Розвиток швидкості

Швидкісні здібності - це комплекс функціональних властивостей людини, що забезпечують виконання рухових дій за мінімальний для даних умов відрізок часу

Швидкісні можливістю людини є комплексною якістю і складається з наступних проявів:

Рухова реакція - здатність людини відповідати окремими рухами або руховими діями на різноманітні подразники

Розрізняють такі рухові реакції

Проста рухова реакція людини - це її здатність якомога швидше відповісти заздалегідь відомою руховою дією на заздалегідь відомий подразник (сигнал). Класичним прикладом простої реакції є старт у бігу, плаванні тощо.

Реакція людини на об'єкт, що рухається - це її здатність якнайшвидше і точніше реагувати на нестандартні переміщення певного об'єкта (об'єктів) в умовах дефіциту часу та простору. В основі реагування на об'єкт, що рухається, лежить уміння постійно утримувати його в полі зору, оцінювати просторові а часові параметри переміщення об'єкта та швидко підбирати адекватні відповіді.

Реакція вибору - це здатність людини якнайшвидше і точніше добирати адекватні відповіді на різноманітні подразники в умовах дефіциту часу та простору. Реакція вибору пов'язана із вибором потрібної відповіді з ряду можливих відповідно до змін у поведінці партнера, суперника або оточуючого середовища.

Швидкість поодиноких рухів - проявляються у здатності з високою швидкістю виконувати окремі рухи. Це, наприклад, швидкість руху рукою під час метання спису, удар по волейбольному м'ячу, укол у фехтуванні, швидкість руху ногою під час удару по футбольному м'ячу.

Частота (темп) необтяжених рухів - максимальна частота рухів за одиницю часу. Виключно важливе значення має у циклічних рухових діях (спринт) та при швидкому повторенні ациклічних рухів (серія ударів у боксі)

Вікові особливості розвитку швидкісних можливостей у дітей молодшого шкільного віку

Швидкість у всіх її проявах прогресує на протязі життя, значно менше і раніше підлягає віковим інволюційним змінам, ніж інші фізичні якості навіть за умови її спеціального розвитку.

Прогресивний розвиток швидкості спостерігається до 14-15 років у дівчат та до 15-16 років у хлопців (В.П.Філін, 1974).

Віковий період від 7-8 до 11-12 років найбільш сприятливий для розвитку швидкості рухових реакцій та частоти рухів. Цей період також відрізняється найвищим в онтогенезі темпами розвитку координаційних можливостей. Тому саме у цьому віці необхідно акцентувати увагу на вдосконаленні міжм’язової координації у швидкісних рухах (А.В.Коробков, 1983).

Особливості методики розвитку швидкості

Покращення швидкості простої реакції можна досягнути шляхом багатократного реагування на різноманітні сигнали (свисток, сплеск, голос). При повторному реагуванні потрібно постійно змінювати завдання і умови їх виконання, добиватись непередбачуваності сигналу.

Покращення складної реакції проводиться за рахунок підвищення швидкості руху об’єкту, раптовій його появі, зменшенню величини і дистанції руху.

Реакція вибору покращується шляхом використання ігор в яких створюються сприятливі умови для реагування на умови діяльності, що змінюються в залежності від поведінки партнерів чи суперника.

Для розвитку швидкості реакції вибору необхідно:

1. Поступово ускладнювати характер дій-відповідей та умов їх виконання. Наприклад, спочатку навчають виконувати захист у відповідь на обумовлений удар або укол (але спортсмен не знає, коли буде здійснена атака і саме в яке місце вона буде спрямована), а потім учню пропонують реагувати на одну з двох можливих атак, потім трьох тощо.

2. Розвивати здатність передбачати дії суперника, нібито випереджати їх початок, т.т. реагувати не стільки на суперника або партнера, скільки на малопомітні підготовчі рухи та зовнішній вигляд (поставу, міміку, емоційний стан тощо).

Швидкість руху залежить не лише від розвитку швидкісних можливостей, а і від інших факторів, таких як сила, гнучкість, витривалість, техніка і ін.

Підвищення швидкості поодиноких рухів відбувається за рахунок:

1. Виконання вправ в умовах ускладненими зовнішніми обтяженнями - досягається за рахунок розвитку „вибухової” здібності м'язів.

2. Виконання вправ у полегшених умовах - які сприяють підвищенню швидкості одиноких рухів. (метання облегшених снарядів, стрибки з нахиленої доріжки, боротьба із більш легким партнером).

3. Виконання вправ контрастним (варіативним) методом, який передбачає чергування виконання швидкісних вправ в ускладнених, звичайних та полегшених умовах. Суть його в тому, що після тонізуючої роботи виконуються вправи з установкою на максимальний прояв швидкості рухів.

Методичні положення розвитку частоти (темпу) необтяжених рухів - повторне виконання рухів з найбільшою частотою, але без зайвого напруження. Тривалість таких вправ визначається часом, впродовж якого може бути збережена дана частота рухів. При зниженні темпу вправу необхідно припиняти.

В зв’язку з цим в методиці виховання швидкості розрізняють два напрямки: цілісне удосконалення швидкості і аналітичне удосконалення тих факторів від яких вона залежить.

Цілісне удосконалення проходить завдяки використанню повторного виконання вправ на швидкість інтервальним методом. Тривалість вправи визначається можливістю підтримувати максимальну швидкість, але не повинна перевищувати 20 с. На одному уроці учень може виконати 8-10 повторень, при цьому найбільша швидкість досягається під час першого і шостого повтору. Навантаження планується з розрахунку 1:10 чи 1:15 (тобто 6 с навантаження – 1 хвилина відпочинку. Інтервали відпочинку 95% від часу необхідного для відновлення після виконання вправи. Характер відпочинку активний.

Швидкий початок руху (різкість) залежить від прояву вибухової сили і має значення для ефективності швидкісно-силових вправ, зростання швидкості початку рухів.

Як тільки швидкість виконання вправи починає падати потрібно перестати виконувати вправу. На фоні втоми швидкість не виховується.

Добрий результат у вихованні швидкості дають виконання вправ змагальним методом.

Розвиток витривалості

Витривалість – це здатність людини долати втому в процесі рухової діяльності. Розрізняють:

Загальна витривалість – це здатність людини тривалий час виконувати м'язову роботу помірної інтенсивності за участю переважної більшості скелетних м'язів.

Спеціальна витривалість – це витивалість стосовно конкретного виду рухової діяльності (в тому числі виробничої).

Швидкісна витривалість – здатність людини якомога довше виконувати м'язову роботу з біляграничною та граничною інтенсивністю.

Силова витривалість – здатність людини якомога продуктивніше тривалий час долати помірний зовнішній опір.

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична - пов'язана з необхідністю тривалий час напружувати м'язи або утримувати пози (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт). Динамічна силова витривалість характерна для циклічних вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна витривалість - це здатність людини тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості.

Засоби розвитку витривалості

До засобів розвитку витривалості можуть бути зараховані різноманітні вправи і їх комплекси, що відповідають ряду вимог (М.М.Линець, 1997)

- відносно проста техніка виконання;

- активне функціонування переважної більшості скелетних м’язів;

- підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості;

- можливість дозування та регулювання навантаження

- можливість тривалого виконання (від кількох хвилин до кількох годин).

Перерахованим вимогам найбільше відповідають: циклічні вправи (ходьба, біг, плавання, лижі тощо); циклічні вправи в ускладнених умовах; ациклічні вправи з додатковими обтяженнями. Для дітей і підлітків досить ефективним засобом розвитку загальної витривалості є спортивні та рухливі ігри, танці та аеробіка.

Допоміжним засобом комплексного розвитку витривалості є спеціальні дихальні вправи. Вони полягають у регулюванні зміни частоти, глибини та ритму дихання, легеневій гіпервентиляції та нормованій затримці дихання, доцільній синхронізації дихання з фазами рухових дій, вибірковому застосуванні дихання різного типу - ротового і носового, грудного і черевного.

Досить ефективним засобом розвитку витривалості у молодшому шкільному віці є спортивні і рухливі ігри. В якості допоміжних вправ можна використовувати дихальні вправи.

Вікові особливості розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного віку

Витривалість, як і інші фізичні якості має нерівномірний характер природнього розвитку. Так загальна витривалість у хлопців має високі темпи приросту з 8-9 до 10 років. Середні темпи розвитку швидкісної витривалості припадають на вік від 11 до 13 років. Віковий період від 9 до 11 років характеризується низькими темпами проднього розвитку швидкісної витривалості.

Динаміка природнього розвитку загальної витривалості у дівчат має інший характер ніж у хлопців. Темпи приросту у них спостерігаються в період від 10 до 13 років (А.Г.Сухарєв, 1991).

Особливості методики розвитку витривалості

В процесі розвитку загальної витривалості необхідно забезпечити тренувальні впливи на фактори, що лімітують її прояв.

Найбільш ефективно загальна витривалість розвивається при використанні методів строго реґламентованої та змагальної вправи. Оптимальна тривалість вправи від 20-30 хв. до кількох годин. Розпочинати тренування на витривалість потрібно з ходьби поступово переходячи на біг підтюпцем з дозованою ходьбою. В подальшому перейти на безперервний біг до оптимального рівня. Інтенсивність роботи визначається за показниками ЧСС.

Найбільший ефект у розвитку витривалості у дітей молодшого шкільного віку дає метод ігрової вправи. Регулювання навантаження здійснюється шляхом зміни тривалості ігрових завдань, зменшення або збільшення розмірів ігрового майданчику та кількості гравців, зміни ігрових амплуа тощо. Сумарна тривалість ігрових завдань у залежності від рівня підготовленості може складати від 20-30 до 60-90 хвилин.

Непогані результати у розвитку загальної витривалості поряд з іншими методами дає метод змагальної вправи.

Для розвитку швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої вправи та метод змагальної вправи. Тривалість вправи від 10-12 до 25-30 с. для учнів молодшого шкільного віку тривалість вправи буде в межах 10-17 с. Інтенсивність від 70 до 100% стосовно індивідуальної максимальної швидкості. Інтервал відпочинку в межах 90-180 с між вправами і 6-20 хвилин між серіями вправ (повне відновлення). Характер відпочину активний (вправи на розслаблення, дихальні вправи, ходьба. Кількість повторень вправи в одній серії 3-6, кількість серій на одному занятті 2-5.

Розвиток швидкісної витривалості може вирішуватись в комплексі з іншими педагогічними задачами.

1. Навчання техніці фізичних вправ + розвиток швидкісної витривалості.

2. Розвиток координаційних здібностей або гнучкості + розвиток швидкісної витривалості.

3. Розвиток швидкісно-силових якостей + розвиток швидкісної витривалості.

4. Розвиток швидкісної витривалості + розвиток силової витривалості.

Слід наголосити, що в одному занятті не рекомендується розвивати загальну і швидкісну витривалість оскільки вони обумовлюються різними механізмами енергозабезпечення.

Методика розвитку силової витривалості переважно базується на засадах розвитку загальної витривалості. Для розвитку силової витривалості застосовують різні статичні і динамічні вправи та їх комбінації. Використовують методи інтервальної, комбінованої та колової вправи. Кількість повторень в одній вправі коливається в межах з 15-20 до 150 разів. Оптимальна тривалість вправи становить від 15 до 120 с. Кількість підходів у серії 4-6 у 1-3 серіях. Оптимальний темп виконання середній. Тривалість відпочинку 20-90 с, характер – активний.

При виконанні ізометричних вправ недопустимим є затримка дихання. Тривалість напруження від 10-12 до 20-30 с. Інтервал відпочинку між вправами – жорсткий, між серіями повний. Характер відпочинку – активний.

Розвиток спритності

Координаційні здібності - це сукупність властивостей людини, які проявляються у процесі вирішення рухових задач різної координаційної складності і обумовлюючих успішність управління руховими діями та їх регуляції.

Спираючись на результати спеціальних досліджень, В.М.Платонов і М.М.Булатова виділяють такі відносно самостійні види координаційних здібностей:

- здатність оцінювати і регулювати динамічні і просторово-часові параметри рухів;

- здатність зберігати стійку рівновагу;

- здатність відчувати і засвоювати ритм;

- здатність довільно розслабляти м'язи;

- здатність узгоджувати рухи в руховій дії.

Спритність – комплексний прояв координаційних здібностей.

Спритність – здатність швидко оволодівати новими руховими координаціями й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до обставин, що раптово змінюються.

Бути спритним – означає вміти керувати своїми рухами, володіти руховою вправністю, добре орієнтуватися в просторі і в часі, виконувати задані дії з великою точністю; узгоджувати роботу м’язів із заданим темпом і ритмом, точно диференціювати величину м’язових зусиль, уміти поєднувати рух різних частин тіла, зберігати рівновагу. Найкращий період розвитку спритності припадає на молодший шкільний вік. Це означає що з перших уроків розвиткові цієї якості необхідно приділяти максимальну увагу.

Розвиток спритності залежить від розвитку компонентів, які обумовлюють її прояв, а саме: а) просторової орієнтації; б) точності відтворення рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами; в) статичної і динамічної рівноваги; г) здатності відчувати ритм.

Точність відтворення рухів за просторовими, силовими і часовими параметрами.

Точність просторових пересувань прогресивно покращується з 7 до 12 років. Засобами її розвитку є вправи на відтворення поз людини при яких параметри розміщення тіла і йога частин задаються вчителем. Складність виконання вправи підвищується коли учень закриває очі.

Точність відтворення м’язових зусиль при виконанні вправ інтенсивно покращується в дітей з 8 річного віку. При цьому здатність оцінювати вагу предметів розвивається в основному з 8-10 років, а здатність відтворення заданої величини м’язового зусилля – після 11 років. Точність відтворення м’язових зусиль виховується за допомогою вправ, що розвивають точність диференційованих м’язових зусиль, вправ з обтяженням де вага чітко дозується. Крім цього використовуються стрибкові вправи, метання, які обумовлюють прикладення різних м’язових зусиль

Розвиток точності «відчуття часу» виховується за допомогою вправ які дозволяють змінити амплітуду руху, а також циклічними вправами, що виконуються з різною швидкістю. Вправи, спрямовані на розвиток «відчуття часу», у більшості випадків засновані на порівнянні суб'єктивного оцінювання часу і дійсного часу, що використовується на виконання якого-небудь завдання. Виявляється часова помилка з урахуванням її знака («+» або « - »). Величина помилки й дозволяє судити про ступінь розвитку «відчутя часу» у конкретного індивіда.

При розвитку «відчуття простору» застосовуються наступні типи завдань:

1. На точність відтворення еталонних просторових характеристик у стандартних умовах.

2. На точність варіювання яких-небудь параметрів у серії спроб у строго заданих просторових границях. Можна виділити чотири варіанти цих завдань:

• з поступовим збільшенням величини розбіжностей у просторових характеристиках (наприклад, виконання передачі м'яча у футболі з 25, 30, 45 й 50 м).

• з поступовим зменшенням величини розбіжностей заданих параметрів рухів (наприклад, кидки баскетбольного м'яча в кошик спочатку із самої далекої дистанції, а потім - зменшення відстані до щита від спроби до спроби).

• із чергуванням різко контрастних вправ, тобто таких, які характеризуються «грубим» й «тонким» диференціюванням просторових параметрів рухів (наприклад, кидки м'яча в кошик з далекої дистанції й з-під щита).

• з поступовим зближенням величини грубих і тонких диференціювань в оцінці просторових відчуттів.

Збереження стійкості тіла (рівновага) необхідна якість при виконанні будь якої вправи.

Рівновага - це здатність людини зберігати стійку позу у статичних та динамічних умовах, за наявності опори або без неї.

Розрізняють статичну (тривале збереження визначених поз) і динамічну рівноваги (збереження напрямку переміщення при постійній зміні поз).

Статичну рівновагу розвивають через ускладнення структури вправи і зміну психофункціонального стану учня (виконання вправи на рухливій опорі).

Динамічна рівновага удосконалюється за допомогою вправ циклічного характеру в ускладненому варіанті (біг по похилій площині, зменшення ширини опори).

Вестибулярна стійкість характеризується збереженням пози чи напрямку руху після подразнення вестибулярного апарату (наприклад після обертання). Для її розвитку використовуються вправи з обертальними рухами в різних площинах.

Для вдосконалення рівноваги слід ставити до учнів в такі умови, при яких є ризик її втрати.

Найдоступнішими у фізичному вихованні серед таких умов є зменшення площі опори та збільшення її висоти. Для цього А.А.Тер-Ованесян, І.А.Тер-Ованесян рекомендують виконувати такі завдання:

- рівновага на одній нозі з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

- різні повороти, нахили і обертання голови, стоячи на одній і двох ногах, з різноманітними положеннями і рухами руками, тулубом, вільною ногою;

- різноманітні обертання тулуба, стоячи на одній та двох ногах;

- різноманітні рухи, стоячи на обмеженій нерухомій і рухомій опорі (колода, трос тощо);

- виконання завдань на різке припинення рухової дії при збереженні пози за сигналом;

- різка зміна напрямку або характеру рухової дії за сигналом;

- виконання різноманітних рухових дій із заплющеними очима;

- варіювання зовнішніх умов виконання вправ на рівновагу (зміна приладів, місце проведення, умови проведення тощо);

- застосування обтяжень у вправах на рівновагу;

- виконання вправ на рівновагу у стані втоми.

Удосконалення ритмічних здібностей (здатність відчувати ритм).

Відчуття ритму - це здатність точно відтворювати і спрямовано управляти швидкісно-силовими і просторово-часовими параметрами рухів.

Важливим фактором, що характеризує рухову діяльність людини, є здатність виконувати ритмічні рухи.

Засобами розвитку ритмічності можуть бути:

• вправи на місці, що включають у себе виконання рухів руками, ногами, головою й тулубом під рахунок, під музичний акомпанемент, у поєднанні із читанням віршів;

• вправи в русі - ходьба з ударами в долоні, ходьба і біг у постійному темпі, зі зміною темпу й напрямку руху під музику - під команди викладача;

• танцювальні вправи;

• імпровізовані вправи - рухова імпровізація за музичним та ритмічному зразку, вільний танець під сучасну музику.

Правила застосування вправ для розвитку спритності

1. Урізноманітнювати і поступово ускладнювати завдання, змінюючи вихідні положення, вправи, умови їхнього виконання.

2. Виконувати всі вправи однаково добре вліво і вправо.

3. Стежити за точністю виконання рухів під час засвоєння всіх поз, а також дотримання заданого темпу і ритму.

4. Забезпечити постійний контроль за правильністю і виразністю рухів, застосовуючи взаємний контроль і самоперевірку.

3