14. Становлення авангардної художньої культури

Артур Шопенгауер «Світ як воля і уявлення» – концентрований виклад філософії песимізму. Суспільна апатія. Криза світовідчуття свідомості – джерело декадансу.

Декаданс (фр. – занепад). Термін для позначення кризових явищ у духовній культурі XIX – початку XX ст. Фаталізм і песимізм. Пафос пізнання. Зміна концептуальних картин світу попередніх епох на емпіричну реальність, яка дана у відчуттях. Підвищений попит на ідеї ірраціональної філософії.

Різкі соціальні контрасти. Самотність людини, бездушність, антагонізми дійсності. Розгубленість художників. Відмова від політичної та громадянської тематики як прояв і неодмінна умова свободи творчості.

Основні мотиви: небуття, смерть, заперечення духовних ідеалів і цінностей попередніх епох.

Символізм (Малларме, Верлен, Метерлінк. Скрябін, Врубель та ін.). «Квіти зла» Ш. Бодлера (1857) – майстерня передача настроїв втомленої пригніченості і душевного сум'яття. Символ як посередник між світом речей і світом ідей. Уява, а не наслідування природі. Уява як повторення акту божественного творіння світу. Мистецтво – ключ до таємниці ірреального світу.

Художній метод імпресіоністів ((К. Моне, Е. Мане, Е. Дега, О. Ренуар і ін.). Вираження не тільки того, що бачать, але і як бачать. Звернення до «зорової сутності» речей. Творчі експерименти з кольором і світлом, які роблять речі зримими, змінюють форму предметів, передають динаміку навколишнього світу.

Постімпресіонізм (П. Сезанн, В. Ван-Гог, П. Гоген, Ж. Сера, Тулуз-Лотрек). Пошук нових форм і прийомів у відображенні дегуманізації умов життя людей і дисонансів великого міста. Втеча художників від дійсності (в екзотичні країни або у власний внутрішній світ) – наслідок неможливості подолати соціальні конфлікти засобами живопису.

Мистецтво як інтуїтивне пізнання світу. Пошук таємного сенсу – основний мотив художнього процесу XX ст. Твір мистецтва – світоглядна метафора. Зміна естетичних орієнтирів.

Авангардність – специфічний стиль мислення. Перегляд традиційних та створення нових художніх систем. Традиція вичерпала себе; мистецтво має шукати іншу форму (Ортега-і-Гассет). Зміст творчості – повалення досягнень старих цивілізацій. Не зображення, а творіння. Неактуальність метода, стилю, жанру, «законів краси».

16. Модерн як спосіб естетичного вдосконалення дійсності.

Модерн» (від франц. Moderne або лат. Modernus – новий, сучасний) – період у розвитку європейського мистецтва на рубежі XIX -XX ст.

Його головним змістом було прагнення художників протиставити свою творчість історизму і еклектизму мистецтва другої половини XIX ст. Звідси, власне, й народилася назва.

Рубіж XIX-XX ст. завершував цикл розвитку європейської культури, який почався ще в античності. Саме в цей час була зроблена спроба узагальнення естетичного досвіду людства, синтезу художніх традицій Заходу і Сходу, античності та середньовіччя, класицизму і романтизму в умовах культурного занепаду і навіть кризи всієї системи світоглядних, наукових, естетичних і етичних цінностей. Але завдяки мистецтву Модерну були створені передумови, які зумовили радикальні зміни у світовій художній культурі XX ст. За логікою розвитку художніх ідей його можна порівняти з Класицизмом, Бароко, Рококо. Саме наприкінці XIX в. узагальнювався досвід усього попереднього художнього розвитку.

Відомо, наприклад, прагнення російських художників до організації цілісного «художньо-романтичного» середовища.

Для «стилю модерн» головним принципом стала стилізація, підпорядкування всіх елементів композиції одному, формотворчому початку. Таким початком служити історичні та національні стилі, елементи народного і примітивного мистецтва (Абрамцево, Талашкино), природні форми (флореальний напрям), геометричний мотив («Віденські Майстерні» Й. Хоффманна), нові конструкції і властивості нових матеріалів: сталі, скла, бетону (конструктивний напрям). Декоративні рельєфи і розписи прикрашали стіни будівель, орнаменти – сталеві каркаси, залізні грати.

Таким чином, художники Модерну шукали цілісність, органічність, гармонію форми і простору, інтер'єру та екстер'єру (шедеври Ф. Шехтеля). Слідування «новому стилю» означало прагнення до створення «нового стилю життя» - художнього синтезу навколишнього середовища, простору і часу, в якому живе людина.