5. «Глиняна» культура стародавньої Месопотамії

Це – одна з перших цивілізацій великих річок – Тигру й Євфрату, які постійно розливалися. Швидше за все, саме ця природна стихія послужила народженню образу всесвітнього потопу.

Великі степи продувалися вітрами. Тому вітер (Енліль) став одним з активних шумерських міфологічних персонажів.

Основний ґрунтовий матеріал – глина. З неї шумери навчилися виготовляти цеглу і будувати зіккурати – культові споруди на трьох, п'яти або семи платформах на честь різних богів-покровителів конкретних міст-держав. Зіккурати будували з обпаленої або необпаленої цегли, тому багато з них не збереглися. Так народився образ глиняної архітектури. Саме на цій території вперше був записаний Старий Заповіт, тому глиняні гори із розсипаної необпаленої глини прийнято називати Біблейськими пагорбами.

З глини ліпили статуї богів (скульптуру). На гончарному крузі з виготовляли посуд (кераміку).

На глині ​​писали (шумеро-аккадська писемність називається клинопис). У глиняних школах (е-дубба) навчали дітей. Перші підручники, двомовний словник були записані на глиняних табличках.

Перші глиняні печатки-оберіги стали називати гліптикою. Потойбічний світ (Кур) теж був глиняним. Оскільки глина не пропускає воду, світло і повітря, там не вистачало питної води, було темно і сиро. Тому шумери, аккадці, вавилоняни, на відміну від єгиптян, не поспішали покидати світ людей.

Враховуючи все сказане, художню культуру стародавній Месопотамії можна назвати Глиняною.

6. Мистецтво та основні культи стародавнього Єгипту

Непорушність і незбагненність – основні принципи, що служили опорою верховної влади в Єгипті. Вони визначили обожнювання фараонів, який шанувався як син бога.

Для його прославлення створювалося єгипетське мистецтво. Воно мислилося не як джерело естетичної насолоди, а як затвердження у вражаючих уяву формах і образах самих цих ідей і влади фараону.

Ні в одній іншій цивілізації протест проти смерті не знайшов такого яскравого, конкретного і закінченого вираження, як у Єгипті.

Небачена могутність має бути вічною. Так народилося віровчення, згідно з яким померлого чекає воскресіння. Будинком для нього служила піраміда. Але щоб забезпечити померлому вічне життя, потрібно зберегти його тіло і забезпечити в «будинку вічності» всім, що у нього було за життя.

Так виникла необхідність бальзамування тіла. Якщо муміфікація виявиться недосконалою, треба створити імітацію тіла померлого як вмістилища душ – його статую. Тому в стародавньому Єгипті скульптор називався «Санха», що означає «творить життя». Відтворюючи образ померлого, він ніби відтворював саме життя. Творчий процес, який тепер називається мистецтвом, наділявся великою магічною силою. Бажання побороти смерть породило заупокійний культ, який, у свою чергу, визначив характер всіх видів мистецтва стародавнього Єгипту.

Будувалися надійні поховання (піраміди, скельні храми, недоступні склепи), які забезпечувалися «всім необхідним» для померлого, розписувалися фресками, оформлялися рельєфом і письмовими коментарями. Тобто, всі мистецтва і прикладні ремесла були підпорядковані архітектурі й культу загробного світу.

Таким чином, заупокійний культ нерозривно пов'язаний з культом обожненого царя. Цей синтез визначав завдання давньоєгипетського мистецтва. Протягом тисячоліть воно майже не змінювалося, залишаючись настільки ж непорушним і незбагненним, як і ідеї, які воно виражало.

Заупокійний культ в стародавньому Єгипті не був культом смерті. Швидше він був запереченням торжества смерті, бажанням продовжити життя. Тому мистецтво заупокійного культу не було похмурим мистецтвом. Все в усипальниці, в її розписах і статуях, у всіх предметах розкоші, якими її наповнювали для «задоволення» померлого, мало висловлювати красу життя так, як її ідеально малювала собі уява давньоєгипетського художника.

Мистецтво Стародавнього царства затвердило чільну роль зодчества. Художній ансамбль, в якому інші мистецтва підпорядковані архітектурі, досяг в цю епоху величі, яке визначило і надалі основні риси всього єгипетського мистецтва.