22.Технологічні карти в рослинництві, методика складання і використання даних під час планування витрат на вирощуванні сільськогосподарських культур.

Технологічна карта – це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, а також розмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншої с.-г. культури. Її складають на 100 гектарів посіву кожної культури і на кілька років із відповідним коригуванням щороку. Технологічна карта складається з двох частин: технологічної, де в хронологічній послідовності записують всі види робіт по даній культурі, склад агрегату та кількість обслуговуючого персоналу та економічної. До економічної частини відносять: норми виробітку, які визначають згідно довідкових матеріалів; кількість нормо-змін, визначається діленням обсягу робіт на норму виробітку, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 годин – затрати праці в людино-годинах.

У технологічних картах планують витрати на виробництво продукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множенням тарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників за категоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій), амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонт с.-г. техніки обчислюють за встановленими нормативами; вартість паливно-мастильних матеріалів ( за нормами витрат, обсягом механізованих робіт і комплексною оцінкою одиниці палива). Передбачають також послуги допоміжних галузей (автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо). Для цього відповідний обсяг робіт у тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах множать на планову собівартість одиниці роботи, яку визначають окремо.

Для калькуляції собівартості продукції рослинництва використовують кошторисний метод обчислення сукупних витрат по культурах на основі статей витрат, грн..:

1. Витрати на оплату праці.

2. Насіння та посадковий матеріал.

3. Паливно-мастильні матеріали.

4. Добрива – органічні та мінеральні.

5. Засоби захисту рослин.

6. Роботи та послуги.

7. Витрати на ремонт необоротних активів.

8. Інші витрати на утримання основних засобів.

9. Інші витрати.

10. Загальновиробничі витрати.

Основна мета складання технологічної карти – це планування прямих матеріальних витрат по даній культурі в розрахунку на 1га та на 1 центнер продукції. Всього прямих витрат на 1 центнер продукції є не що інше, як собівартість 1 центнера даної культури.

23.Зміст господарського розрахунку як основного методу ринкової економіки, його функції. Принципи господарського розрахунку.

Господарський розрахунок – це метод організації ведення господарства при якому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати і результати виробництва (надання послуг), намагається відшкодувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва. Він виступає важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і забезпечення прибутковості виробництва. А це означає, що за рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підприємство покриває всі витрати на виробництво продукції і отримує прибуток, який дає змогу вести розширене виробництво.

Основними принципами госпрозрахунку є :

- самостійність господарської діяльності товаровиробників;

- повна господарська і юридична відокремленість;

- самофінансування;

- самоокупність;

- матеріальна зацікавленість і відповідальність;

- фінансова відповідальність.

Самостійність господарської діяльності товаровиробників. Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємств самим вирішувати питання організації виробництва, розвинути ініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва.

Повна господарська і юридична відокремленість підприємств виявляється в тому, що вони повністю розпоряджаються власними і наданими засобами виробництва, мають право юридичної особи, ведуть фінансове господарство.

Самофінансування – суть цього принципу полягає в тому, що за рахунок виручки від реалізації продукції підприємство покриває всі витрати і отримує прибуток, який дає змогу вести розширене виробництво.

Самоокупність – суть цього принципу полягає в тому, що кожне підприємство намагається відшкодувати витрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність.

Принцип матеріальної заінтересованості – об’єктивна його необхідність диктується основною метою підприємницької діяльності – отримання прибутку.

Принцип матеріальної відповідальності – означає наявність певної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності та виконання договірних зобов’язань.

Фінансова відповідальність – є підсумковим принципом комерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цього принципу полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів.

В умовах ринкової економіки господарський розрахунок стає комерційним, який передбачає:

- дійсне самофінансування підприємств, тобто відшкодування власних поточних і капітальних витрат за рахунок власних коштів та банківських кредитів;

- повну економічну самостійність у прийнятті рішень;

- ефективну матеріальну заінтересованість;

- реальну матеріальну відповідальність за результати поточної, господарської та інвестиційної діяльності;

- отримання прибутку як кінцевої мети.