18. Модерністські стилі першої половини хх ст.

Модернізм – це сукупність напрямків, що склалися в мистецтві першої половини XX ст. Часові межі: 1906 р. (виникнення фовізму) до кінця 60-х рр. (початок постмодернізму). Центри модернізму: Франція, Німеччина, Італія, Росія.

Особливостями фовізму (початок у Франції на Паризькому осінньому салоні у 1905 р.) є: різкі мазки пензля, інтенсивні відкриті кольори, спрощення зображуваного предмету, зведення форми до простих контурів, відмова від світлотіньового моделювання і лінійної перспективи. Лідери – Анрі Матісс та Андре Дерен.

Експресіонізм (початок у Німеччині). Обєднання «Міст» (Е. Гаккель, Е. А. Кірхнер, М. Пехштайн), «Синій вершник» (Ф. Марк, В. Кандинський, А. Макке) започаткували цей стиль. Прагнули звільнитися від «кошмару матерії», «відірватися від дійсності» і розкрити трансцендентну сутність речей. Живопис є посередником між зоровим об’єктом та знаком. Особливості: нервова емоційність, трагічність світовідчуття. Наприклад: «Напружений, відкритий в екстазі рот» – найхарактерніший для експресіонізму образ (Едвард Мунк «Крик»).

Художні прийоми фовізму та експресіонізму подібні. Відмінність: позитивне ставлення до життя у фовістів і похмуре, трагічне, містичне – у експресіоністів, біль і тривога за долю людини, що живе у ворожому світі.

Кубізм – розкладання реальності на прості кубічні конструкції. «Точкою відліку» кубізму є «Авіньйонські дівиці» П. Пікассо (1907 р.). Нововведення Жоржа Брака: зображення реальності як знака, знака як реальності (букви, цифри, музичні знаки, обривки слів, етикетки, вирізки з газет); пошуки нової фактури (змішування з фарбою піску, деревної і залізної тирси, вугілля, скла). Народження колажу.

Інші митці: кубістичні колажі Жоржа Брака («Хвала І. С. Баху»), Л. Попова «Портрет філософа».

Футуризм (1909 – 1920 рр., Італія і Росія). Засновник – Філіппо Марінетті. Інші представники – Дж. Балла, У. Боччони, Л. Руссоло, Дж. Северіні. Вони відмовилися від традиційної граматики. Поет мав право на свою орфографію, словотворчість, швидкість, ритм. Оспівували технічний прогрес. «Нове мистецтво може бути тільки насильством, жорстокістю». Прославляли війну і революцію як оновлення одряхлілого світу.

Динаміка замість статики (ритмічне повторення окремих фігур або їх частин – збільшення кількості рук, ніг у людини, що біжить, зображення миготіння певних фрагментів – «Автобус» Дж. Северіні). Принцип сімультанності. Фотоапарат і кінокамера замість недосконалості очей і живопису.

Дадаїзм – мистецтво хуліганів (1914 – 1924 pp., Швейцарія). Засновники – Трістан Тцара, автор назви Р. Гюльзенбек. Це – протест проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, моральних норм, всіляких принципів. «Мистецтво – це несерйозно», «дада нічого не означає». «Дадаїстські вірші можна творити будь-яким набором слів, вирізаних з газет і книг» (Трістан Тцара). Читання віршів, художні виставки під супровід «музики» (каструль, консервних банок, порожніх пляшок, свистків і дзвінків). Скандальні видовища, вечори «гімнастичної», «сатиричної», «хімічної» поезії, танці в мішках. Бунт і гра як самоціль.

Марсель Дюшан. «Фонтан» (1917) – маніфестація факту смерті мистецтва. «Реді-мейд» (англ. – «готовий виріб») – скребок для снігу, вішалка для капелюхів, велосипедне колесо. «Джоконда» як наруга над шедевром світового мистецтва.

Сюрреалізм як спосіб пізнання підсвідомого, надприродного. Ідея З. Фрейда про мистецтво як засіб сублімації (інструмент звільнення). Способи вивільнення підсвідомості. Андре Бретон і його «Маніфест сюрреалізму» (1924). «Диктування думки розуму поза всяких естетичних і моральних міркувань». Сюрреалізм як спосіб життя. С. Далі (1904-1988). «Сюрреалізм – це Я!» Ризиковані експерименти зі смислами і цінностями європейської традиції. Поєднання непоєднуваного. Ірраціоналізм і невловиме. «Незрима людина», «Освічені задоволення», «Незримі лев, кінь і спляча жінка», «Рука», «Палаючий жираф». Сальвадор Далі, Луїс Бунюель «Андалузький пес». Сімнадцять хвилин сюрреалістичних образів: глибокий зміст або його відсутність.

Безпредметність в абстракціонізмі Василя Кандинського (1910) – кульмінаційна точка модернізму.

Лучізм у російському авангардному мистецтві 1910-х років. М. Ларіонов, Н. Гончарова. Сприйняття не предмета, а суми променів від нього. «Промениста ковбаса». «Промениста» скумбрія.

М. Ларіонов: «Вселеночка. Промениста композиція» (1912), «Променистий пейзаж» (1913).

Супрематізм Казіміра Малевича (1913) – домінування кольору над іншими властивостями живопису. «Предмети зникли, як дим». «Чорний квадрат» – це образ Ніщо в нескінченному Всесвіті. «Супрематичні три квадрата є встановленням певних світоглядів і світобудови чорний як знак економії, червоний як сигнал революції, і білий як чиста дія» (К. Малевич).

Поп-арт – «мистецтво, яке не знає, що воно мистецтво».

Хепенінг як ігрова імпровізація, яка дає вихід різноманітним підсвідомим спонуканням. Творчість у стилі хепенінг – це маніпулювання об’єктами і людьми в просторі.

Концептуалізм як інтерпретація об’єктів. Фотографії, тексти, цифри, графіки, предмети в незвичайному оточенні або в поєднанні з іншими предметами. Мінімальна роль художника-творця. Стирання межі між мистецтвом і реальністю.

19. Рок-культура як контркультура

Рок-культура – це молодіжна субкультура, що виникла у Великобританії і ЗША в 60-х рр. XX в. навколо нового музичного стилю і виражає нонконформістський пафос. Своєму народженню вона зобов'язана рок-н-роллу, який з’явився в сер. 50-х рр. із комбінації елементів афроамериканських і «білих» жанрів. Сучасна рок-музика це не тільки музичний напрям, який вражає різноманіттям стилів і напрямків. Це не тільки спосіб самовираження і спілкування молоді. У процесі свого розвитку рок-культура з музичного напрямку трансформувалася в соціально-світоглядний феномен і багато в чому визначила розвиток культури другої половини XX ст. – поч. XXI ст.

Вона стала способом життя хіпі, панків, металістів та інших молодіжних субкультур, для кожної з яких характерна своя особлива мода, символіка, стиль поведінки і спілкування, образ мислення, своя мова і спосіб самовираження.

За формою трансляції рок-культура відноситься до масової культури. Вона немислима без електронних інформаційних систем. Однак рок-культура протистоїть масовій культурі, так як категорично відкидає її цінності. Тому рок-культуру називають «контркультурою». Вона пропонує свій шлях соціалізації індивіда в сучасному суспільстві, іноді й крайні форми. Досить згадати студентські бунти 60-х рр.

Незважаючи на зародження в рамках масової культури, рок-культура в своїх основних світоглядних позиціях протистоїть їй.

По-перше, рок-культура заперечує конформізм сучасного суспільства.

По-друге, вона заперечує ідеї тотального споживання.

По-третє, вона прагне до збереження індивідуального «Я» і свободи людини.

По-четверте, у своєму творчому розвитку вона звертається до містичної сутності творчості й до витоків народного мистецтва тощо.

Правда, у сфері виконавської діяльності такий вибір породжує певні складності і протиріччя між традиційними формами народної творчості та сучасними способами їх втілення. Але саме їх синтез дозволяє рок-культурі успішно розвиватися.

Незаперечне досягнення рок-культури – це безпрецедентне культурне пробудження кількох поколінь, спроба вирватися зі світу ілюзій, що нав'язуються масовою культурою, стійкий опір маніпулюванню індивідом в сучасному суспільстві.

Ось чому рок-культура до нині не має віку, кордонів і викликає особливий інтерес у молодого покоління. Не випадково «Роллінг стоунз» назвав її енергетичним центр нової культури та молодіжної революції.