20. Новизна як засадничий принцип художньої культури постмодерну

«Нове» – одна з головних цінностей постмодернізму, який по-своєму інтерпретує цю категорію. Вона отримала статус абсолютного поняття та перетворилось на спосіб оцінки світу. Новизна у трактуванні діячів постмодернізму визначається не в акті її зіставлення і протиставлення старому, а сама по собі як така. Новизна – це те, що дає можливість випробувати насолоду. Звідси – гонитва за новизною у всіх сферах художньої діяльності.

Така тяга до нескінченно нового змушує художників постмодернізму постійно шукати все нові і нові способи її виявлення.

Постмодерн виробив декілька зовнішніх прийомів. Серед них – постійна деконструкція форм і стилів, які були напрацьовані попередніми культурами, пародіювання, довільне трактування і пряме спотворення як окремих елементів, так і всього твору в цілому.

За допомогою таких засобів новизну можна творити нескінченно, так як не існує ніяких обмежень числа дій, спрямованих на деструкцію, роз'єднання цілого на довільні частини і довільного з'єднання розірваної цілісності. Загальновідома картина Сальвадора Далі «Венера Мілоська з шухлядками», на якій богиня любові зображена з шухлядками, вбудованими в область лоба, грудей, живота. Пікассо зізнавався, що його живопис є «підсумок ряду руйнувань».

У поезії нескінченна новизна твориться за допомогою гри зі словами. Варіантів такої гри нескінченна безліч. Тому поет, інтерес якого спрямований тільки на словесну тканину, а не на зміст твору, може творити новизну безмежно.

Таким чином, в постмодернізмі словесна гра перетворюється на нічим не керований мовний потік. Основний акцент робиться на музику слів як акустичне явище. Якщо благозвучність співвідноситься із значенням мовлення, то продукування новизни перетворюється на нескінченний процес.

Новизна як результат лінгвістичного, семантичного і т. д. свавілля сприймається філософами постмодерну дуже спокійно. О. Марквард в книзі «Апологія випадкового» стверджує, що філософія повинна взяти на озброєння ставлення Марка Твена до правопису. Він захоплювався людьми, у яких вистачало фантазії писати слова то так, то сяк. Філософія, на думку О. Маркварда, повинна зайнятися вивченням випадкового, а тому дозволити собі думати про речі «то так, то сяк».

Така парадигма філософствування є відмова від онтології (філософії буття), раціоналізму та науковості. Тобто філософія постмодерну перетворюється на різновид літератури.

21. Особливості художньої культури постмодерну

Термін «постмодерн» одним з перших ужив Р. Панвіц на початку XX ст. для позначення кризових явищ в європейській культурі. Наприкінці 40-х років А. Тойнбі позначив цим терміном культуру Європи після Нового часу.

Його визначають по-різному: в ньому бачать особливу історичну епоху, що відрізняється специфічним «станом розуму» (Ф. Ліотар); він постає як «аісторичне повстання без героїв проти сліпого інноваційного інформаційного суспільства (Ч. Ньюмен)»; іноді суть і зміст постмодерну пов'язують з тим, що з його допомогою піднялася нова хвиля «американського військового та економічного панування над світом» (Ф. Джеймісон).

Так чи інакше постмодерн – це особливий тип світогляду, орієнтований на формування такого життєвого простору, в якому головними цінностями стають свобода в усьому, спонтанність діяльності людини, ігрове начало. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення всякого роду норм і традицій – етичних, естетичних, методологічних і т. д., на відмову від авторитетів будь-якого рангу: від держави, великої національної ідеї, етичних парадигм до правил поведінки людини у спілкуванні з іншими.

Постмодерн визнає можливість нескінченного числа картин світобудови, жодна з яких не може претендувати на істинність, бо не існує способів і методів осягнення дійсності, які були б вільні від впливу людських бажань, потреб, мотивацій.

Поняття постмодерн в якійсь мірі близько поняттю демократія. Демократизація суспільства є його постмодернізація. Її наслідками є руйнування єдиного стилю культури, виникнення культурного плюралізму, що стирає грані між сакральним і профанним, прискорення процесів усереднення людини та піднесення масової культури, зменшення можливості появи геніїв і героїв, що піднімаються над натовпом.

Постмодерн сприймає ці результати як норму і винаходить інтелектуальні та художні засоби їх зображення. Постмодерністські письменники створюють художні твори, в яких немає ні героїв, ні особистостей, ні лідерів. Творці постмодерністського мистецтва як би знімають кальку з демократичних процесів в своїх творах, де все направлено на руйнування ієрархії цінностей, зрівнювання «святого і бісівського», забуття імен і дат, змішування стилів і часів, іронічне сприйняття традиції, історії , авторитетів.

Завдяки демократизації суспільства розвивається масова культура, яка нині стала панівною. Тому мистецтво постмодернізму має задовольняти потреби масового та елітарного «споживача». Воно відреагувало на цей соціальний «запит» ідеєю «подвійного кодування», яку запропонував теоретик постмодерністської архітектури Ч. Дженкс в книзі «Мова архітектури постмодерну». Мова йде про поєднання в одному творі двох адресатів: людини «з вулиці» і культурної еліти.

Показовим прикладом тому може служити роман американського письменника Реймонда Федермана «На Ваш розсуд». Назва роману диктує спосіб його прочитання: сторінки не нумеровані і не зброшуровані, і читач вільний прочитувати їх у тому порядку, в якому йому заманеться.

Умберто Еко – відомий письменник, автор світового інтелектуального бестселера «Ім'я троянди», розповідає про художні постмодерністські експерименти і називає їх мету – домогтися мальовничого ефекту, зберігаючи полотно чистим, здійснити постановку в театрі, сцена якого порожня, або, нарешті, домогтися ефекту, написавши роман, в якому нічого не відбувається і т. д. Можливо, комусь це вдалося, але по той бік чистого полотна вже нічого немає. Такого роду спроби найчастіше закінчуються невдало, бо смислова і тематична багатошаровість художнього твору ускладнюють або навіть унеможливлюють процес його сприйняття і людиною маси, і представником елітарної культури.