормативи (норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 га посівів для одержання врожаю в певних інтервалах). Другий - використання одного із варіантів балансового методу. Внесення органічних добрив під певні культури планують відповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту.

Планування захисту рослин. У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарні строки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т), загальну потребу в цих препаратах (площу обробітку множать на норму витрат), спосіб виконання заходів власними засобами, із залученням спеціалізованих організацій, а також вартість цих робіт.

6. Визначення потреби підприємства (підрозділу) в тракторах на окремі види робіт і нормативним методом.

Потребу в техніці визначають за технологічними картами, розрахунковим та нормативним методами.

1. Потребу в тягових і робочих машинах визначають на підставі обсягів робіт та строків їх виконання згідно з технологічними картами по марках тракторів, комбайнів. Потребу в тракторах розраховують як в умовних одиницях, так і у фізичних .

2. Розрахунковий метод застосовують для визначення річної потреби в тракторах і с.-г. машинах господарства в цілому, а також на окремий період або певну роботу. Кількість тракторів в еталонному вимірі розраховують за формулою

К_ет = О : Д х К_зм х Н_в х К_г , де

К_ет – кількість тракторів в еталонному вимірі;

О – обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;

Д – кількість робочих днів на рік або в періоді;

К_зм – середній коефіцієнт змінності;

Н_в – змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних гектарах;

К_г – нормативний коефіцієнт технічної готовності.

3. На великих за територією багатогалузевих підприємствах річну потребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом – застосування нормативів потреби в тракторах за типами і марками та с.-г. машинах загального призначення на 1000 га посівної площі. Так, норматив для першого класу тракторів (Т-150, К-700, ДТ-75)становить 0,3 штуки на 100га ріллі, для другого (МТЗ, ЮМЗ всіх модифікацій) – 0,52 штуки, для третього(Т-16,

Т-24, Т-40) - 0,04 на 100 гектарів ріллі.

Розрахунки здійснюють за формулою:

Чз = (П х Нп) : 1000,

Чз – кількість певного засобу механізації у фізичному вимірі;

П – площа ріллі або певної культури;

Нп – норматив потреби в техніці.

Одержаний результат коригують до цільночислового значення у фізичних одиницях.

Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують:

- прості (з однією причіпною або начіпною машиною);

- складні (більш як з однієї машини певної марки);

- комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас виконують кілька технологічних операцій: сівба з одночасним боронуванням, коткуванням тощо).

Потребу в причепах, навісних машинах і знаряддях на окремі роботи розраховують за формулою:

Км = Ма х Кт,

Км – кількість машин;

Ма – кількість машин, знарядь в одному агрегаті;

Кт – необхідна кількість агрегатів (тракторів) для виконання роботи.